«Хоча Ердоган, вочевидь, не хоче виводити свою країну з НАТО, особливо з огляду на військову модернізацію, яку пропонує Альянс, і свою роль у процесі ухвалення рішень, його політика може дедалі більше контрастувати з політикою США та ЄС. Послаблення світських військових призводить до напруження традиційно тісних зв’язків у середовищі армійської еліти й наштовхує на підзори про ісламські впливи в турецькій армії», – пояснює експерт.
За його словами, у міжнародному контексті прагнення Анкари здобути провідну роль на Близькому Сході як лідера пан’ісламського альянсу серед країн Арабської весни свідчить про переорієнтування із Заходу на Схід, що неабияк непокоїть її західних партнерів.
Детальніше читайте у статті «Курс на Схід» у журналі «Український тиждень» №28