Події останніх тижнів свідчать, що ставлення Москви до України не надто залежить від прізвищ тих, хто перебуває при владі в Києві. Якщо вони демонструють щось значно менше, ніж готовність потурати щонайменшим забаганкам Кремля (певна річ, на шкоду власним інтересам), то у відповідь відчувають на собі весь арсенал економічних, дипломатичних та інших засобів вираження російським керівництвом свого невдоволення. Ціни на газ, квоти та мита на продукцію, агресивні коментарі міжнародних вчень – неповний перелік того, що Київ отримав останнім часом.
Корабель спотикання
Логіку російського МЗС, котре зчинило ледь не істерику навколо заходу в Чорне море та участі у навчаннях Sea Breezе американського крейсера Monterey, зрозуміти складно. То «немає нам перешкод ні на морі, ні на суші», то раптом на День Росії 12 червня російські дипломати аж ніяк не хочуть піти відпочити, вони шалено рвуться коментувати навчання. Переш за все стосовно крейсера. Просто-таки вселенська катастрофа.
Оскільки формально конвенцію в Монтре, що регулює статус проток, не порушено, то прискіпалися до самого крейсера, точніше, до його озброєння. Monterey був спрямований до європейських вод у рамках втілення «поетапного адаптивного підходу» адміністрації США до формування європейського сегмента глобальної ПРО. Перший етап цієї програми передбачає базування в Адріатичному, Егейському та Середземному морях групи американських кораблів, що мають захищати країни Південної Європи від гіпотетичних ракетних загроз», – йдеться в заяві російського зовнішньополітичного відомства. «Російська сторона неодноразово наголошувала, що ми не залишимо поза увагою появу в безпосередній близькості до наших кордонів елементів стратегічної інфраструктури США та вважатимемо такі кроки загрозою нашій безпеці».
Про які загрози тут може йтися? Крейсер Monterey має на борту протиракетну систему Aegis (Егіда – міфічний щит Зевса й Афіни. – Авт.). це справді частина протиракетного комплексу в південній частині Європи, але яка? Дальність виявлення висотних повітряно-космічних цілей при пошуку у верхній на півсфері простору обмежується приблизно 320 км. І це вже розглядається як смертельна загроза РФ. Тоді як ще два роки тому російські генерали визнали, що з технічного боку, зважаючи на дальність та швидкість ракет, система Aegis не становить жодної небезпеки для Росії. Навіть якщо уявити жахливий сценарій (сподіваємося, нереальний), що Москва захоче скористатися своєю ядерною зброєю. Власне, проти того, що нова система ПРО завадить це зробити, і протестують у Кремлі. Хоча якось непослідовно.
Нещодавно у Чорне море заходив іспанський фрегат «Адміранте Хуан де Бурбон», оснащений такою самою протиракетною системою, але жодних коментарів з боку російського МЗС не пролунало.
Цікаво, що про «небезпеку з боку Заходу» в Росії не забувають, тоді як зовсім не міфічні події у себе цілком ігнорують. Північнокорейські ракетні випробування, зокрема, Москву не турбували, навіть коли ракети Кім Чен Іра впали на російській території.
Кривим оком на Sea Breezе
Хоч так звані коментарі російського МЗС лунали на адресу американців, тим не менш низка пасажів спрямовувалися й Україні. «І якою була роль протиракет Monterey у сценарії навчань Sea Breezе-2011, під час якого відпрацьовували «антипіратську операцію за стандартами НАТО?» Річ не в американському крейсері та його озброєнні, а в самому факті участі Америки у навчаннях. Масштаб їх доволі значний. У Sea Breezе взяли участь 2,% тис. військових, було задіяно 30 кораблів, 10 літаків, 90 одиниць бронетанкової техніки. Від України було понад 1,5 тис. представників ВПС, ВМС, прикордонники, десантники, морська піхота. Другим за чисельністю контингентом були США. У його складі батальйон морської піхоти із 750 людей, два літаки «Геркулес», 26 армійських всюдиходів на базі Hummer… Також у Sea Breezе брали участь Грузія, Азербайджан, Молдавія, загалом представники 15 держав.
Ще з 1997 року в Росії з приводу навчань Sea Breezе лунали обвинувальні коментарі. Хоча, здавалося б, чому б їм самим е взяти участь у протипіратських навчаннях? Запрошення ж було надіслано. До будь-яких навчань, які Україна проводить з державами – членами НАТО, в Росії апріорі ставляться негативно. Звідси і проблеми. Для початку виключно військові.
По-перше, такі навчання, навіть якщо у них й миротворча й протипіратська легенда, сприяють підвищенню бойової готовності української армії, покращенню взаємодії військ, кращій штабній роботі і підготовці особового складу, удосконаленню взаємодії з військами країн НАТО. Саме це і нервує росі1йських генералів. Їм аж ніяк не хочеться, щоб українська армія була боєздатною і, навіть боязко й подумати, рівною російській. У разі сутички легкої прогулянки на кшталт нещодавньої кавказької війни, «гремя огнем, сверкая блеском стали», може і не вийти.
По-друге. Заявлений позаблоковий статус України дедалі більше стає елементом риторики та ритуальних заяв під час московських визитів українських чиновників високого рангу. Насправді у військово-технічній галузі співпраця з НАТО – вагоміший чинник. Стандартизація озброєння за НАТО української армії дедалі більше віддаляє український ВПК та його збройні сили від Росії. А це вже переходить із виключно військової та оборонної до військово-стратегічної площини, навіть до геополітичної.
І, по-третє, слова коментаря «вважатимемо такі кроки як загрозу нашій безпеці» слід сприймати як пересторогу уже Києву. Не так у контексті конкретного випадку, як у значно ширшому сенсі. Це червона нитка дипломатичного випаду Москви. Не варто так часто влаштовувати маневри з американцями та ще й такі масштабні. Втрапите в халепу, хлопці. Приклади вже відомі.
Політика й економіка
Зазначене вище стосується віддаленішої перспективи, проте є й питання, що нині на часі. Між Росією та Україною триває війна нервів. На думку більшості оглядачів, обидві країни стоять на порозі торговельних воєн. Москва доволі активно створює проблеми у двосторонніх відносинах, перш за все економічні, щоб продемонструвати залежність Києва. Спільним знаменником стали складнощі енергетичні. З Китаєм про постачання газу домовитися на останній зустрічі Мєдвєдєва та Ху Цзіньтао не вдалося, тому напруження в Європі зростає. Міллер обіцяє їй до кінця року сюрпризи, напевно, цінові. Й перш за все це стосуватиметься України. Відповідно нашим посадовцям, котрі ведуть перемовини з газових питань, мають чітко розуміти, що надій на послаблення плекати не варто, та й у перспективі вони навіть не з’являться.
Але річ не лише в газі. Труби вже перетворилися на предмет додаткового квотування, значно підвищено ввізне мито на українську карамель, що робить її неконкурентною на російському ринку. А тепер заметушилися навколо молока й молочних продуктів. Все це нагадує грузинський сценарій. То раптом «Боржомі» став отруйним, то пречудові грузинські вина. А до цього була Молдавія. І все було так само
Звісно, що за таких умов Київ шукає способи протидії. Посилена розробка українських газових та нафтових родовищ є одним із найкращих. Проте швидко цього зробити не можна як із виключно технічних і технологічних причин, так і внаслідок бюрократичних та фінансових ігор навколо бюджетних коштів. Вже те, що розробкою займаються не всесвітньо відомі фірми, зароджує певні цілком обґрунтовані сумніви. В Азербайджані пошук і видобуток газових та нафтових родовищ здійснюють саме світові бренди, наприклад, British Petroleum, Chevron Corporation тощо. Тим не менш, українські олігархи дуже сильно хочуть уникнути російської енергетичної пастки. Поруч стоїть і дозвіл парламенту на експорт українського газу. Наразі це декларація, але з далекоглядними наслідками.
Так і навчання Sea Breezе мають доволі очевидне політичне навантаження. Здається, що київськими владними коридорами вже блукають чутки про те, що нейтральний статус на догоду сусідові проголосили зарано. Втім, змінити рішення – справа одного голосування у слухняному парламенті.