Гектари випаленої токсичними речовинами землі, заражена патогенними мікробами вода – це зворотний бік вітчизняного птахівництва. Великі агрохолдинги, переймаючись якістю своєї продукції і вкладаючи мільйони в рекламні кампанії, заощаджують на утилізації відходів виробництва. Якщо таке господарювання триватиме й далі, шкода стане еквівалентною застосуванню біологічної зброї. У відходах птахівництва розмножуються небезпечні мікроорганізми, що можуть спричинити спалах епідемії. Зокрема, патогенні штами кишкової палички EHEC, якою в Європі заразилися тисячі людей, а десятки померли.
МЕРТВІ ПІВНІ
Біля села Оленівка Перевальського району Луганської області побільшало вовків і лисиць. Минулої зими, полюючи поблизу Оленівської балки, мисливці вбили дев’ять сіроманців, але їхня кількість майже не змінилася. За природними нормами на цій території мають жити тільки два вовки. Але зараз їх там 16, а лисиць у кілька разів більше, кажуть єгері. Це не природне диво. Хижаки збігаються із сусідніх районів на свіжу падаль. Місцеве птахівницьке господарство регулярно вивозить у балку померлих курей.
«Ось тут вони птахів дохлих висипають, – розповідає громадський мисливський інспектор Микола Кравченко, показуючи на великий насип землі, вона перемішана з пташиним гноєм, поряд лежать рештки курей. – Вночі лисиці приходять, риються, дістають цю дохлятину».
Ми знаходимося біля пташиного могильника, неподалік села Оленівка, поруч із балкою. Фекальний сморід змішується з трупним. Це колись мальовничий Донецький степ, тепер він залитий гуано і завалений курячими трупами. За словами Миколи Кравченка, мертвих птахів вивозять трактором, вивантажують, а потім заливають рідким гноєм і засипають землею. Він стверджує: пташиних могильників в окрузі безліч, але більшість не дуже помітні. «Щоб не так впадало в очі, заповнюють яри, канави, відпрацьовані копанки», – пояснює інспектор.
На падаль із сусідніх районів збігаються здичавілі собаки, лисиці та вовки, злітаються тисячі ворон. Мешканці села Червоний прапор, сусідніх Вергулівки, Ломуватки і Комісарівки скаржаться: хижаки регулярно нападають на худобу, а інколи навіть на людей.
Звідки з’являються гній і пташині трупи не є таємницею для жодного місцевого жителя. У степ відходи вивозять із пташників сільгосппідприємства «Червоний прапор». Приблизно півтора року тому господарство придбав український агрохолдинг «Авангард». І вже восени 2010-го навколо підприємства почали з’являтися могильники й озера з фекалій.
У пташниках «Червоного прапора», за словами його працівників, близько півтора мільйона курей. Така кількість птахів дає на добу понад 100 т гною. За нормативами, падіж може становити 3,5% загальної кількості на рік, або 0,3% на місяць. Якщо чисельність курей у господарстві постійна, протягом місяця їх там гине понад 4 тис. Це не менше ніж 2 т м’яса і кісток, якщо припустити, що всі загиблі – півкілограмові курчата.
Ці відходи підприємство має знищити або утилізувати. Працівники «Червоного прапора» стверджують: обладнання для переробки відходів там є. Але чомусь не працює: воно або зламане, або його не використовують заради економії. Адже звалювати тонни гнилого м’яса і лайна просто неба не коштує майже нічого.
«Червоний прапор» регулярно сплачує штрафи за порушення санітарних і ветеринарних норм. І далі скидає відходи в поля. «Якщо у нас штрафи по 300 грн, вони їх зовсім не лякають, – скаржиться головний ветеринарний державний лікар Перевальського району Олена Ларіонова. – Доки за них не візьметься прокуратура, змін не буде. Обіцяють, що приберуть, але нічого не роблять. Ми все одно це так не залишимо».
Мешканці Червоного прапора і навколишніх сіл майже не пишуть скарг в офіційні інстанції. Вони бояться неприємностей, адже для більшості сімей птахівницьке господарство є єдиним працедавцем.
ОТРУЄНА ЗЕМЛЯ
Околиці птахофабрики – місце, де накопичується безліч інфекцій, стверджує Віктор Зуєвський, голова Перевальського товариства мисливців і рибалок. «Жителі селища Комісарівка скаржаться, що останнім часом у них почали гинути кури і голуби, – розповідає він. – На що жодних причин не могло бути. Швидше за все, це якась зараза з пташника, хто знає, від чого там помирають кури, може, це навіть пташиний грип».
Птахівники зазвичай відходи власного виробництва і гній зараховують до низького класу небезпеки – четвертого. Але екологи вважають, що вони значно небезпечніші й мають належати до другого або навіть першого класу (високонебезпечні та надзвичайно небезпечні), адже можуть стати джерелом біологічного зараження.
«За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, гній, послід та стічні води тваринницьких і птахівничих підприємств можуть бути фактором передачі понад 100 збудників інфекційних та інвазійних хвороб, – зазначає Тетяна Тимочко, президент Всеукраїнської екологічної ліги. – А самі органічні відходи слугувати сприятливим середовищем для розвитку та виживання патогенної мікрофлори, містити підвищену кількість важких металів, пестицидів, медикаментозних препаратів, радіоактивних речовин, насіння бур’янів та інших забруднень».
Потік пташиного лайна тече в Оленівську балку, і якщо звідти отрута потрапить у водоносні горизонти або в річку Лозова, станеться катастрофа. Можуть бути заражені не лише колодязі довколишніх сіл, а й русло Лозової, Лугані й Сіверського Дінця. У ймовірній зоні ураження мешкає близько 600 тис. людей.
«Червоний прапор» – це не єдине господарство, яке кидає відходи просто неба. Так само чинить і ТОВ «Краснодонська птахофабрика», що розташована в Мирному біля Краснодона. Селищний голова Мирного Віктор Дорошев стверджує, що тамтешні птахівники звалюють відходи в котлован колишньої копанки. У 2007 році на несанкціонованому скиданні було спіймано птахофабрику «Оріль-Лідер» (село Єлизаветівка Дніпропетровської області), що реалізує продукцію під торговою маркою «Наша Ряба». Могильники ЗАТ «Комплекс Агромарс» (ТМ «Гаврилівські курчата») ледь не спричинили масових акцій протесту мешканців кількох сіл Обухівського району на Київщині.
До Всеукраїнської громадської організації «Національний екологічний центр України» повідомлення про звалища відходів птахівництва надходять майже з усіх областей. Але місцева влада, здається, не надто переймається цією проблемою. «Хоча практика дуже поширена, офіційної статистики щодо кількості та географії цих смітників немає», – каже голова ВГО Олексій Василюк.
«Українські виробники харчових продуктів не в змозі дотримуватися всіх норм екологічного законодавства і ветеринарно-санітарних вимог з утилізації відходів, – підсумовує Тетяна Тимочко. – У них практично немає високоефективних очисних споруд та технологій із їх переробки. Економічний механізм гарантування безпеки довкілля застосовується неефективно і не стимулює підприємства створювати сучасні умови використання відходів виробництва».
ПЕРЕРОБКА
Кілька способів утилізації відходів птахівництва, які використовують у цивілізованих країнах
Вивіз на поля. Залежно від технології відходи мають відстоюватися два-три роки в закритих контейнерах, перш ніж їх можна використовувати як добриво.
Компостування. На спеціальних майданчиках послід змішують із торфом і вистоюють протягом одного-двох місяців. Виходить біогумус високої якості.
Біоенергетика. З пташиного посліду виробляють біогаз, рідке або тверде паливо.
Переробка на корми. Висушений курячий послід (пудрет) використовують як кормові добавки для великої рогатої худоби.
Каскад ставків. Рідкі відходи очищуються біологічним шляхом (за допомогою мікроорганізмів, водоростей, планктону), поетапно проходячи чотири ставки.
Вермікультура. Вирощування на курячому посліді біомаси черв’яків, що використовуються як кормовий білок для худоби; у низці країн їх вживають у їжу люди.