Це місто – один з обласних центрів, які перебували у складі радянської імперії порівняно недовго. Тож західні гості на центральних вулицях почуваються як удома. А від туристичного Львова Тернопіль відрізняють камерність і… все-таки виразні риси пострадянськості.
КАВА У СЕРЕДМІСТІ
Атмосфери оспіваного «Братами Гадюкіними» міста не відчуєш, не посмакувавши спершу кавою з тістечком у кафе. Забудьте про поспіх – ці вузькі вулички його не люблять. Кожна має власний шарм, і за день нескладно обійти Тернопіль уздовж і впоперек.
Вулиця, що веде до середмістя, ще від вокзалу проглядається наскрізь. Із-за дахів п’ятиповерхівок видніються зелені куполи з хрестами. П’ятихвилинна прогулянка край стихійного міні-ринку – і ми в серці Тернополя. Власне, ця стометрівка – вулиця Чорновола, що веде до пішохідного центру. Кіоск «Преса» на її початку, далі – фонтан «Кульбаба» і пам’ятник Пушкіну, а ліворуч – арт-бар «Коза» та піцерія «Сицилія», де вже зранку можна поїсти.
Центр починається просторим Театральним майданом, де повагом розгулюють десятки голубів. Їх уранці ще не розлякали мамусі з дітьми та юні неформали на скейтах і роверах, які з’являться тут трохи пізніше. Театр імені Т. Г. Шевченка, що дав назву майдану, викликає архітектурні асоціації зі Львовом. За обласним помешканням Муз серед дерев «причаївся» і сам монументальний Тарас Григорович. А його ж таки, Шевченка, бульвар – із кутими ліхтарями й лавками – увінчано відкритим торік пам’ятником світовій оперній примі, уродженці Тернопілля Соломії Крушельницькій. Вона дивиться на вулицю Руську – ще одну центральну магістраль, обсаджену каштанами.
Звідти бруківкою пішохідної вулички Валової – міні-Андріївського узвозу чи Дерібасівської, де художники продають свої картини, а пенсіонери грають у шахи, – два кроки до вулиці Гетьмана Сагайдачного. Тут – ресторанчики, бутики, пам’ятник Іванові Франку й архів у колишньому монастирі домініканців.
А ось і Катедра – саме під такою назвою, з наголосом на другому складі, знають її місцеві жителі. Побудована 230 років тому як Домініканський костел, нині греко-католицька Церква Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії – найвідоміша релігійна будівля міста. Це її зелені бані ми бачили з вокзалу. На подвір’ї – погруддя патріарха Йосипа Сліпого, біля якого – завжди квіти. У сквері навпроти – пам’ятник Данилові Галицькому на коні.
ТЕРНОПІЛЬСЬКЕ МОРЕ
Став – так називають чимале штучне озеро, створене в XVI столітті на заплаві річки Серет. Над водоймою здіймає до неба кам’яне склепіння найстаріша церква Тернополя – Надставна (нині належить УАПЦ). На набережній виникає природна ідея щодо прогулянки цим майже морем, а острівець навіює романтичні думки. Теплої пори тут курсує теплохід «Герой Танцоров». За 10 грн вам буде забезпечено півгодинну мандрівку з вітерцем. Судно ходить цим маршрутом майже півстоліття. У затоці біля ставу можна покататись і на катамарані. А влітку тут тренуються тернопільські яхтсмени. І, до речі, беруть призові місця на світових регатах.
А ось Тернопільський замок, точніше палац, що залишився від колись потужного архітектурного комплексу, з боку водойми можна не помітити. Це непоказна біла будівля, впритул до якої підступив нічний клуб із літнім майданчиком. Та побачити її таки варто, адже вона одна з небагатьох пам’яток-ровесниць Тернополя, що вціліли після Другої світової. Щоправда, відчути середньовічну атмосферу можна лише у відреставрованому підземеллі. Тішать око й двійко металевих кутих лебедів на подвір’ї.
Ідучи набережною Тернопільського ставу, натрапляємо на інші витвори ковалів: «серце любові» й «дерево кохання», обвішані замочками від наречених та написами від закоханих, серед яких і пафосні клятви молодих у вічній вірності, і зворушливе «Я хочу бути з Андрійком». Тут і там – кам’яні витвори скульпторів. Зрозуміло, чому для тернопільських наречених ця набережна – обов’язковий пункт у маршруті до РАЦСу або зразу ж після нього.
КНИГАРНІ & ГЕНДЕЛИКИ
Ліворуч від замку виходимо до парку Шевченка. Неподалік адмінбудівель обладміністрації та податкової височіє статуя Степана Бандери, на яку жителі міста збирали гроші кілька років.
Під час прогулянки Тернополем ви постійно натраплятимете на книгарні. Адже видавнича справа тут – одна з найрозвинутіших в Україні: близько 30 видавництв, із десяток газет. Звичка тернопільців читати цілком європейська.
Натомість геть не європейське обличчя Тернополя ми побачили у спальних районах – на «БАМі», «Алясці» та «Канаді» (неофіційні назви. – Ред.). Там ви не знайдете й 10 відмінностей від масивів Запоріжжя чи Житомира. Радянська забудова, навколо якої «наліплені» непривабливі кіоски й галасливі ганделики-забігайлівки під вікнами…
Щоправда, й околиці мають чим похвалитися. Наприклад, храмами-новобудами, за кількістю яких Тернопіль сміливо може йти на всеукраїнський рекорд.
Це місто парадоксів. Рівень безробіття – чи не найвищий у країні, зарплати найнижчі, зате люди хазяйновиті, терплячі й, попри все, вірять у краще майбутнє країни… Хоча це не заважає їм шукати щастя десь у світах.
У Тернополі кожен має шанс знайти те, що бажає. Європейці – ознаки Заходу, патріоти – пафосні монументи й молитовних вірян, гурмани – автентичну національну кухню, яхтсмени – широке плесо, читачі – безліч літератури, а закохані – романтичні кав’ярні та безліч скульптур у двориках.