Так само можновладці та місцеві жителі не зважали на голоси екологів та санітарно-епідеміологічних лікарів. Наразі Маріуполь – це перша ластівка, за якою може з’явитися ціла зграя.
Азовське та Чорне моря є тісно пов’язаними екосистемами, в яких відбуваються практично одні й ті самі процеси деградації та забруднення підводного довкілля.
Ці моря тривалий час були однією з найпродуктивніших морських екосистем. Хоча розмаїття видів тут набагато менше, ніж, приміром, у Середземному морі, біологічна маса та гастрономічні якості саме чорноморських та азовських морепродуктів вважалися найвищими. Так, наприклад, найсмачнішою, з гастрономічного боку, була чорноморська устриця та чорноморська скумбрія, про азовського осетра чи севрюгу, гадаю, навіть згадувати не варто.
Висока продуктивність екосистем була зумовлена виносом великої кількості поживних біогенних речовин з таких величезних річок, як Дніпро, Буг, Дунай (у Чорне море) і Дон (у Азовське море). Підводні камені біля берегу були заселені фільтраторами – мідією, устрицею та лісами бурих водоростей, пояс яких сягав 40 м, а також морською травою зостерою (або Капкою морською).
Ситуація почала змінюватися на початку 50-х років ХХ століття, коли у ці моря одночасно завезли рапану та устричну інфекцію. Остання мала грибкове походження та спричинювала масову загибель цього дуже цінного молюска, а оскільки рапана – равлик-хижак, який не має у цьому середовищі природних ворогів, добив тих особин, які спромоглися виробити імунітет до цієї хвороби. Після того як була винищена устриця, відновленням та збереженням популяції якої ніхто серйозно не зайнявся, рапана переключилася на іншого санітара моря – мідію.
Найцікавіше, що, на відміну від мідії, на рапану встановили квоти на вилову та штрафують за перевилов! Логіка приблизна така сама, як штрафувати за «переубой» тарганів у себе вдома.
Отже фільтраційний пояс Чорного і Азовського морів завдяки діяльності рапани з року в рік зменшується. Ясна річ, що винищують мідію не лише ці молюски, а й місцеві прибережні ресторани, та й просто туристи. Окрім того, впливає на популяцію й велика кількість викидів, що їх зливають прямо в море, мідія ж просто не в змозі впоратися з такою кількістю органіки, але при цьому виникає субстрат для грибкових хвороб та губок сверлильщиків, які пригнічують популяцію мідії.
Власне кажучи, щодо органіки треба поговорити окремо. Органічні рештки – це їжа для рослин і тварин, що живуть у морі, але річ у тім, що є певна межа концентрації органіки, яку може перетравити та чи інша екосистема. Якщо цей рівень занадто високий чи занадто низький, екосистема перероджується.
Ще з радянських часів проблему стічних вод, зокрема, фекальної каналізації вирішували дуже просто: неочищені стоки по трубі гнали за 10 км в море, де все це хазяйство й виливалося. Очисні споруди були встановлені лише на промислових об’єктах, та й то вони не завжди справлялися. Наприклад, 1988 року лише на 15 % стічних колекторів Ялти стояли решітки для затримки механічного сміття!
Відтоді ситуація погіршилася – зведена величезна кількість туристично-готельних комплексів по всьому узбережжю Чорного і Азовського морів, але забудовники, вкладаючи гроші у будівництво, організацію інфраструктури, абсолютно нехтували питаннями елементарної екологічної та епідеміологічної безпеки. Стічні води, насичені як фекальними масами, так і поверхнево активними речовинами, дуже отруйними для фільтраторів та водоростей, без всякої очистки зливаються в море, причому не за кілька кілометрів, а часто безпосередньо біля берега.
Наслідками такої діяльності стало цвітіння води, падіння прозорості та локальні сірко-водневі замори. Через падіння прозорості стрімко почала зменшуватися кількість ультрафіолету і стали вимирати глибинні морські ліси. Якщо 30 років тому донна рослинність зустрічалася на глибинах 20–25 м, 20 років назад – на глибині 20 м, 10 років тому – на глибині 15 м, то нині з кожним роком донна рослинність дедалі більше наближається до урізу води.
За ті 10 років, що я досліджую морські екосистеми, ця деградація набирає все обертів, і водорості вже погано себе почувають на глибині 8-10 м. Мало того, якщо раніше вода була каламутною лише влітку через наплив туристів, то зараз вода мутна навіть взимку, коли туристів немає. Це свідчить про те, що в морській екосистемі відбувся якісний перехід на нижчий рівень.
Власне кажучи, водорості – це, по-перше, продуценти розчиненого у воді кисню, який розкладає органічні речовини, які ми туди скидаємо, а по-друге, це домівка для величезної кількості риб, ракоподібних, безхребетних. У зв’язку з тим, що зарості водоростей зменшилися ледь не на порядок, страждає не лише санітарно-епідеміологічна ситуація, а й рибні запаси.
Нарешті варто сказати про донне траління – бракон’єрський засіб для відлову риби. Під час такого лову трал з дуже важкими свинцевими валками тягнеться по самому дну і розчавлює та знищує все живе, а також піднімає мул, який сильно знижує прозорість та викидає у воду продукти гниття та розпаду. Але головне, що знищуються мідійні колонії, які живуть на великих глибинах і до яких рапана в силу своїх фізіологічних властивостей добратися не в змозі. Такі незаконні донні траління «переорали» вже все дно Азовського моря і весь український шельф Чорного моря.
Отже, з цього всього можна підсумувати:
– кількість фільтраторів у Чорному та Азовському морях суттєво знизилася (наприклад, у східному Криму практично не залишилося мідійних банок);
– на порядок зменшилася біомаса донних водоростей, які виробляли кисень та споживали органіку;
– щороку зростає кількість неконтрольованих органічних стоків у море.
Склавши докупи ці три фактори, можна зробити висновки, що бактеріальне забруднення Чорного та Азовського морів зростає і, як не сьогодні, то завтра варто очікувати спалахи інфекційних пандемій.
Понад те, такі пандемії вже трапляються, але їх старанно замовчують. Так, наприклад, вже декілька років у серпні місяці люди, що приїжджають відпочивати, хворіють на так званий кишковий грип, як його тактично називають місцеві лікарі. Насправді ж це звичайні кишкові інфекції, які потрапляють до організму з морською водою. Але це ще не все! Торік такі захворювання були зафіксовані вже у липні, причому це були не лише захворювання шлунково-кишкового тракту, але й отити з кон’юктивітами.
Зважаючи на ці факти, про які було відомо ще на початку 2000-х, будь-який більш-менш розумний та далекоглядний керівник почав би щось робити, але, беручи до уваги звичку наших можновладців жити сьогоднішнім днем можна спрогнозувати, що курортний сезон на Чорному та Азовському морях цього, а можливо, і декілька наступних років буде зірвано.
Такий зрив – це втрата мільярдів доларів, адже лише через Крим щосезону проходять десятки мільйонів туристів з Росії, Білорусі, Польщі та Прибалтики, не кажучи вже про внутрішніх туристів. Така ситуація ставить на межу економічного колапсу практично весь Крим і загрожує банкрутством багатьом готельним комплексам.
Звичайно, постає запитання, «що робити?», адже розбиратися, хто винен вже запізно.
Якщо раніше можна було обійтися якимись м’якими терапевтичними діями, то сьогодні без хірургічного втручання вже ніяк.
Заходи, які треба вжити:
Обов’язкова побудова та введення в експлуатацію очисних споруд по всьому українському узбережжю. Причому з використанням репресивних заходів, нацьковуванням екоінспекції та СЕС на порушників та позбавляння їх ліцензій. Окрім того, слід організувати програми кредитування на встановлення очисних споруд для малого та середнього готельного бізнесу.
Заборона рибного промислу з допомогою тралів та сіток. Прийняття програми розвитку марікультури в Україні та пільгове фінансування морського фермерства. Впровадження супержорстких заходів щодо браконьєрів (конфіскація судна).
Розробка та впровадження програми щодо відтворення та відродження морських екосистем, встановлення штучних рифів для максимальної реалізації потенціалу морськими екосистемами.
Про автора: морський еколог, заступник голови Української молодіжної екологічної ліги