У Мінську лишень починається ранок, і до відкриття торгового центру ще дві години. На вулиці вже стоїть неабияка черга. Люди принесли із собою розкладні стільчики, термоси, дехто грає в нарди. Інтелігентного вигляду молодик дістає список – заводить перекличку. У кожного є власний порядковий номер. Хто не з’явився на цей момент – опиняється поза ланцюжком.
На жаль, це не часи пізньої перебудови. Це наші дні, і громадяни вишикувалися перед пунктом обміну валют. Після відкриття вони розподіляться поміж усіма віконечками: поза чергою пропускатимуть лише тих, хто хоче закордонні купюри збути. Серед білорусів таких немає. Привезеними грішми можуть поділитися хіба що іноземці, які раз по раз здають євро чи долари в банк. Їх тут-таки купує перший із черги. До того ж демонструє присутнім, скільки придбав. Неписане правило: понад тисячу «зелених» в одні руки не відпускати. Зауважимо: люди, які обложили обмінний пункт, миттю купують будь-які чужоземні банкноти, не тільки спільноєвропейські й американські. Українських гривень, російських рублів – теж немає.
Дефіцит валюти
Валюта вже понад місяць, як зникла з вільного продажу в Білорусі. Заборон ніхто не вводив, просто Нацбанк перестав реалізовувати долари і євро комерційним фінустановам. Тепер купити в обміннику можна хіба що ті суми, які туди здали прості громадяни. Тільки ось збувати закордонні грошові знаки банкам ніхто не прагне. За офіційного курсу трохи більш як у 3 тис. білоруських рублів на «чорному» ринку за 1 долар США вже дають 4 тис.
«Лукашенка дуже потребує лояльності суспільства. Перед черговими виборами він пообіцяв довести до кінця року середню зарплату в країні до $500, – пояснює природу штучного стримування владою інфляції білоруський економіст Яраслав Раманчук. – Було увімкнено друкарський верстат і заморожено курс. Люди одержали свої півтисячі за офіційними розцінками. Але конвертувати місцеві рублі в долари чи євро більше не можуть».
А тим часом на мінські вулиці – майже як у середині 1990-х – повернулися перекупники. Вони ще не завивають протяжно: «Долари, марочки, російські рублі», – але деякі інші атрибути наявні. Як «ламати» пачку грошей, залишаючи довірливому клієнтові близько половини від належної суми, валютники-кидуни ще не забули.
Ось молода сім’я. Чоловік саме прийшов змінити дружину в черзі. Каже, власного житла не мають і живуть у винайнятій квартирі: «Господар установив ціну $250 за місяць. То левова частка моєї зарплати, але раніше мені не становило труднощів щомісяця ходити до «обмінника» й купувати долари за свої білоруські рублі. Тепер валюти просто ніде взяти, а хазяїнові тільки її подавай».
В іншої жінки з черги син студіює за межами країни: «Він у мене був відрахований із білоруського університету за участь в акціях опозиції. Його запросили навчатися до Польщі. Освіта безкоштовна, гуртожиток теж, але стипендії не передбачено. Як не крути, а на харчування щонайменше €200 на місяць хлопцеві треба передавати. Тож і стою».
Імпорт зник
Готівковий «чорний» курс у 4 тис. білоруських рублів за 1 долар – це ще не найбільш вражаючий ефект, чи то пак дефект, економічного дива. Багато кому довелося відмовитися від сподіваного літнього відпочинку через розрахунковий курс, який установили турагенції. Вартість послуг усіх операторів республіки розраховують або в доларах, або в євро. Це і зрозуміло: ані українські, ані турецькі партнери за свої готелі, пляжі, екскурсії оплати в білоруській валюті не приймуть. Ось галузевики й визначили свої курси – в середньому 5 тис. білоруських рублів за 1 «зелений».
«За моєї зарплати в півтора мільйона я запланував недорогий відпочинок у Туреччині, – сумовито розповідає молодий інженер-будівельник Аляксандр. – $400 на сім днів: виходило близько мільйона двохсот. Уже відклав ці гроші. Тепер турфірма встановила курс 5 тис., і ті самі $400 перетворилися на 2 млн. Мабуть, од відпочинку змушений буду відмовитися».
Іще гірше почуваються імпортери різноманітних товарів. Оскільки на території Республіки Білорусь заборонено розрахунки в іноземній валюті, прибуток свій вони одержують у національній. Раніше потрібні грошові знаки ввізники просто купували в банках. До того ж курс під час позабіржових оборудок не міг перевищувати нацбанківський більш ніж на 10%. На біржі валюти просто немає. Попит у десятки разів перевищує пропозицію. Додамо: пріоритетне право купівлі мали суб’єкти господарювання, яким валюта потрібна для оплати російського природного газу і для закупівлі медикаментів. Кілька тижнів тому 10%обмеження було скасовано. Курс долара на міжбанку зразу підскочив до 5 200 білоруських рублів. І це за офіційних близько 3 050. Злякавшись таких показників, регулятор запровадив негласне обмеження в 4 500 одиниць нацвалюти за 1 американської. Оборудки знову припинились, тож Нацбанкові довелося терміново скасувати й цей ліміт. Тоді долар піднявся до 5 500 білоруських рублів.
Проблеми імпортерів миттю спричинили дефіцит ввізних товарів. Із полиць зникли дитячі соки, імпортовані як із Росії, так і з країн ЄС, памперси, предмети гігієни, побутова хімія, інші товари першої необхідності. Чимало інтернет-крамниць закрилося, скасувавши прийняті напередодні замовлення.
Як пояснили в одному з магазинів Мінська, імпортери не бажають нині працювати у збиток. Їм не вистачає валюти, реальний курс білоруського рубля невідомий – усе це робить діяльність постачальників збитковою. «Ніхто не хоче зазнавати фінансових утрат», – констатує товарознавець.
У крамницях на багатьох товарах висить табличка «переоцінка». Поруч – оголошення, що найближчими днями ці заклади зачинять двері перед покупцями: переглядатимуть увесь прейскурант. Ринки теж завмерли. Чимало підприємців закривають свої «точки», посилаючись на те, що «тепер простіше піти у відпустку, ніж торгувати в мінус». Білоруські товари поки що наявні на полицях у повному обсязі, однак ціни щодня змінюються.
Рятування потопаючих
Куди ж поділися долари та євро? За результатами 2010 року від’ємне сальдо торгового балансу Білорусі становило близько $9 млрд. До того ж цифра на третину перевищила показник 2009-го. Певний час покривати нестачу валюти владі вдавалося за рахунок зовнішніх запозичень (великих траншів МВФ, Росії), а також продажу державної власності (50% акцій газотранспортного підприємства Белтрансгаз, БПС-Банку тощо). Коли з кредитами настала скрута, для підтримання курсу білоруського рубля довелося використати золотовалютний резерв. Проти початку поточного року від нього залишилася третина накопиченого. У цій ситуації Лукашенка заборонив Нацбанкові дальші інтервенції на валютному ринку.
Офіційний Мінськ дуже лукавить, звинувачуючи в такому дефіциті автомобільний бум, що охопив країну останнім часом. Річ у тім, що від 1 липня, згідно з домовленостями Митного союзу, Білорусь і Казахстан підіймають ввізні мита на машини до рівня російських. Для білорусів це означає подорожчання розмитнення приблизно всемеро. Якщо нині ця процедура обходиться громадянинові РБ, котрий придбав німецький автомобіль віком три-сім років із дволітровим двигуном, у €800, то після 1 липня для багатьох нова машина стане недопустимою розкішшю. Усі, хто планував купівлю легковика з Європи чи США, прагнуть упоратися з цим до кінця півріччя. Щоб вирішити автомобільне питання, білоруси почали витягати зі схованок і знімати з банківських депозитів свої долари та євро. Однак місткість внутрішнього авторинку, за оцінками експертів, ніяк не здатна спричинити дефіциту валюти за нормального функціонування економіки.
Тимчасовим порятунком для країни можуть стати додаткові запозичення ззовні. Офіційний Мінськ звернувся по кредит у $2 млрд до антикризового фонду ЄврАзЕС і в $1 млрд до уряду Росії. Білоруська влада заявляє, що ці гроші потрібні їй для структурних перетворень в економіці. А, попри те, більшість незалежних економістів певна, що, одержавши позики, республіка їх просто «проїсть» – зарахує до золотовалютного резерву і ще кілька місяців стримуватиме інфляцію.