Щодо язичників, то от саме через них Пасха не тримається числа. Відзначають її в першу неділю після першого повного місяця, що пройшов після весняного рівнодення. Такий порядок встановлено на першому Вселенському Соборі, який відбувся 325 року.
Тоді шанований імператор Костянтин попросив святкувати Пасху саме так, для того щоб об’єднати у Римській імперії Схід і Захід, тобто язичників і християн, – хай святкують в один день. Тому що язичники саме в першу неділю другого весняного місяця за місячним календарем, яким і користувались, святкували свято богині Астарти. Вони вірили, що саме в цей час богиня повертається з підземного царства, царства смерті, а оскільки Астарту, крім того, вважали богинею сходу сонця, богинею плодючості та богинею кохання, то логічно, що сонце починає сяяти ясніше і все на світі – плодитися. Не кажучи вже про кохання.
До того ж зауважимо, що Пасха англійською мовою Easter– на пам’ятьпро богиню Астарту. Відтоді свято і стрибає по днях.
Але якщо копнути глибше, буде цікавіше.
Астарта – це давня вавилонська богиня Іштар, або шумерська Іннана. Саме про Іннану складено міф, в якому сказано: «Зерно їм дають, вони не беруть. «Труп із гака віддай!» – сказали. Ерешкігаль їм відповідає: «Це тіло вашої пані!» – «Так, це тіло нашої пані, віддай!» Труп з гака вони взяли. І один травою життя, а другий водою життя її тіла торкнулись. Іннана встає. Іннана з підземного світу виходить». – і далі за текстом. Це уривочок шумерського міфу про смерть і оживання богині плодючості і сходу сонця, за яким Ерешкігаль – богиня підземного царства, де мертві ходять. Де пил і тіні квітів і куди потрапити можна, лише пройшовши сім воріт, що Іннана і зробила, не відючи, що з підземного царства живі не повертаються, і навіть богиня Іннана, оживлена і виведена звідти, мусить залишити за себе когось – голову за голову.
Цікаво, що і давні слов'яни шанували сонце, що сходить, сонце, що оживає. Саме звідти пішли всі ці писанки, розписані солярними розетками, кривульками, квітками. Звідси всі ці традиції, пов’язані із зустрічами сходу сонця, очікуванням сходу сонця, розпалюванням великого священного вогню, всі гаївки-хороводи. І тут, можливо, простежується слід Іннани – богині сходу сонця.
Повернімося від шумерських міфів до нашої Пасхи і до її початків, тобто єврейської Пасхи, адже саме на пам'ять про вихід євреїв із Єгипту їли пісний хліб і різали овечку давні євреї. Та овечка була відкупом за старшого сина, кров'ю овечки євреї на веління Мойсея мазали одвірок (в апокрифі – поріг, але про апокрифи трохи згодом), і Бог, ідучи Єгиптом, минав їхні будинки, забираючи першого сина лише в єгиптян (у апокрифічних текстах детально описано, що, якщо дитина померла до того, собаки виривали і приносили батькам його труп).
І от діти померли, і єгиптяни були зайняті похороном і замучені плачем, то вони вже й уваги не звертали на євреїв, які збирались, пакували торби і прямували в пустелю.
Так народ утік від рабства, відтоді євреї святкують Пасху, що в перекладі значить «проходити повз», тобто будь-який єврей мав їсти ягня і пісний хліб, а потім – ще тиждень хліб їли виключно пісний.
Саме таким ягням, викупом за гріхи людські, є Ісус. На таємній вечері – в Чистий четвер – він їв разом із учнями традиційну вечерю на Пасху, сказавши: «Один із вас видасть мене». Так постало нове християнське свято, що в Україні зветься Великоднем.