Верхи на величезному слоні Різ Візерспун ідеально бачиться зіркою старого цирку. Вона посміхається й вітає натовп, який вийшов подивитися на барвисту процесію паяців, жонглерів і танцюристок. Акторка виконує роль Марлени – головної знаменитості манежу. Її чоловіка – директора цирку Авґуста – грає Крістоф Вальц. Чарівний і харизматичний зовні, цей персонаж насправді непередбачуваний і жорстокий як до дружини, так і до підопічних тварин, зокрема й Розі – граційної шляхетної слонихи, навколо якої вибудувано сюжет.
На майданчику компанії Twentieth Century Fox у Лос-Анджелесі ми на власні очі спостерігаємо, як робиться ретро-кіно в найкращому вигляді. Знімальна група «реконструювала» Нью-Джерсі 1931 року, і центр міста, відтворений для ключового епізоду драми, має вигляд настільки автентичний, що здається, ніби ожила історія. Чоловіки в робочому одязі проходять із дітьми на плечах повз кафе «Сніданок», дивлячись на лева у клітці, якого везуть уздовж головної вулиці детально відтвореним кінним екіпажем. Жінки, пліткуючи біля бакалії зі смугастим полотняним навісом, витягають шиї у сподіванні бодай краєм ока поглянути на блискучу Марлену. «Крістоф – чудовий актор, – каже продюсер Джил Неттер, ділячись враженнями під час зйомок. – Він може показати й найбільш негативні, й найчарівніші сторони».
У Крістофа Вальца довга й різноманітна кар’єра: він багато й успішно працював на телебаченні та в кінематографі в Європі. Всесвітня аудиторія змогла оцінити його талант, коли режисер Квентін Тарантіно запросив актора на роль полковника Ганса Ланди у стрічку «Безславні виродки» (2009). За ту роботу Вальц отримав «Оскара» в номінації «Найкраща чоловіча роль другого плану» й багато інших відзнак, зокрема «Золотий глобус» та нагороду від Британської академії телебачення і кіномистецтва (BAFTA) в аналогічній номінації. На знімальному майданчику стрічки «Води слонам» пан Крістоф поділився своїм баченням фільму й підходом до акторської гри.
У. Т.: Що вас привабило в цій історії та кінокартині?
– Цей фільм – про цирк 1931 року, що тут іще скажеш! Іноді вистачає якоїсь дрібної деталі, котра і стає вирішальною, коли вибираєш щось цікаве для себе. Авґуст має бути лиходієм. Та коли дивишся, наприклад, як він знущається з інших, треба запитати в себе: «Чи для того, щоб я вважав героя саме таким, достатньо бачити його ставлення до тварин? Що означає бути лиходієм?» Називаючи персонажа так, ми лише спрощуємо розмову, а мені цього замало, щоб зіграти роль. Ваше уявлення про наругу може відрізнятися від мого. Ми говоримо про минуле. Що означало знущання з тварин 1931 року? На той час цього поняття не існувало, вдарити собаку ніхто не забороняв. Це сьогодні вас заарештували б за жорстоке поводження з тваринами.
У. Т.: То як ви підходите до цієї ролі, зважаючи на те що ставлення до знущання й, можливо, поняття «зла» постійно змінюються?
– Ну спробуймо, приміром, забути про епізоди знущань у цій історії. Викиньмо всі випадки, коли герой б’є слона, – і що залишиться? Авґуста все одно вважатимуть лиходієм, і як далеко ми зайдемо з нашим розумінням зла? Слід враховувати: може, в нього є підстави так діяти. Ви колись відчували таку злість, яка примушувала вас по чомусь ударити або щось розбити? І звідки вона з’явилася? Вона приходить не тому, що ви лиходій. Може, це просто від розчарування чи безпорадності. А згадаймо ще й час, який відображено у фільмі. Тоді з’явиться чимало підстав для розчарування, особливо коли ви керуєте компанією, і понад усе, якщо ця компанія – цирк. Опинитися в такий період на межі катастрофи – уже достатньо, щоб почуватися розчарованим, а про це мені говорити цікавіше, ніж просто про лиходіїв чи героїв.
У. Т.: Які ваші враження від книжки «Води слонам», за мотивами котрої знімають фільм?
– Мені дуже сподобалося, що дія відбувається в часи Великої депресії, і ці люди працевлаштовані, коли більшість безробітні. Щоб підтримати своє існування, їм доводиться долати труднощі, які сьогодні ми вважали б непереборними. Відповідальність за те, щоб цирк продовжував працювати (а це було в інтересах абсолютно всіх), величезна, а про це часом забувають, коли дивляться на Авґуста. Погляньте на персонаж Гамлета. Можна сказати, що то герой, не здатний на дії, в чиїй голові забагато думок. Але є ще й інше: він сприймає себе окремо серйозніше, ніж ціле, і через це підводить ціле. Я згадав Гамлета, бо він показує, наскільки діаметрально протилежно можна бачити історію. Мені саме це подобається в сюжеті. Знаєте, якщо читати «Води слонам» десь на пляжі, чи де там ви зазвичай читаєте, то в голові книжка вже вкладається у фільм. Так відбувається абсолютно в усіх, адже сьогодні ми настільки звикли до екранізованої літератури, що наперед створюємо кіно у власній голові. Самі читачі перетворюють роман на чудову стрічку.
У. Т.: Немає відчуття, ніби ви мусите стати персонажем, щоб зіграти його?
– Ні, я не вважаю, що треба мешкати півроку в типі (житло кочових племен Великих рівнин. – Ред.), коли збираєшся втілювати індіанця. Крім того, я ніколи не стану індіанцем у типі. Я буду просто актором, який його гратиме, тож мені більше за це хвилюватися треба, а не за те, щоб стати героєм. Але в будь-якому випадку мені не вдалось би на когось перетворитися. Бо ж я той, ким я є, іншого не дано. Цікаво думати про точки, де перетинаються певні риси чи аспекти персонажа. Але я не дуже переймаюся питаннями на кшталт: «Хто я?» Я актор.
У. Т.: Наскільки схожа режисерська робота Френсіса Лоуренса і Квентіна Тарантіно?
– Я не порівнюю режисерів. У кожного свій стиль роботи. У Лоуренса репетицій було більше, ніж у Тарантіно, бо той має власний метод. Усі мої репетиції «Безславних виродків» проходили тільки з Квентіном – нас було двоє і все. З Лоуренсом репетирували як завжди, як усі. Але й сюжети, й ролі абсолютно різні.
У. Т.: Що робитимете далі?
«Трьох мушкетерів» у 3D. По одному «D» на мушкетера (сміється). Кіно класне, дуже кумедний сценарій. А ще буде фільм Ґая Річі – його ще не анонсували, але я вже зустрічався кілька разів із режисером і вважаю його фантастичним. Від перших стрічок Річі було враження, ніби він узагалі божевільний. Але ні, він просто дотепний, і мені це до вподоби.
Біографічна нота
Крістоф Вальц Австрійський актор, режисер і сценарист. Народився 1956 року в родині кінематографістів. Закінчив акторський факультет Віденського університету музики і театру, згодом навчався у Нью-Йорку в студії Лі Страсберґа. Грав на театральних сценах Відня, Цюриха, Кельна, Франкфурта, Гамбурга. Безліч кіноролей Вальца з найрізноманітніших за жанром і настроєм фільмів вирізняються глибокою суперечливістю персонажа, його непевним і вразливим внутрішнім світом. Батько чотирьох дітей. Вільно володіє англійською, французькою, німецькою мовами. Мешкає у двох містах по черзі (Берлін і Лондон).