На ганку самого клубу в цей момент диміло не менше двох десятків сигарет різних цінових категорій. Українські та російські журналісти порушували український закон, бо за 15 хвилин мала розпочатись зустріч прем'єр-міністрів України та Росії. Журналісти побоювалися, що зустріч буде довгою, й намагалися про запас вдихнути побільше шкідливих речовин.
Журналісти помилялись: о 15 годині дня 12 квітня, коли, як було анонсовано, Микола Азаров та Владімір Путін мали вже розпочати свою розмову, літак глави російського уряду ще навіть не заходив на посадку в Міжнародний аеропорт “Бориспіль”.
Натомість, як стало відомо Тижню, саме в цей час у Києві тривали важкі переговори двосторонньої Групи високого рівня, яка, власне, і мала підготувати ті рішення, котрі потім озвучили б двоє прем'єрів. З російського боку переговори очолював перший заступник Путіна Ігор Шувалов, з українського — перший віце-прем'єр Андрій Клюєв.
При цьому пан Клюєв курує й переговори щодо створення Зони вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною та Євросоюзом, черговий раунд яких відбувся менше тижня тому.
“Напевне, це правильно — щоб одна людина займалась обома напрямками. Ми ж бачимо, що ці напрямки взаємопов'язані”, – замислено сказав Тижню один з урядовців, котрі, як і журналісти, дарма очікували на вихід Путіна та Азарова в стінах урядового прес-клубу.
З такою думкою важко було не погодитись. Адже Путін, якщо вірити численним “витокам” у ЗМІ, їхав до Києва з чітко визначеною метою: відмовити Україну від економічного зближення з ЄС. А в ідеалі — вибити принципову згоду на приєднання Києва до МС, тобто Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану (акурат під київський вояж Путіна про рішення увійти до цієї організації оголосив і Киргизстан).
Буря, здійнята з цього приводу російськими та українськими мас-медіа, не піддається жодному описанню; її хвилі поховали навіть той очевидний факт, що, за наявності доброї волі російської та української сторін, співпраця України з МС ніяк не суперечитиме вільній торгівлі з Європою.
Як показало дослідження тільки однієї з таких хвиль, проблема полягає саме в наявності доброї волі з російської сторони. 12 квітня в кулуарах урядового прес-клубу, окрім інших, чекав на двох прем'єрів і головний герой цього дослідження — уповноважений Кабміну з питань співпраці з Росією та державами СНД Валерій Мунтіян.
.Дочекавшись, поки телевізійники підуть, кореспондент Тижня спробував отримати відповідь на питання, яке турбувало його вже не перший день: а які ж вигоди від вступу України до МС отримає Росія? Адже це саме вона всіляко прагне залучити Київ до створеної нею ж організації. Тоді як українська влада чомусь у цей економічний рай, м'яко кажучи, не рветься.
“Росіяни хочуть тіснішої інтеграції”, – кілька разів повторив пан Мунтіян. Але врешті-решт пояснив конкретніше: “Співпраця з Митним союзом вигідна нам тактично. А стратегічно вона вигідніша росіянам. Залучивши нас (до союзу — Авт.), вони з часом посилять свій вплив не лише на СНД, а й на ЄС, і навіть на Світову організацію торгівлі”.
“Пишіть про все чесно”, – побажав на прощання уповноважений українського уряду. Кореспондент Тижня без жодних вагань вирішив так і зробити.
“Залізний господар”…
Буквально напередодні візиту Путіна, як ми вже повідомляли, президент Віктор Янукович у своєму Посланні до Верховної Ради оголосив формулу співпраці України з МС: “3+1”. Простими словами це означає, що Україна має дружити з проросійською організацією не безоглядно, а в міру своїх інтересів.
Лишалося з'ясувати, як українська влада розуміє державні інтереси. Відповідь дещо промалювалася, коли, з запізненням на півтори години, Микола Азаров та Владімір Путін нарешті зайняли свої місця за круглим столом посеред центральної зали урядового клубу.
Ще перед початком зустрічі на одному з підвіконь лежали виконані російською мовою таблички “Председатель правительства Российской Федерации” та “Премьер-министр Украины“. При цьому перед крісламирешти учасників публічної зустрічі (по п'ять осіб з кожного боку) таблички з іменами й посадами стояли заздалегідь. Це могло свідчити, що розмова прем'єрів перед телекамерами могла не відбутись узагалі.
З іншого боку, коли Путін та Азаров таки з'явились, таблички з вікон ніхто так і не підібрав — і прем'єрам, на відміну від їхніх мовчазних, але отабличених, підлеглих, довелося вести переговори “анонімно”.
Як твердять києвознавці, історичне приміщення на Інститутській, 7, за царських часів належало міській біржі, а в другій половині ХХ століття тут, зокрема, проводили “громадянські панахиди” по померлих діячах УРСР. Так ось, із виразу облич Путіна та Азарова можна було подумати, що вони перебувають не на біржових торгах (як воно фактично й було), а саме на панахиді.
“В 2010 році торгівля між нашими країнами виросла в 1,6 рази… оборот досягнув 42 мільярдів доларів, це більше, ніж у докризовому 2008-му році”, – передбачувано почав російською мовою українский прем'єр Азаров. Але ідилія тривала не більше двох хвилин.
“Багато треба зробити, щоб вдосконалити торгівельний режим. В першу чергу, провести роботу з виключення торгівельних обмежень”, – прочитав з аркушика Азаров. – “Ми вдячні російському урядові, котрий прийняв своєчасне рішення… значно збільшити безмитне ввезення українських труб. Але з 31 січня російський уряд постановою № 41 передбачив підвищення рівня ввізного мита”.
Багатотонні труби, основними виробниками яких в Україні, між іншим, є заводи Віктора Пінчука та Ріната Ахметова, виявились лише першою легкою ластівкою. Далі Азаров послідовно висловився про “мінімізацію” торгових збитків України у разі вступу до МС, про те, що треба нарешті справедливо оцінити українські та російські газові та газотранспортні активи, про співпрацю в атомноенергетичній та авіабудівній галузях і, нарешті, про спрощення залізничного сполучення між двома країнами.
Пізніше, в повідомленнях новин, це могло виглядати по-різному. Але пряма мова українського прем'єра була недвозначною.
“Україна неухильно й у повному обсязі виконує свої зобов'язання щодо транзиту російського газу. Разом з тим, Україна хоче отримати гарантії поставок російського природного газу по нашій газотранспортній системі на довгострокову перспективу”, – говорив Азаров.
На обличчі Путіна заходили жовна.
“Ціна імпортованого газу… не відображає його ринкової вартості, котра сформувалась у країнах Європейського союзу, й істотно перевищує ціну на альтернативні види палива”, – рипуче продовжував Азаров. – “Наша мета… вийти на економічно обгрунтовану та справедливу формулу ціни на газ для України”.
Владімір Путін заворушив жовнами ще сильніше, хоча сильніше, здавалось, було вже нікуди.
Не змінюючи інтонацій, Азаров озвучив ще тринадцять претензій до російських “братів”. У тому, що це були саме претензії, попри дипломатичні звороти, сумніватись не доводилось.
У всіх випадках, де йшлося про сумнівні для української економіки моменти, український прем'єр говорив про бажання побачити знижки, пільги чи просто “кроки назустріч”. Натомість там, де (як вважає офіційний Київ) інтеграція виробництв принесе українській стороні швидкі прибутки, він говорив про потребу “прискорити вироблення рішень з російської сторони”.
Останнім у азаровському демарші стало прохання переглянути квоти на безмитний продаж до Росії українського цукру — адже Україна “готова виконати свої зобов'язання” продати РФ мільйон тонн кукурудзи. Як і інші заяви Азарова, цю важко було розцінити інакше, аніж прозорий натяк: не купите нашого цукру — кукурудзи не побачите теж.
І то сказати: ну яка кукурудза без цукру. Особливо коли йдеться про відносини “братніх” держав.
…І кам'яний гість
Виступаючи у відповідь, Владімір Путін детально підтвердив цифри зростання товарообігу між Україною та Росією. Лише після цього він нарешті згадав про День космонавтики, й хвилини зо три сипав компліментами на адресу України, яка, виявляється, “далеко не в останню чергу” забезпечила політ Юрія Гагаріна, що відбувся рівно 50 років тому.
Це говорила та самісінька людина, яка вихвалялася, що Росія могла навіть війну з нацистською Німеччиною виграти без жодної участі Української РСР.
Розібравшись із космосом, Владімір Путін повернувся до справ земних. “Що стосується побоювань ваших, про які ви говорили, пов'язаних з Митним союзом… тут я великих проблем не бачу”, – повідомив він.
Це було цікаве повідомлення. Адже Азаров у своєму спічі ні про які “побоювання” не говорив. Тобто Путін мав на увазі щось, що було сказано (не обов'язково самим Азаровим) раніше, до їхнього рандеву в присутності преси.
Намагаючись розвіяти так і не названі “побоювання”, Путін учергове дав зрозуміти, що думає лише про процвітання України. “Рівень митного захисту країн Митного союзу — приблизно 10,5 %, а рівень захисту України в СОТ — приблизно 4,5 %… У нас виникає побоювання, що коли такі ж умови будуть створені в Зоні вільної торгівлі з ЄС, то значна частина товарів не буде запитана на зовнішніх ринках, і ці товари можуть почати надходити з України на нашу митну територію”, – повідомив російський прем'єр.
Як неважко помітити, насправді ця заява була відвертим ультиматумом: або Митний союз без ЗВТ з ЄС, або вільна торгівля з ЄС при обмеженні торгівлі з Росією. Причому Путін так і не пояснив, чому, власне, умови українських переговорів з Європою мають бути аж настільки невигідні, як говорить він.
І вже тим паче — настільки невигідні, щоб переорієнтовувати на Росію ті потоки товарів, які йдуть до ЄС навіть зараз, попри відсутність ЗВТ та багатьох двосторонніх угод.
Відчувалося, втім, що Путін — на відміну від Азарова — говорить не для свого візаві й не для високочолих експертів, а для глядача/случаха/читача. Котрий, як відомо, полюбляє короткі повідомлення й простецькі тексти.
“При рухові на шляху співпраці з Митним союзом прямий виграш України складатиме від 6,5 до 9 мільярдів доларів на рік… Річне зростання ВВП України складе 1,5 — 2 %”, – говорив Путін.
Ці цифри вражали. І не лише тому, що суттєво розходились із цифрами, раніше наданими Валерієм Мунтіяном (див. вище), який очолює українську групу експертів з розрахунків щодо Митного союзу.
Головним чином ці цифри вражали тому, що вперше за останні місяці шаленої інформаційної “артпідготовки” високопосадовий російський чиновник сказав про можливий економічний зиск України у прямий граматичний спосіб. Тобто не “може бути”, а “буде”.
Чому цього не можна було сказати місяць, рік чи навіть десять років тому? Ще й підкріпивши все відповідними викладками? Загадка.
І, судячи з усього, це — загадка не тільки для ЗМІ. Принаймні, після того, як завершились і відкрита, і закрита частини зустрічі, панове Азаров та Путін до преси виходити так і не стали.
Замість двох прем'єрів до журналістів вийшли двоє їхніх заступників — уже згадані Клюєв та Шувалов. Ті самі, що так і не знайшли зручної для Путіна формули перемовин. “Не зі всіх питань знайдені взаємоприйнятні рішення чи навіть підходи”, – невинно повідомив пан Шувалов. Ніби це не було зрозуміло ще тоді, коли він сидів на переговорах з колегою Клюєвим, а літак Путіна тільки входив в український повітряний простір.
Офіційно невихід прем'єрів до преси пояснили тим, що Владімір Путін квапився на зустріч до Віктора Януковича. Уже після цієї зустрічі новинні стрічки зарясніють повідомленнями про те, що Україна та Росія, можливо, уніфікують статистичний облік, і що Україна (можливо) допоможе Росії збудувати новий космодром, а Росія (можливо) знову тренуватиме своїх морських пілотів на кримському аеродромі “Нитка”.
Але все це буде пізніше. А одразу після зустрічі Азарова й Путіна ситуацію відобразить черговий діалог на ганку урядового прес-клубу, де стомлені журналісти надолужуватимуть так і не вжитий вчасно тютюн.
“Будем чекати ще одного підходу до преси, чи поїдем? Бо ці їхні розмови можуть і півтори години тривати”. – “Ти знаєш, їдьмо. По-моєму, ці розмови можуть тривати роками”