Кінематограф будь-кого з наших сусідів викликає зелену заздрість. На жаль, у цій галузі мистецтва 48-мільйонну Україну не можна порівнювати навіть із 10-мільйонними Чехією та Угорщиною. Необхідні реформи в нас не проводяться й тепер, коли можемо використати успішний досвід сусідів. Наприклад, Польща показала гарний приклад того, як реанімувати кіногалузь. Наслідуючи західноєвропейські країни, 2005 року тамтешній уряд створив Інститут кіномистецтва. На його інтернет-сторінці написано: «адреса польського кіно». Аґнєшка Одорович, яка очолює цей інститут від його заснування, приїздить в Україну в межах спільного проекту книгарні «Є» та Польського Інституту у Києві «Європейський досвід: Польща».
У. Т.: Перехід від соцзамовлення на кіно до ринкової системи був досить болісним для Центральної Європи. Як це відбувалося в Польщі?
– У 1990-х у польському кіно з’явилося кілька особистостей: Кшиштоф Краузе, Владислав Пасіковський, Ян Якуб Кольський. Однак польських глядачів найбільше приваблювали комедії Юліуша Махульського, а також монументальні екранізації літератури Єжи Ґоффмана, Філіпа Байона, Анджея Вайди. Разом із тим перевагу публіка віддавала закордонним фільмам, особливо американським, що було природно після стількох років ізоляції. Тоді державну підтримку польському кіно повністю урізали.
Утім, закон про кінематографію, який підготували, враховуючи найкращі європейські зразки, та створення Інституту кіномистецтва заклали міцні підвалини для динамічного розвитку польської кінематографії.
У. Т.: Наскільки змінилася ситуація в польському кіно за останні шість років, відколи існує Польський інститут кіномистецтва (далі – ПІК)?
– За цей час відбулося докорінне реформування польського кіноринку, а також бурхливе відродження кінематографії. Ми вийшли на рівень 50 художніх фільмів за рік, збільшилася відвідуваність кінотеатрів. У 2005-му польські фільми переглянуло 800 тис. людей, а в 2009-му – вже понад 8,7 млн. На ринку з’явилося більш ніж 100 нових кіновиробників, які знімають художні, анімаційні та документальні стрічки, а також 60 компаній, що надають супровідні послуги: обслуговування плану, постпродукція тощо. Отже, у такий спосіб ринок демократизувався і розвинувся. Відбулася демонополізація: у 2005 році кілька компаній знімали понад 90% усіх фільмів.
Завдяки преференціям ПІК дебютантам легко зняти перший фільм. У 2005–2010 роках відбулося 50 повнометражних художніх дебютів. Польський кінематограф досить багатий і різнорідний: окрім історичних фільмів маємо амбітне авторське кіно, а також анімацію світового рівня.
У. Т.: Скільки становить бюджет ПІКу? Як він формується?
– Левова частка – кошти суб’єктів кіноринку Польщі: дистриб’юторів, телеканалів (також державних), кабельного телебачення, кінотеатрів… Ці гроші спрямовуються виключно на підтримку польської кінематографії, а не на функціонування самого ПІКу, бо його фінансує Міністерство культури (бюджет становить близько 6,7 млн злотих). Тобто ми досить дешева інституція з обмеженим штатом, але оперуємо значними коштами. Сподіваюся, розпоряджаємося не найгірше. Цього року на розвиток нашого кіно плануємо виділити щонайменше 120 млн злотих, з них 90 млн – на фінансування кінопродукції.
У. Т.: Фінансування кінопродукції – це одне з головних завдань ПІКу. Яким чином Інститут виділяє кошти і чи має він свої пріоритети?
– Протягом року відбуваються три сесії, під час яких визначають проекти, що фінансуватимуться на всіх етапах: сценарій, девелопмент і кінопродукція. Проекти поділяються за чотирма пріоритетами: авторське кіно, історичне, сімейне і популярне.
Виробник фільму готує подання на фінансування до інституту, спочатку воно проходить формальну оцінку, потім його оцінюють експерти. Окрім того, сценарії, які нам подають, розглядає комісія, сформована з нештатних експертів (режисерів, операторів, кінокритиків, письменників, драматургів). Їхнє завдання – вказати на найцікавіші проекти кожної сесії. Важливим фактором є також надійність аплікантів, попередній досвід співпраці. Мій смак тут не має жодного значення.
У. Т.: Розкажіть детальніше про проект «Шкільна фільмотека». Наскільки він дієвий?
– Це унікальний освітній проект, який має на меті інтегрувати кіно в навчальні програми гімназій та ліцеїв. У січні 2009 року ми розіслали 14 тис. пакетів програми «Шкільної фільмотеки» з 56 польськими фільмами: художніми, анімованими та документальними. Кожен пакет містив короткий коментар відомого кінокритика, який презентував запропоновані роботи. Зручність цієї програми полягає в тому, що її можна використовувати в цілому комплексі гуманітарних занять: з польської мови, історії, суспільствознавства, культурології. Учитель сам може вибрати фільм для занять. Ми дали інструмент і продемонстрували, як ним користуватися. Важливим елементом проекту є інтернет-сторінка з показовими заняттями та інструкціями. На форумі вчителі та учні обмінюються думками. Ми підтримуємо організацію курсів і майстер-класів для педагогів, організовуємо кіноконкурси для молоді. Наприкінці весни пакет фільмів для шкіл поповниться новими роботами.
У. Т.: Зараз у нас українським кіно здебільшого називають стрічки, створені в копродукції з іншими країнами. Польща заохочує міжнародні кінопроекти?
– Навіть попри брак податкових пільг і системи заохочення, у нас розвинувся ринок міжнародної кінопродукції. Майже 30% польських фільмів фінансуються із закордону. На сьогодні міжнародний статус проекту означає не тільки міжнародне know how реалізаторів, а й нові професійні контакти, обмін досвідом, більші можливості для просування. Як успішний приклад можу навести «Необхідне вбивство» Єжи Сколімовського. У 2010 році цей фільм нагородили на багатьох важливих фестивалях, зокрема у Венеції і Мар-дель-Платі. Це спільний проект Польщі, Норвегії, Угорщини та Ізраїлю.
У. Т.: Як ви оцінюєте польські кінофестивалі? Їхній рівень відповідає європейському?
– ПІК фінансово підтримує організацію найцікавіших та найбільших кінофестивалів у Польщі, наприклад, «Ера Нові Горизонти» у Вроцлаві, Варшавський або операторський фестиваль у Бидґощі. Вони займають свою нішу на загальноєвропейській карті кіномистецтва.
Ми також співфінансуємо заходи меншого масштабу. Досить часто малі фестивалі – це єдина можливість побачити справжнє авторське кіно для мешканців малих міст, які мають тільки комерційні мультиплекси.
Важливим для ПІКу є також наш національний Фестиваль художніх фільмів у Ґдині. Міхал Хачинський, новий арт-директор, має досить амбітні плани перетворити цей захід на щорічну подію центральноєвропейського кінематографа, зокрема й для України. Я тримаю кулаки, щоб йому це вдалося.
Ми не тільки допомагаємо опрацювати фестивальну стратегію кожного фільму, а й фінансуємо поїздки польських кінематографістів на ключові події у світі кіно. Таким чином вони популяризують свою роботу і себе, перестають бути анонімами, планують міжнародні проекти. Ми співфінансуємо також закордонні кінофестивалі й дні польського кіно б багатьох країнах.
Павільйони Polish Cinema Stand можна знайти на найбільших кінофорумах у Каннах та Берліні. Також ми взялися просувати польські фільми в систему міжнародної дистрибуції. Хочемо бути посередником під час контактів з іноземними агентами продажу, збільшуючи в такий спосіб їхнє зацікавлення польськими стрічками. Від початку свого існування ПІК видає бюлетень для закордонних кіновиробників Poland. Film Production Guide такаталогпольськихфільмівNew Polish Films. Цього року вийде Festival Guide – видання про світові кінофестивалі.
Біографічна нота
Аґнєшка Одорович (1974 р. н.) – польський менеджер культури. За освітою економіст.
У 1998–2004 роках була віце-президентом Товариства інституту мистецтв у Кракові.
З 2003-го по 2004-й обіймала посаду уповноваженого міністра культури у справах структурних фондів, а також розробляла Національну стратегію розвитку культури. 2004–2005 роки – віце-міністр культури у справах бюджету, права і контактів з парламентом. У жовтні 2005-го стала директором Польського інституту кіномистецтва, у липні 2010-го її переобрали на другу каденцію.