Україна випала з першої десятки країн – провідних експортерів зброї за підсумками 2010 року. Такий результат оголосив Стокгольмський міжнародний інститут досліджень проблем миру (SIPRI). За його версією, держава опустилася на 13-ту позицію у світовому рейтингу постачальників озброєнь. При цьому обсяг продажу вітчизняними спецекспортерами та промисловцями становить лише $201 млн. За нашими ж даними, Україна заробила на зброї понад $1 млрд.
Збройовий рахунок
Під час підготовки щорічних звітів у SIPRI оперують не офіційними даними, отриманими від країн-експортерів, а зібраними самостійно, на основі публікацій у пресі, спілкування з експертами та представниками державних структур. Крім того, дані в SIPRI розглядаються тільки за п’ятьма категоріями «основних озброєнь», поставки комплектуючих не враховують. Як наслідок – розподіл місць країн-постачальників у десятці не відповідає інформації з національних джерел. Офіційні дані держав про експорт зброї, якщо такі й оголошують, теж не можна вважати вичерпними.
Реальний обсяг експорту озброєнь і спеціальних послуг держкомпанії «Укрспецекспорт» та її дочірніх підприємств за підсумками 2010 року становив $956,7 млн, що на 19,66% більше порівняно з 2009-м. Такі цифри наводили в самому Укрспецекспорті – головному постачальнику зброї в країні минулого року, до утворення Укроборонпрому. Але цей потік враховує лише угоди, які проходили безпосередньо через Укрспецекспорт. Хоча в країні торік було ще близько десятка підприємств і структур, які мають право на самостійну зовнішньоекономічну діяльність у сфері продукції та послуг військового призначення. Аналітичне видання «Експорт зброї і оборонний комплекс України» спільно з Центром досліджень армії, конверсії та роззброєння за результатами аналізу підписаних і реалізованих контрактів (також із певною похибкою) оцінює збройовий дохід України за підсумками 2010 року в $1,2 млрд. Наша методика, крім того, охоплює продукцію та сервіс подвійного застосування, зокрема запуски ракет-носіїв, а також участь у їх виробництві, задіяння військово-транспортної авіації в переміщенні озброєнь, техніки та військових контингентів (тільки за програмою SALIS 2009 року Ан-124 «Руслан» налітали понад 11,5 тис. год.), а заодно й комплектуючих, які підприємства продають безпосередньо в РФ.
Пакет контрактів, заявлених представниками України в 2008–2010-му, які виконуються або готуються до виконання, за оптимістичного підходу сумарно можна оцінити в $5,7 млрд. Терміни їх реалізації – від трьох до п’яти років. Це означає, що вже завдяки цим контрактам протягом цього періоду планка щорічних обсягів українського експорту зброї не має опуститися нижче ніж до $1 млрд.
Однак запас міцності нашого ОПК на цьому вичерпується. З кожним роком світовий ринок зброї розростається. Країни збільшують оборонні бюджети, при цьому ціни на товар підвищуються, а долар дешевшає. У 2000 році обсяг світового збройового ринку оцінювали в $20 млрд, у 2005-му – в $40 млрд, у 2010-му – вже в $70 млрд. Частка України з тим-таки усередненим $1 млрд – від 0,12% до 0,8% залежно від періоду. Багато це чи мало? Важливо відрізняти дохід від прибутку. У 1990-х Україна активно торгувала залишками радянського військового минулого, й для продажу, наприклад, БТР за $100 тис. треба було лише його перефарбувати. І вся ціна, за винятком вартості фарби, – це, вважай, прибуток. Зараз на такому «бізнесі» багато не заробиш – не ті залишки. Україна продає Іраку партію нових БТР-4, які потрібно робити практично з нуля. Коштує машина понад $1 млн, але є великий ризик, що в підсумку рентабельність угоди для виробників не перевищить 10%. У найкращому разі. Це характерно для всієї нашої оборонної промисловості – нові вітчизняні зразки озброєння мають низьку рентабельність через величезні первинні витрати на розгортання їх серійного виробництва.
З продуктивністю ще гірше. В українській оборонній промисловості до роботи на «живих» підприємствах залучено близько 120 тис. фахівців. За $1,2 млрд доходу від експорту зброї 2010 року на кожного працівника припало до $10 тис. товарного виробітку. Для порівняння. В Ізраїлі основними експортерами озброєнь є дві компанії: приватна Elbit Systems і державна IAI. Працюють у них 27 тис. осіб. У 2009-му дохід цих підприємств від експортних військових замовлень становив $5,6 млрд – понад $200 тис. на одного працівника. Схожі показники і в основних виробників військової техніки в Європі.
Виклики на завтра
Зброя або її компоненти – єдина високотехнологічна продукція, яку експортує наша країна. Але присутність цього українського товару на зовнішніх ринках, підписані контракти на постачання озброєнь в чужі армії – це значною мірою результат максимального використання наукового і промислового доробку минулого, інерція якого має межі. Для створення й виробництва озброєнь майбутнього оборонно-промисловий комплекс України в його нинішньому вигляді достатнього запасу не має.
Країні потрібне високотехнологічне обладнання. Сьогодні найсильніші позиції у верстатобудуванні та промисловому машинобудуванні мають США, Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, Швеція, Японія, Швейцарія, Бельгія. Саме ці країни посідають чільні місця в збройовому експорті загалом або окремих його сегментах. Що закономірно, адже для виробництва високотехнологічного озброєння потрібне не менш високотехнологічне обладнання. Як зазначають ті самі американці, багато що з маркуванням made in USA – від ракет класу «повітря – повітря» до танка Abrams – не вдалося б зібрати без придбання в японців необхідного верстатного устаткування. Міцнішає і другий дивізіон країн – виробників машинотехнічної продукції, поступ яких відбувається синхронно з їхнім збройовими успіхами на внутрішніх і зовнішніх ринках. Це Республіка Корея, Китай, Тайвань, Сінгапур, Малайзія. Мікроелектроніка, оптоелектроніка, датчики різних параметрів – ось конкурентна перевага продукції країн «другої хвилі». Переоснащення виробництва – те, на що потрібно витрачати в Україні частину грошей, зароблених на експорті зброї.
Нарешті, чи не єдиний невичерпний ресурс – це знання. Вони не мають товарного дефіциту – їх можна продавати багато разів. Тому культивування інтелектуального ресурсу в ОПК, розвиток наукових шкіл, стимулювання інтересу до високих технологій та оборони країни – найважливіші умови розвитку. Без цього всі збройові битви в майбутньому Україна програє.