2 березня ЗМІ широко повідомили: голова Верховної Ради Володимир Литвин найближчим часом підпише розпорядження про введення в дію нової електронної системи для голосування “Рада-3”. Після чого депутати більше не зможуть по черзі голосувати “за себе й за того хлопця”, а муситимуть ходити на роботу регулярно, як усі нормальні люди.
Здається, таке повідомлення неабияк вплинуло на самопочуття низки депутатів. Заступник голови комітету ВР з регламенту й депутатської етики Василь Кисельов (регіонал) поспішив заявити: особисте голосування нікому не потрібне, доки депутатів не почнуть обирати за мажоритарними округами. Мовляв, ось тоді депутати не будуть пов'язані рішенням фракції, а голосуватимуть лише самі за себе.
Його шеф по комітету й однопартієць Володимир Макеєнко пішов далі: мовляв, для роботи “нової” системи потрібно… змінити регламент і Конституцію України! Інакше депутати на роботу як не ходили, так і не ходитимуть.
Нарешті, ще один регіонал, лідер фракції Олександр Єфремов, узагалі “перевів стрілки”. За його словами, на розробку нової системи нібито було витрачено аж 8 мільйонів гривень, проте відповідних рішень про це прийнято не було. А отже, йдеться про нецільове використання коштів, тож чи не познайомитись би декому зі слідчими?
“Деким”, як прозоро натякав депутат, був його колега, лідер “Фронту змін” Арсеній Яценюк. Влітку 2008 року саме Яценюк, що тоді був спікером парламенту, підписав розпорядження про вдосконалення «Ради», й завжди ставив це собі у велику заслугу.
Окрім регіоналів, на прю довкола «Ради-3» стали й опозиціонери різного штибу. Так, лідер Українськї народної партії Юрій Костенко гучно пояснив, що вдосконалена система голосування не має сенсу, доки парламент не почнуть формувати «ідеологічні партії». З іншого боку, депутатстька група «Наша Україна» вустами свого лідера Зиновія Шкутяка заявила: якщо Литвин не увімкне «нову» систему – йти йому, Литвинові, під суд.
На той час сам пан Литвин, здається, був уже й не радий, що вліз в таку непросту справу. За тиждень після своєї першї заяви голова ВР сказав журналістам, що тема «потребує опрацювання». Що над нею працюють якісь невідомі юристи й технологи. І що тестування системи, можливо, відбудеться 18 березня.
Як писав у таких випадках майстер фантасмагорії Михаїл Булгаков, «доводиться визнати, що жодна з цих довідок ні на що не годиться».
Теоретики й практика
В першу чергу (як сказав би той же Булгаков), ніякої «нової системи «Рада-3» в природі не існує. Тобто «Рада-3» є, але вона є вже 11 років. Про це прекрасно знають розробники системи – Інститут проблем математичних машин і систем Академії наук (ІПММІС НАНУ). Директор зазначеного Інституту Анатолій Морозов говорив про це мінімум у трьох інтерв’ю протягом останніх трьох років.Чому і депутати, й журналісти повторюють слова про «нову» систему – таємниця таємниць.
По-друге, те, що депутати голосують за своїх колег, не має жодного відношення ні до системи виборів – пропорційної, мажоритарної чи іншої – ні до наявності в парламенті тих чи інших партій. Юридично це питання має відношення лише до Конституції, котра чітко вказує: «Народний депутат України голосує… особисто». Для особливо недолугих цей пункт ще 1999-го року пояснив Конституційний суд, в рішенні якого прямо сказано: натискання кнопки за іншого депутата є підставою для визнання всього голосування недійсним.
Нинішні розмови про нову «Раду» почалися після 1 лютого, коли слухняний парламент прийняв зміни до Конституції, натиснувши 310 кнопок (треба було мінімум 300). Як докладно писав «Тиждень», із того вийшов дуже великий скандал: члени більшості не просто гасали залою, голосуючи одне за одного, але й примудрилися проголосувати за опозиціонера, який, разом зі своєю карткою для голосування, перебував на іншому боці Землі. Тоді для декого (див. «Кримінальна законотворчість») запахло смаженим, і цей запах декому не сподобався.
Але сама тема нової, чи то пак, модернізованої «Ради», виринула на поверхню ще восени 2007 року, коли ВР голосувала за затвердження прем’єр-міністром України Юлії Тимошенко – і їй попервах не вистачило голосів.
Тимошенко затвердили поіменним голосуванням – почерговим підняттям рук. «Рада» ж підпала під слідство: її роботу, на прохання нового уряду, перевірили співробітники СБУ та вже згаданого ІПММІС. Втручання в роботу системи вони не виявили, а вже наступного літа новообраний спікер Яценюк заявив, що замовив модернізацію системи, яка не дозволить депутатам голосувати за своїх колег.
Модернізація полягала в тому, що на депутатських пультах з’явилась іще одна кнопка. Голосуючи, депутат повинен був однією рукою постійно тримати цю кнопку натиснутою. Тобто бігати по рядах і тиснути кнопки за інших не вийшло б.
На жаль, нововведення не сподобалось буквально нікому. Той же регіонал Єфремов став запевняти, що кнопка ніяка не сенсорна, і спрацьовує не лише від пальця, а й від будь-якого тиску. Наприклад, якщо на неї поставити телефон. Цікаво, що 30 вересня 2009 року цю думку публічно підтримав Литвин – той самий, який тепер так печеться про пуск оновленої «Ради». «Досить піднести до пульта мобільний телефон – і пропоноване нововведення втрачає всякий сенс», – казав спікер під час поїздки до Хмельницького.
Литвина тоді, між іншим, дехто зрозумів так, що «Раду» можна перемикати дистанційно. А БЮТівець Сергій Сас, за повідомленнями преси, взагалі договорився до того, що модернізована система нібито може… шкодити здоров’ю депутатів через магнітні поля.
Козирний інтерес?
Як бачимо, народні обранці готові верзти будь-що, аби тільки відвести очі від прямих порушень Основного Закону. Відтак не треба бути великим аналітиком, щоб спрогнозувати: обіцяне Володимиром Литвином «тестування» системи якщо й відбудеться, то жодних практичних наслідків не потягне.
Є підстави вважати, що наслідків не настане і для «розтратника» Яценюка. Як стверджують в кулуарах деякі однопартійці пана Єфремова, лідер найбільшої фракції дещо погарячкував, говорячи про нібито нецільове використання восьми мільйонів. Адже ще в 2008 році сам Яценюк хвалився, що виторгував у ІПММІС 20 % вартості робіт, завдяки чому вся модернізація обійшлася в 437 тис. грн. (кібернетики просили півмільйона). Причому гроші на це були видані з суми, асигнованої того року на чартерні авіарейси голови ВР, і Яценюком так і не витраченої.
На запитання, звідки в такому разі взялися мільйони, про які каже Єфремов, обізнані люди пояснюють, що у фінансуванні життєдіяльності ВР взагалі розібратись нелегко. Приміром, коли восени 2010 року для системи «Рада» купували два нових екрани, це обійшлося в 3,3 млн. грн. – тож пан Єфремов міг і ці гроші зопалу додати до «розтрачених» Яценюком двома роками раніше.
Утім, усі ці суми бліднуть у сліпучій перспективі цілковитої заміни старенької системи «Рада-3» на дійсно нову, ім’я якій буде, природньо, «Рада-4». Про те, що таку заміну доведеться здійснити в найближчі рік-два, не раз заявляв уже згаданий директор ІПММІС Анатолій Морозов. І його почули. Наприклад, народний депутат Станіслав Довгий, відомий не лише сином-секретарем Київради, а й давнім інтересом до телекомунікацій, після торішнього візиту до Кореї заявляв: «…в червні-липні 2011-го року ми плануємо замінити систему голосування «Рада-3» на «Раду-4»… ми прийняли рішення використати досвід Кореї».
Встановлення системи, аналогічної корейській, за тодішніми оцінками пана Довгого, коштуватиме $ 70 – 75 млн. І з цієї точки зору нинішні словесні баталії довкола «Ради-3», можливо, варто розглядати не просто як саморекламну балаканину політиків. А і як «пристрілку» до такого необхідного країні мегапроекту з заміни електронної системи, яка, проте, так і не змусить парламентарів виконувати їхні прямі функції.