Містечко Белз на Львівщині, яке не так давно святкувало своє тисячоліття, досить знане у колах шанувальників історичної спадщини. Тут навіть існує історико-культурний заповідник і не аматорський, а „офіційний” музей у приміщенні ратуші. Та і з нагоди ювілею містечко нарешті газифікували, виділили сякі-такі кошти на реставрацію і утримання пам’яток, до міста почали їздити туристи.
На лацкані Леха Валенси
Насамперед польські, адже саме з Белза у 1377 році князь Владислав Опольський вивіз чудотворну ікону Божої Матері, яка зараз знаходиться у Ченстохові і є предметом культу, прочани з’їжджаються до цієї ікони з усього світу. Під час другої світової війни польські солдати та партизани носили біля серця здебільшого саме зображення Ченстоховської Матері Божої, а Лех Валенса чіпляє іконку з її зображенням на лацкан своєї маринарки (піджака – Тиждень).
Згідноз легендою, ікона була написана святим Лукою Євангелістом у Єрусалимі, а до України потрапила завдяки Кирилу і Мефодію. Найвідоміше чудо, пов’язане з цією іконою, трапилося під час облоги Белза монголо-татарами. Місцеві жителі, сподіваючись на захист Пресвятої Богородиці, винесли чудотворну ікону на мур міської фортеці. Одна з татарських стріл влучила в лик Божої Матері. З рани потекла кров, а на татар спустилася повна темрява. Татари у паніці кинулися зі зброєю один на одного і почалася різня. Ті, хто вижив після неї, втекли з-під міських мурів. Відтоді на іконі залишився знак у вигляді трикутничка.
Церква, з якої було вивезено ікону, сьогодні належить православним Київського патріархату. Її було зведено 1926 року за проектом Калікста Крижановського на горі, яку мешканці називають Замочком. Довкола храму тягнеться цегляна огорожа. Поряд із церквою на підвищенні – каплиця, а за нею – горизонтально покладений хрест, символ тисячоліття Белза.
Субота, пообіддя, церкву зачинено, але нам дозволяють зайти на подвір’я і до каплички. Пані Віра, опікується порядком довкола храму, клумбами. По квіткове насіння до пані Віри звертаютсья усі довколишні господині.
– Он там, за муром, була вже Польща, – показує нам пані Віра.
Тепер з-за муру видно лише зарослий будяками болотистий берег місцевого потічка, за яким тягнеться таке ж недоглянуте поле. Одна з легенд пов’язує походження назви міста саме з водою і болотом. Адже давньослов'янське слово «белз» або «бевз» означало болотисту, вологу місцевість, це ж слово на бойківському діалекті означає непрохідну, важкопрохідну, болотисту місцевість.
Саме звідси, із Замочка, колись починався княжий город, один із найбільш непокірних Червенських городів. Його не могли взяти приступом аж до 1655 року. Кажуть, місцеві хлопці ще два десятиліття тому не боялися залазити у підземні ходи, якими поєднані між собою церкви та монастирі містечка. Цими ходами можна було просуватися аж до межі міста, далі хлопці потикатися боялися.
Теперішні діти, мабуть, теж бавляться у війну посеред мальовничих руїн колишнього костелу Домініканок, жіночого та чоловічого домініканських монастирів, та у хащах за церквою св. Миколи.
Трохи далі, на виїзді з Белза, на цвинтарі, стоїть церква Св. Параскеви, одна з найдавніших і єдина дерев’яна сакральна пам’ятка міста. Перші згадки про церкву датуються кінцем ХV ст.
Цвинтар під ключ
Белз відомий своєю єврейською історією. Єврейська громада в містечку була створена в кінці ХIV ст., а у ХVІІ році євреї Белза отримали рівні з християнами права. Саме сюди переїхав 1831 року Соломон Роках – засновник нової белзької династії рабинів-хасидів. З 1859 року і по 1931 рік більше половини жителів міста були євреями.
Нова релігійно-містична течія в юдаїзмі – хасидизм, заснована Ізраїлем Баал Шем Товом у середині XVIII ст. на Поділлі, набула великого поширення у всій Східній Европі. Це був народний релігійний рух, який набув особливої популярності серед бідних євреїв. Наука, яка говорила про те, що можна зазнати любові присутнього всюди, в кожній речі, Бога, і для цього не потрібно ні дотримуватися аскези, ні роками скніти за мудрими книгами у вчених медитаціях. Така релігія дуже підходила простому робітничому людові, у якого не було часу на всі ці вчені витребеньки, її було легко зрозуміти, вона була оптимістична і світла, розповідала про діяння Баал Шема та „рабинів-чудотворців”.
Основою доктрини хасидизму була кабала. Надзвичайно велику роль відігравав цадик – духовний керівник. У першій половині XIX ст. у містечках Галичини цадики поділили між собою сфери впливу. Белзький цадик Соломон Роках поширював хасидизм на північну Галичину, Волинь та Угорщину. Але у тому ж XIX ст. рух починає занепадати, цадики занадто захоплюються створенням культу довкола власної особи, будуванням розкішних будинків, з’являється чимало шарлатанів, і вчення поволі занурюється у морок фанатизму. Соломон Роках належав до „великих цадиків”, і його культ у Белзі був дуже сильним. Роках разом із родиною похований на місцевому єврейському цвинтарі.
Єврейське населення міста було винищено у 1939-41 р.р., у 1942-му фашисти підірвали місцеву синагогу, збудовану в мавританському стилі. Сьогодні єврейської громади у місті не існує. Цвинтар – це майже порожнє поле, на якому вціліло лише кілька надгробних плит. Він обнесений новенькою загорожею, замкнений на ключ, а на воротях висить табличка з адресою і телефоном родини, у якої можна взяти ключі. У куточку, поблизу загорожі, на цвинтарі пасеться коза.
Час від часу до Белза приїздять із-за кордону родичі похованих. Навпроти цвинтаря – зведена їхнім коштом новенька синагога з білої цегли. Увесь цей закуток справляє досить химерне враження, трохи схоже на місто привидів.