Сучасна типова шопінг-стріт: по обидва її боки веремія брендових бутиків, кав’ярні, ресторани, манекени у вітринах, відблиски сонця. Мультикультуралізм буяє, як і на будь-якій центральній торговельній вулиці європейських столиць: мішанина національностей, культур, мов. Ви розслаблено прямуєте цією вулицею у пошуках сейлів та знижок – і раптом повна зупинка. СТОП. Люди в уніформі, поруч колючий дріт і мішки з піском, схожі на музейні експонати просто неба. Далі без паспорту ви йти не можете, бо опинилися на кордоні між Республікою Кіпр та самопроголошеною Турецькою Республікою Північного Кіпру (ТРПК), що прорізає кіпрську столицю Нікосію. На кордоні треба заповнити невелику нібито міграційну форму. Прикордонники невизнаної держави внесуть ваші дані в свою базу – і подорож торгівельними рядами може тривати далі. тільки-от європейська шопінг-стріт трансформуються в турецький базар. А ваш мобільний оператор може прислати вас смс із текстом: «Вітаємо в Туреччині!»
Бізнес на конфлікті
Ті, хто перетинає кордон на власній автівці, зобов’язані також купувати спеціальну автомобільну страховку Північного Кіпру. Таким чином люди адаптуються до розділеної реальності не лише психологічно, але й матеріально. Роблять, зрештою, на ній бізнес. Лінії поділу обростають чиїмось груповими інтересами та торгівлею, як дрібною, так і не дуже. Постер на кордоні нагадує всім подорожнім, що з Північного Кіпру можна переносити/перевозити товарів для особистого вжитку на суму не більше €260. Європейський Союз, зі свого боку, дуже строго регулює умови торгівлі між Республікою Кіпр та ТРПК, щоб перешкоджати спробам використовувати самопроголошену республіку як буфер для переправляння товарів з Туреччини та країн Близького Сходу на внутрішні ринки ЄС. З Півночі на Південь можуть імпортуватися лише товари, вироблені на території ТРПК.
Від поділу острову економічно втрачають обидві сторони. Грецькі кіпріоти не мають права вести бізнес з резидентами турецької економіки. За оцінками експертів, найбільше від вирішення конфлікту виграв би кіпрський туризм та торгівля нерухомістю. “Греки-кіпріоти та турки-кіпріоти після відновлення спільної держави зможуть спільно розвивати економічну співпрацю з Туреччиною. Але греки-кіпріоти й сьогодні почуваються загроженими через Туреччину”, – вважає Мантос Мавромматіс, президент Палати комерції та індустрії Кіпру. Турецько-кіпріотські бізнесмени так само в більшості своїй зацікавлені в об’єднанні острову. «І турки-кіпріоти, і греки-кіпріоти лише виграють від відновлення єдиної держави. Моя компанія імпортує товари з 18 країн, але при цьому я не можу вести бізнес із греками-кіпріотами, які живуть зовсім поруч», – розповідає турецько-кіпріотський бізнесмен Фікрі Торос, директор компанії M. Toros Trading Ltd.
Водночас турецько-кіпріотська сторона підтверджує, що через територію Північного Кіпру пролягають регулярні маршрути контрабанди й торгівлі людьми. На «зеленій лінії», або лінії припинення вогню, між Північним Кіпром і Республікою Кіпр завдовжки 185 км працює лише п’ять блокпостів. Новочасних рабів і нелегальних мігрантів до портів ТРПК переправляють літаками та суднами з Туреччини, Лівану, Сирії. Серед них, як підтвердили Тижню, одну з основних груп складають східні європейці, насамперед українки, росіянки. Вночі вузькими гірськими дорогами цих людей переправляють через гори прямісінько в ЄС. А далі – широко відкриті двері кіпрських і не тільки борделів. Це лише одна з сторін складної і суперечливої кіпрської реальності.
На вузьких вуличках Кіренеї
«Трагедія Кіпру полягає в тому, що немає такої проблеми, як кіпрська», – такий, на перший погляд, абсурдистський аргумент можна почути від кіпріотів. «До цього поділу неможливо звикнути», – якось смутно говорить продавець у крамниці, розташованій за пару хвилин від блокпосту в Нікосії. «Треба давно вже забути, що було 30 років назад. Мені цей поділ не заважає», – значно оптимістичніше налаштована власниця кафе, розташованого за хвилин 5-10 ходи до «зеленої лінії». П’ять генеральних секретарів ООН переймалися проблемою врегулювання конфлікту між греками-кіпріотами та турками-кіпріотами, що досяг апогею в 1974 році й призвів до поділу острову на дві частини й турецької окупації Північного Кіпру. Ніхто не приділяв і не приділяє такої уваги багатьом іншим замороженим конфліктам у сучасному світі. І це при тому, що по обидва боки конфлікту люди матеріально живуть доволі добре. ТРПК – це далеко не Західний берег річки Йордан із його спертим повітрям, горами сміття, руїнами й бідністю.
Ознаки гуманітарної кризи, деградації, занепаду на окупованій території Північного Кіпру знайти важко. «Заможно живуть люди там, на грецькому боці, а тут бідніше…», – розповідає жінка з кафе у турецько-кіпріотській частині Нікосії, останньої поділеної європейської столиці. Але презентабельні вілли в Кіренеї, портовому місті на Півночі, де 20 липня 1974 року висадилася перша хвиля турецьких вояків; гарні гірські дороги й готелі Північного Кіпру справляють зовсім інше враження. Туреччина стабільно вливає кошти в бюджет самопроголошеної республіки. Вона інвестувала багато у великі інфраструктурні проекти: дороги, автобусне сполучення, каналізацію, переробку сміття, водопроводи. У Північному Кіпрі немає власних електростанцій, вся електроенергія надходить також із колишньої Османської Порти.
З іншого боку, далеко не все так райдужно. Нещодавно уряди Північного Кіпру та Туреччини узгодили план скорочення бюджетних витрат, що передбачає зменшення зарплат держслужбовців. Взагалі, економіка Північного Кіпру в будь-якому разі не може функціонувати повноцінно. Державний сектор непропорційно великий. Турки-кіпріоти реєструють свої компанії в Туреччині. Тільки після цього вони можуть виходити на іноземні ринки й підписувати контракти із закордонними партнерами. 28 січня понад 10 тис. турків-кіпріотів взяли участь у демонстраціях проти урізання зарплат. Подекуди над головами їхніх учасників майоріли прапори Республіки Кіпр. Один банер закликав Анкару «прибрати руки геть від турецьких кіпріотів». Прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Таїп Ердоган відреагував на демонстрації в Північному Кіпрі дуже різко: “Вони (протестувальники) говорять Туреччині, що вона має забиратися (з Північного Кіпру). Хто вони такі, що вони про себе думають? Зі стратегічної точки зору, Греція робить там те саме, що й Туреччина». Турки-кіпріоти отримали чіткий меседж: за допомогу треба платити покорою. Лідери Туреччини залежать від громадської думки щодо Північного Кіпру у себе вдома. Багато років країна вкладає в невизнану світом республіку кошти, ставить під сумнів перспективи своєї інтеграції в ЄС. Але заради чого це все, якщо одного дня турецькі кіпріоти пропонують турецьким політикам забиратися геть?
«Еміграція з Туреччини до Північного Кіпру не припиняється. Його етнічний склад змінюється, фактично розмивається. У нас лишилося дуже мало часу. Через 10 років нам буде вже ні з ким вести переговори, бо турків-кіпріотів, які мають такі ж самі права на острові, як і греки-кіпріоти, залишиться обмаль», – розповіло Тижню греко-кіпріотське джерело в представництві ООН на Кіпрі. Від різних греків-кіпріотів можна почути приблизно одну й ту ж тезу: «Турки-кіпріоти такі самі кіпріоти, як і я» або «Турки-кіпріоти ще більші кіпріоти, ніж я, але турки, які приїздять із самої Туреччини, все псують». Після 1974 року турки з Анатолії і не тільки почали емігрувати до Північного Кіпру. Представники першої хвилі імміграції вже цілком інтегрувалися в кіпріотський соціум, чого не скажеш про представників останньої хвилі. За даними уряду ТРПК, турки-іммігранти становлять не більше 30 % від загальної чисельності населення Півночі. Греки-кіпріоти, як там твердять, суттєво перебільшують роль і масштаби цієї імміграції. До речі, перетинати «зелену лінію» з Півночі на Південь дозволено лише корінним туркам-кіпріотам. Турки-іммігранти не мають права на в’їзд до Республіки Кіпр. Жінка з Туркменістану, що приїхала працювати в турецько-кіпріотській Нікосії, розповіла Тижню, що теж не має право переходити «зелену лінію».
Три «В»: Влада, війська, власність
Один із головних аргументів греків-кіпріотів: присутність Туреччини на Кіпрі зовсім ні до чого, оскільки переслідування турків-кіпріотів давно вже в минулому – їх просто немає від чого захищати. Провальний «План Аннана», що був запропонований ООН для врегулювання конфлікту й винесений на референдум на Кіпрі в 2004 році, до речі, передбачав збереження військової присутність Туреччини та Греції на Кіпрі за умови поступового скорочення їх контингентів. Імовірність нової військового вторгнення Туреччини за таких умов насторожувала греків-кіпріотів.
На пряме запитання журналістів про те, навіщо туркам-кіпріотам украй потрібно було так чи інакше зберегти у плані врегулювання конфлікту пункт щодо турецького військового чинника, екс-президент самопроголошеної республіки (2005-2010), у минулому лідер лівої Турецької республіканської партії Мехмет Алі Талап так і не зміг дати чіткої відповіді. Якби план було схвалено, то Північний Кіпр автоматично увійшов би до Євросоюзу – і будь-які спроби легітимізувати Туреччину як гаранта безпеки всього острову чи окремої його частини не мали б жодного сенсу. Мехмет Талап, який свого часу підтримував «План Аннана» і був задіяний у перемовинах, що передували референдуму 2004 року, це підтвердив, але неузгодженості в позиціях так і не визнав. Сьогодні для греків-кіпріотів заміна турецького контингенту миротворчими силами була б найприйнятнішим варіантом.
«Формально «План Аннана» пропонував федерацію, але реально це була конфедерація. Це був поганий план», – пояснює греко-кіпріотське джерело в представництві ООН на Кіпрі. У 2003 році президентом Республіки Кіпр було обрано Тассоса Пападопулоса. Він обіцяв розробити кращий план врегулювання, але віз і далі там.
Мехмет Алі Талап переконаний, що проблема вирішення конфлікту повністю залежить від волі еліт, бо звичайні кіпріоти по обидва боки “зеленої лінії” давно вже хочуть єдності й спокою та можуть порозумітися. Однак, за його словами, для нинішнього президента ТРПК Дервіша Ероглу відсутність вирішення конфлікту і є його вирішенням. На запитання Тижня, як Мехмет Талап бачить розподіл влади в майбутній єдиній державі турків-кіпріотів і греків-кіпріотів, турецько-кіпріотський екс-лідер відповів, що у федеральному уряді 5 посад має належати турецьким кіпріотам, а 8 – грецьким. Президентська посада повинна почергово переходити представникам кожної з двох громад, а термін перебування на ній ще треба узгоджувати. Таким чином, наразі турецько-кіпріотська сторона обстоює варіант розподілу влади, все ще не пропорційний до чисельності населення кожної громади. У 1974 році турки-кіпріоти становили близько 20% населення острова. Сьогодні ж, якщо визнати повністю чи частково іммігрантів із Туреччини, цей показник може дійти до третини населення. Вочевидь, туркам-кіпріотам важливо гарантувати собі право блокувати прийняття рішень. Але саме це було однією з причин колапсу тієї політичної системи, яка склалася на острові після 1960 року: турецько-кіпріотська меншість могла ветувати рішенн, що розроблялися в інтересах більшості.
Але розподіл повноважень не є ще найболючішим питанням на перемовинах щодо врегулювання. Проблема номер один – збереження й відновлення прав на нерухомість. У 1974 році десятки тисяч турків-кіпріотів залишили свої домівки на півдні й переселились на північ острова, окуповану Туреччиною. До того часу 82% нерухомості в цій частині Кіпру належала грекам-кіпріотам. Греки-кіпріоти юридично зберігають право власності на це майно, яке часом уже перепродано турками-кіпріотами іноземцям. Константіс Кантунас, юрист, що спеціалізується на питаннях, пов’язаних із торгівлею нерухомістю на Кіпрі, стверджує, що з-поміж іноземців (і, до речі, не лише турків, але навіть британців) існує значний попит на нелегальну нерухомість у Північному Кіпрі, яка продається втричі дешевше за свою ринкову вартість.
Що на кону
Взагалі ж, ціна вирішення кіпрської проблеми незрівнянно вища за сумарну вартість нерухомості на середземноморському узбережжі Кіпру по обидва боки лінії конфлікту. На кону – перспективи вступу Туреччини до ЄС і спроможність Євросоюзу в його сучасному вигляді приймати й виконувати хоч якісь доленосні рішення. Питання вступу Туреччини до ЄС безпосередньо залежить від вирішення кіпрської проблеми, тому що між країнами-членами ЄС у принципі не може бути територіальних спорів і ворожих відносин. Однак Ердоган уже заявляв раніше: він не поступиться своєю політикою щодо Північного Кіпру на користь членства в ЄС, що не віщує нічого хорошого. «Якщо Туреччина не вступить в озорому майбутньому до Євросоюзу, то надалі щодо Кіпру вона може поводитися так, як Росія сьогодні поводиться щодо Осетії та Абхазії. Тому всі зацікавлені, щоб перемовини щодо її вступу тривали», – констатує грецько-кіпріотський історик і журналіст Макаріос Друзіотіс.
Інакше розчарована в ЄС Туреччина далі утверджуватиметься на альтернативних політичних майданчиках на Близькому Сході, втрачаючи стимули до розвитку за секулярною європейської моделлю модернізації. Кіпр далі житиме в своїй фрагментованій реальності, коли дівчина на рецепції готелю, розташованого за 15 хвилин ходи від «зеленої лінії», може стверджувати, що мобільного зв’язку з окупованими територіями не існує, хоч це і не так. Місто Лімасол за годину їзди від Нікосії далі прийматиме втікачів з усіх конфліктних зон на Близькому Сході й Кавказі, хоч свій власний невирішений конфлікт далі тлітиме під самісіньким боком.