Під час свого листопадового візиту до Індії президент Сполучених Штатів Барак Обама заявив, що Америка підтримує включення Індії до списку постійних членів Ради Безпеки ООН.
Заява значуща, якщо пригадати: в часи Радянського Союзу Індія традиційно входила до зони впливу СРСР, а Пакистан – Сполучених Штатів. У післявоєнній політичній системі Індія була для Сполучених Штатів постійним джерелом неспокою. За часів «холодної війни» вона дотримувалася політики неприєднання. Але Сполучені Штати насторожувала послідовність і прямота, з якою уряд Індії відстоював свої позиції. Нейтралітет Індії Сполучені Штати розглядали як фактичний дрейф у бік Радянського Союзу. Тому після 1948 року вони стали надавати підтримку Пакистану.
Однак після розвалу СРСР ситуація почала змінюватися. У той час, коли США і Китай стали суперниками за гегемонію в світі, в Індії відкрилася можливість не лише стати визначальним чинником геополітики Євразії в ХХІ столітті, а й значно поглибити свої, вже традиційно добрі останнім часом, взаємини з Америкою.
Адже ці дві країни мають спільні інтереси не лише в Євразії. Сьогодні на індійському субконтиненті політичні рівняння змінюються. Не дивлячись на позірні союзницькі стосунки зі Сполученими Штатами, Пакистан здатен на подвійну гру, що він вже неодноразово демонстрував. Для Індії й Америки одними із питань спільних інтересів стали ісламський тероризм (від якого Індія досить сильно потерпає), ядерна енергія і гегемонія Китаю.
Питання китайської гегемонії та зростаюча економічна і військова могутність Китаю, не кажучи вже про поширення політичного впливу Китаю по всьому світу, не може не турбувати американців. І в цьому випадку у індійців з’являється чудовий шанс простягнути руку дружби американцям, які вбачають в Індії реальну противагу для «приборкання» Китаю.
Хоча при цьому Сполучені Штати одночасно не відмовляться від підтримування балансу своїх взаємин із Індією та Пакистаном. Водночас проблема взаємного зближення усугубляється тим, що в минулі часи не існувало великої довіри між Індією і Америкою. Тому чи зможуть так легко ці країни переступити через минулі протиріччя і непорозуміння?
Очевидно, що постійна увага, котру американці приділяють нині Індії, ґрунтується ще й і на інших чинниках. Серед них також швидке зростання індійської економіки, проблема Афганістану і неприховане прагнення Китаю стати найближчим часом наддержавою.
Правда, в експертних індійських колах не всі однозначно захоплюються подібним зближенням. Дехто навіть вважає, що воно більше на користь американцям. Оскільки США зі своєю сучасною зброєю, сучасними технологіями і військовою міццю нічого не змогли зробити в Афганістані. Тому Індія потрібна президенту Бараку Обамі для вирішення своїх завдань в регіоні.
Не можна сказати, що двосторонні дипломатичні стосунки засновані на ідеалізмі чи політичному романтизмі. Зростаючий економічний і політичний вплив Індії в світі став імпульсом для зближення двох найбільших світових демократій. І може пройти ще трохи часу і Індія буде назавжди викреслена із списку країн «третього світу», як держава, котра сама себе зробила, спираючись при цьому на свої тисячолітні культурні і духовні традиції.
Не можна закривати очі і на підводне каміння, котре здатне загальмувати процес взаємного зближення. І найбільшим стримуючим фактором тут є Пакистан. Бо коли Сполучені Штати готові підтримати прагнення Індії, котра вже давно претендує на постійне місце у Раді Безпеки ООН, то відмовитися від продажу і доставки до Пакистану модерної зброї американці навряд чи здатні. Тому відкриття Америкою «другого фронту» союзництва на індійському субконтиненті має свої певні обмеження.
Теперішня Індія, зі своїм більше, ніж мільярдним населенням, є унікальним ринком для товарів, послуг і ведення бізнесу. Сполучені Штати як країна, котра завжди вміє мислити і діяти стратегічно, однією із перших усвідомили цінність сучасної Індії в цьому сенсі. Унікальність ситуації полягає й у тому, що індійці не маючи гегемоністських амбіцій Китаю, не збираються відкрито мірятися з Америкою геополітичними статусами. Поки що для них значно важливішим є економічне зростання і подолання бідності, ніж своє формальне визнання наддержавою.
Однак, не дивлячись на позитиви «перезавантаження» відносин з Сполученими Штатами, у пам’яті індійців ще не стерлася китайсько-індійська війна 1962 року та пакистансько-індійський збройний конфлікт 1971 року, який привів до розвитку самоврядування в Східному Пакистані і в підсумку до проголошення держави Бангладеш. Так само, як і те, що в 1971 році президент США Ніксон дав дуже «специфічні» завдання 7-ому американському флоту.
І досі багато хто в Індії вважає, що перекидання в Бенгальську затоку ударного з'єднання 7-го флоту – це була спроба США натиснути на Індію, аби перешкодити її можливому наступу в Західному Пакистані.
Сьогодні ж поточна ситуація в світі складається таким чином, що Індія і Сполучені Штати змушені триматися разом. І справа тут не в дружбі чи перспективному стратегічному партнерстві. Нині інтереси Америки і Індії по багатьом параметрам просто збігаються. США змушені шукати нову парадигму відносин на індійському субконтиненті і регіоні в цілому. Тому без зближення з Індією і її підтримки американці обійтися не можуть.
Дружні взаємини між Індією і Сполученими Штатами нині можуть формуватися виключно на основі взаємних національних інтересів. Що й може бути визначено, як основна парадигма для взаємного максимального зближення двох держав. Втім, індійсько-американське стратегічне партнерство ще не стало повністю доконаним фактом. І, як відомо – зовнішня політика не визначає постійних друзів, ні постійних ворогів – існують лише постійні національні інтереси. Сьогодні обидві країни лише тестують одна одну на стратегічне партнерство. Тому з цього й треба виходити.
Після того, як де-факто світ перестав бути однополярним, Америка зацікавлена в союзниках, котрі мають демократичні системи правління. Чого, безумовно, не скажеш ні про Китай, ні про Пакистан. Хоча останні будуть з великою обережністю ставитися до цієї дружби, що має тенденцію до зростання. А для догматичного комуністичного Китаю це питання може виявитися більш серйозним, ніж навіть Афганістан, Центральна Азія, Кашмір, Непал чи Тибет.
Крім того, зближення Америки з Індією може мати й свої економічні дивіденди. Індія, котра має 55 мільйонів середнього класу, може потенційно стати великим ринком для якісних американських товарів. І це здатне стимулювати вихід США із стану економічної рецесії. Також Індія спроможна стати великим ринком зброї для американців, в чому і індійці також дуже зацікавлені.
Також Америка потребує Індії для боротьби з тероризмом, який є для цих двох країн спільним ворогом. В свою чергу, Індія потребує Америки для отримання нових технологій в галузі оборони і ядерних питань.
Важливим чинником майбутніх відносин Індії і США є індійська діаспора в Америці. Зараз налічується понад 2,2 мільйона американців індійського походження, котрі мають середні доходи в 70 тисяч доларів на рік, і є однією із найбільш багатих груп іммігрантів. Також індійська діаспора є однією із найбільш освічених у США.
Однак на шляху до того, щоб Індія змогла зайняти своє місце серед найпотужніших націй світу в майбутньому, стоять декілька факторів. Одним із них є величезний соціальний розрив між багатими і бідними, який до того ще й має тенденцію до збільшення. При тому, що тепер нараховується 36 індійських мільярдерів, в Індії проживає 40% від всіх дітей, які у світі недоїдають. А близько 800 мільйонів індійців змушені жити за менше, ніж 2 долара на день.
Вихід із цієї важкої соціальної і економічної ситуації може бути у переведенні на нові рейки індійсько-американської політики економічних відносин. В цьому сенсі листопадовий візит президента Сполучених Штатів Барака Обами до Індії можна вважати історичним.
Адже як підкреслив президент Обама, виступаючи в індійському парламенті, Індія займатиме важливе місце в глобальній економіці ХХІ століття і американсько-індійське партнерство матиме вирішальне значення у формуванні глобальної економічної політики.
В цьому сенсі варто говорити про пріоритети, які б мала поставити перед собою Індія, коли вона дійсно хоче реалізувати свій потенціал в якості нової світової економічної влади.
Першим таким пріоритетом є «управління». Адже коли ми говоримо про хороше управління, то повинні розглядати всю індійську суспільну тканину на всіх рівнях – політичному, соціальному, діловому, економічному і культурному. Право на одержання інформації стало одним із найбільших законодавчих досягнень в Індії. Що в свою чергу призвело до більшої підзвітності уряду і надало можливість індійським громадянам впливати на перебіг подій в державі.
Другим пріоритетом є зростання і розвиток. Швидке економічне зростання є необхідним чинником для Індії, і цього може бути досягнуто лише через швидкий розвиток інфраструктури. В Індії існує серйозний дефіцит інфраструктури і цю прогалину необхідно закривати у терміновому порядку.
Індійцям потрібно більше доріг, залізничних ліній, аеропортів, морських портів, електрики, міської інфраструктури. А із-за обмеженості ресурсів для створення такої масової інфраструктури, це питання може бути вирішене на основі державно-приватного партнерства, в тому числі з участю Сполучених Штатів.
Третій і четвертий пріоритети взаємопов’язані між собою і відносяться до відкритості і освіти. Зростання і розвиток економіки призведе до створення великої кількості робочих місць в Індії. Тому важливо досягти прориву в обліку великої кількості людей та їх інтеграції у формуванні нової Індії.
Однак більшість із цих людей повинні бути оснащені сучасними навичками та можливостями, що можливо лише шляхом збільшення їхнього освітнього рівня. І хоча на сьогодні індійський уряд виділив значні кошти на освіту, але ця проблема так само ще залишається великою, і вона потребуватиме підтримки від всіх сегментів економіки.
Очевидно, що зближення Індії зі Сполученими Штатами сприятиме індійській інтеграції у світову глобальну економіку. Індія збирається збільшувати своє партнерство з Америкою в найближчі 10-15 років. Скоріш за все, ці країни не будуть зациклюватись виключно лише на економічних зв’язках. Адже багато індійських студентів навчаються у США і їхня кількість лише постійно зростає.
А три останні візити американських президентів до Індії – президента Клінтона у 2000 році, президента Буша в 2006 році, і президента Обами в листопаді 2010 року – чітко вказують на зростання і поглиблення дипломатичних відносини між Індією і Сполученими Штатами.
Проте серйозною перешкодою в економічних і дипломатичних зв’язках між двома країнами є напружені відносини між Індією і Пакистаном. Індія навіть закликала Америку оголосити Пакистан терористичною державою, хоча США з зрозумілих причин відмовляються це зробити.
В той же час Індія є більш природнім партнером для Сполучених Штатів, ніж Пакистан. Але індійці мають розуміти, що американці не можуть відмовитися від своїх відносин із Пакистаном, який є найважливішим партнером для них в Афганістані і війні з тероризмом.
Загалом же за зближенням Індії і Америки лежить багатошарова реальність виникнення нового світу. Сьогодні Індія цікава не лише своєю військовою могутністю та економічною потужністю. Вона може слугувати в якості моделі для всіх країн світу, що розвиваються. Адже Індія цілком може позиціонуватися в якості альтернативи китайському «економічному чуду», за якого надзвичайно збільшується роль держави і водночас зменшується важливість демократії і дотримання прав людини.
Певною мірою приклад Індії перекреслює твердження щодо того, що економічне зростання в Південно-Східній Азії має бути пов’язано з наявністю авторитарних режимів. Позаяк в Індії подібне зростання супроводжується демократією.
І якщо в найближчі десятиліття Індія буде здатною реформувати свою систему управління, то модель демократичного зростання може виявитися більш гнучкою і стійкою, аніж за комуністичного державного капіталізму в Китаї. Для Америки найцінніше в індійській моделі те, що вона підтримує цінності свободи підприємництва, демократії, рівних можливостей, котрі в усьому світі традиційно асоціюються зі Сполученими Штатами. Це все взяте разом і представляє справжню підставу для поглиблення індійсько-американських зв'язків.
Зближення між Америкою та Індією відкриває і значні можливості для самих США. Оскільки індійська модель сприйматиметься іншими країнами в якості еталонного шляху розвитку, і в кінцевому підсумку здатна сприяти підвищенню власного впливу Сполучених Штатів і їх концепції «м’якої сили» по всьому світі.