Ці вибори пам’ятатиму довго. Через те, що побачити їх вдалось не крізь призму газет і телебачення, а ,так би мовити, « в реалі». Отож. Херсон, 30 жовтня, 16.00, тобто за 16 годин до початку виборів.
Саме тоді члени комісії, які мали о восьмій ранку з усміхненими обличчями зустріти перших виборців, – почали рахувати і проштамповувати тисячі бюлетенів. Тривало це дійство до першої години ночі ( а подекуди і до четвертої ранку).
Уявіть собі ці «усміхнені» і «натхненні» обличчя членів комісії на чолі з головами і секретарями, які перед тим власним потом і кров’ю «вибивали» бюлетені в райвиконкомі 30 жовтня. Це при тому, що за виборчим законом вони мали отримати бюлетені за три дні до початку виборів.
Супроводжувалася ця «приємна» процедура живою чергою від восьмої ранку, загоном міліції, під роздратовані вигуки «Ганьба».
Матеріальне забезпечення Державою роботи дільничних виборчих комісій взагалі не піддавалось елементарній математичній логіці. Сиди, міркуй, рахуй, вигадуй. Як в шістнадцять конвертів (замість двохсот, необхідних для роботи) виданих ТВК, втиснути приблизно 15 тисяч бюлетенів. Вихід підказала сама Держава вустами своїх намісників, які сидять у кабінетах виконкомів і диктують її волю. Треба купити, – за гроші… членів дільничних комісій. Дійсно, а чому б і ні? В заможній Державі мають жити заможні члени виборчих дільниць. Подумаєш – 5 гривень 50 копійок на конверти з кожного з двадцяти членів – дріб’язок, чого не зробити цього задля любої Держави? Може й Вона коли відплатить такою ж любов’ю. 11 гривень 50 копійок на ксерокопії протоколів з кожного – хай буде, – адже вибори мають відбутися, прозорі, чесні і, головне, демократичні. Усе для Держави, все для неї, любої. Тільки чомусь власним коштом і на голому ентузіазмі…
Пункт 2. Партії.Тема різнопланова, різнокольорова, я б сказала «різнокупюрна». Хотілося б навести деякі цифри, які відображають і оцінюють «ідейність» переважної більшості членів дільничних виборчих комісій.
Так, голови комісій з блакитними німбами над головами, отримали від своїх партійних небожителів по 1800 гривень, (секретарі по тисячу гривень).
Членам комісій, які хочуть бачити Україну «сильною» Державою підсилили гаманці купюрою номіналом в 500 гривень.
Людям, які ще вірять в символи минулого і досі воліють бачити всіх рівноправними, дали по 200.
Навіть ті, хто вже й не вірить ні в силу України, ні в рівноправ’я всіх людей і рідко зводять очі до блакитної величі – отримали 200 гривень – за останню надію, що Україна ще й досі «наша».
Таке воно життя, комусь пощастило більше… заробити, комусь менше, комусь взагалі нічого.
Останнє стосується тих членів комісії, хто так і залишився з однією любов’ю в серці, пустим гаманцем і обіцянками компенсації на парламентських виборах. Думається, щ на наступних виборах людей у білому з любов’ю в серці майже не стане, бо вони змінять свій колір ідеї на інший, фінансово симпатичніший.
Пункт 3. Прості люди.Категорія найпростіша в трактуванні проблем, найбідніша в фінансовому відношенні і звичайно найоригінальніша в своєму вирішенні проблеми. І найголовніше, нікому по факту не потрібна.
Люди прийшли, віддали свій голос за того або іншого кандидата. Хтось (були поодинокі випадки) продав свій голос за 200 гривень «місцевим царкам».
Люди в черговий раз впевнилися в політичній непотрібності і недоцільності цього заходу, оскільки багатьом освіченим і небайдужим до політики людям наперед були відомі результати цих виборів. Прийшли – пішли…. У більшості своїй без сподівань і надій на хоч якісь зміни. Якщо взагалі доречно в даному випадку використовувати слово більшість. Адже явка виборців на дільниці біла дійсно неочікувано низькою (по Херсону 28-30%).
Члени комісій теж прийшли, відпрацювали і пішли. Отримали свої 199 гривень 32 копійки від Держави плюс преміальні від Партії. Пішли теж без надій, без сподівань, що наступного разу щось зміниться. Що їх робота буде комусь потрібна, оцінена і достойно оплачена.
Вибори минули, пішли в забуття одного теплого осіннього дня. Такі ж неорганізовані і передбачувані, як поганий дешевий американський детектив з інтригою на початку і відомим заздалегідь кінцем. Особисто мені більше до вподоби англійська класика жанру: спокійна, виважена, без зайвих слів, обіцянок – де з самого початку і до кінця все «в тумані». І результат стає відомим тільки в останні хвилини. Тільки тоді все не дарма. Тільки тоді в цьому є сенс. Це стосується всього: життя, політики і виборів.
Олена Маяцька, Херсон