22 листопада на саміті «Україна – ЄС» буде розглядатись питання про лібералізацію візового режиму для українців, які подорожують до Євросоюзу.
Як заявив напередодні міністр закордонних справ Костянтин Грищенко, одне з найважливіших завдань вітчизняної дипломатії та консульської служб – «запровадження безвізового режиму між Україною та ЄС, вільне пересування українців по світу…». Європейська сторона також підтвердила намір на саміті узгодити питання щодо майбутнього скасування для українці візового режиму. Але водночас, європейська сторона наполягає на необхідності виконання Україною усіх необхідних для цього пріоритетів, та на своїх намірах проводити відповідний моніторинг …
Українські експерти вважають, що процес насправді пішов: ухвалено угоду «Про спрощення візового режиму між Україною та ЄС» (вступив у дію 1 січня 2008 року), країни Євросоюзу – члени Шенгенської угоди дали «зелене світло» Візовому кодексу (вступив у дію 5 квітня 2010 р.); нині експерти з міжнародного права та консульські працівники України та окремих держав ЄС ведуть двосторонні переговори щодо лібералізації візового режиму з подальшим запровадженням безвізового пересування українців до країн Шенгенської зони.
Також у рамках програми євро-комісара Ш. Фюле (узгоджена урядом України та Європейською комісією у травні 2010 р.) активізувався процес переговорів офіційного Києва з Росією, Румунією та Білорусією щодо остаточної демаркації та делімітації державного кордону: щоправда, українсько-румунські переговори ускладнені так званим «дунайським вузлом», а українсько-російські – проблемою проходження кордону у Керченській протоці. Як визнає заступник міністра закордонних справ України Руслан Демченко «переговори із сусідами щодо демаркації та визначення лінії держкордону тривають складно, важко, але ми принаймні навчились чути одне одного і прислухатись до побажань учасників переговорів…».
За словами голови директора Управління консульської служби МЗС Андрія Олефірова, «на саміті 22 листопада Україна чекає на дорожню карту від ЄС до скасування віз, але перед цим ми маємо пройти складний шлях виконання відповідних вимог, наприклад, це нове законодавство у царині міграційної політики, перехід на паспорти з біометричними даними. Верховна Рада у червні цього року ухвалила закон про захист персональних даних, на порядку денному – розгляд законопроектів про діяльність міграційної служби, про запобігання торгівлі людьми… До речі, Конвенцію Ради Європи щодо протидії торгівлі людьми українські парламентарі ратифікували у вересні поточного року… Отже, ми працюємо».
Водночас, як стверджують експерти Консорціуму аналітичних центрів України, який об’єднав понад тридцять неурядових (недержавних) незалежних дослідницьких центрів, важливо не лише ухвалити певний законодавчий акт, а його здійснити. Адже з понад шістдесяти реформ, які згідно «бізнес-плану Фюле» Україна має виконати для набуття асоційованого членства з ЄС та лібералізації візового режиму з «Шенгенами», виконані лише чотири – ті, що стосуються реформ у галузі торгівлі та енергетики…. «Судова реформа, пропозиції влади щодо реформ у правозахисній, інформаційній галузі не відповідають європейським стандартам демократії, і відкидають Україну від євро інтеграційного шляху», – вважає правник Віктор Тимощук. А політолог з Чехії Альжбета Хмеларова зазначає: «Проблема української влади у тому, що вона лише ухвалює закони або реформи, але не реалізує, не впроваджує їх у життя. Справа не у кількості голосів, відданих у парламенті України за той чи інший закон – проблема у тому, що проголосований акт не реалізується, або через корупцію, або через відсутність механізмів для виконання…». Водночас, панна Хмеларова зазначає, що і європейська сторона, коли ідеться про співпрацю з Україною, не завжди виконує свої обіцянки: «Мені відомо, що консульські установи Чехії в Україні часто відмовляють у візах без пояснення підстав, що українські студенти, які мають документи з чеських вузів для навчання, не можуть отримати візу для тривалого перебування у Чехії… Це проблема має вирішуватись на рівні стосунків між Києвом і Прагою».
Тим часом, експерти Фонду Г. Бьолля (Німеччина), провівши моніторинг діяльності українського громадянського суспільства, дійшли висновку: чинна влада в Україні не дослухається до суспільних проблем, громадянське суспільство фактично відсторонено від співпраці з владними інститутами, і до того ж, не має механізмів впливу і контролю над державними органами. А це суперечить європейським принципам. А без дотримання європейських стандартів та принципів функціонування державної машини і розвитку громадянського суспільства Україні ні на які поступки європейців у візових питаннях очікувати не варто. Як ідеться у виступі Президента Європейської комісії Жозе Мануеля Баррозу перед європейськими ЗМІ, «для східних сусідів ЄС питання запровадження безвізового режиму залежить від їхніх успіхів у впровадженні демократичних реформ…». Навряд чи чинна українська влада, звинувачена тими ж європейцями у поверненні цензури та згортанні демократії, може розраховувати на позитивний відгук ЄС чи Євро-парламенту щодо лібералізації візового режиму… І на тлі того, що діється усередині України і як тьмяніє імідж української держави як «острову демократії» на пост радянському просторі, повідомлення на кшталт «ЄС розпочинає переговори з Молдовою про скасування віз», «ЄС та Грузія підписали угоду про спрощення візового режиму» крають серце пересічним українцям, які бодай трохи цікавляться євроінтеграцією своєї Вітчизни.
А керманичі Вітчизни, тим часом, спокійно подорожують світом, особливо не переймаючись візовими проблемами. Адже дехто має дипломатичний паспорт, дехто накупив стільки нерухомості в європейській чи американській «землі обітованій», що візи отримує автоматично. При цьому пересічний український політик чи чиновник не стоїть у чергах під консульством, адже оформленням документів та віз займається помічник (секретарка). Співчуваючи – доволі голосно і привселюдно у разі потреби – пересічним співгромадянам, які змушені витрачати час на збір документів, необхідних для отримання віз, та нервів, витрачених на черги і спілкування з працівником консульства, український політик або чиновник залишається від проблем «маленького українця» далеким.
«У мене складається враження, що в Україні існує два паралельні світи, які ніколи не перетнуться: світ, в якому мешкає абсолютна більшість українців – і світ державних чиновників, політиків та олігархів. Якби моя воля, я би цю другу категорію бажаючих отримати шенгенську візу з десяток разів перевірив, перш ніж документи взяти, але ж вони або статус мають такий, що у візі не відмовиш, або нерухомість чи статок у державах Шенгенської зони», – зізнався у розмові з кореспондентом «Німецької хвилі» колишній працівник Консульства ФРН у Києві.
Голова представництва ООН в Україні Олів’є Адам, який консульськими питаннями аж ніяк не переймається, тим не менше нещодавно зізнався українським журналістам: «Перше враження від Києва для багатьох іноземців – це бабусі у старому одягу, котрі стоять поруч з люкс – автомашинами на Хрещатику… Неосвітлені квартали у нових районах Києва, де живуть небагаті люди – а поруч, на сусідній вулиці, великі приватні будинки за височенними стінами». Тобто, іноземці, які працюють, наприклад, у консульствах країн ЄС, побачивши такі «картинки з вулиць», приходять до висновку: з України за кордон виїжджають власники приватних осель і розкішних іномарок…та персонал, який їх обслуговує, і отримує більш-менш пристойну платню! А це, за логікою (і статистикою), незначна за кількістю група людей – значно менша, ніж кількість бажаючих отримати візи… Небагато в Україні, згідно з даними Єврокомісії та Міністерства праці України, і тих, хто відносить себе до середнього класу. От і виникає у консульських працівників логічне для них запитання – а що ж то за такі, які до нас збираються їхати? Нелегали? Мафіозі? Повії? Саме з цією категорією українського населення найчастіше на вулицях рідних міст стикаються і пересічні європейці, і чиновники інституцій Євросоюзу.
До речі, чомусь і повії, і мафіозі madeinUkraineопиняються на Заході, і не всі з цієї «гоп – компанії» потрапляють туди в якості нелегалів. За даними Національного інституту проблем демографії, лише офіційно 6,6 мільйонів українців перебувають поза межами держави в якості трудових мігрантів. Щодо реальної цифри, то вона значно вище, оскільки жоден статистичний орган – чи то український, чи ЄС-івський – на сьогодні не здатен більш-менш точно порахувати кількість заробітчан, які живлять нелегальний ринок праці.
«Українські заробітчани – сучасний символ України: після Чорнобилю, братів Кличко, Андрія Шевченка саме трударі стали уособлювати Україну на європейських перехрестях», – пише литовський політик і публіцист, член Євро-парламенту Леонідас Донскіс. Італійська газета “LaStampa” нещодавно надала свої шпальти членам української громади на Апенінах: більшість з цих людей уже легалізувались, втяглись в італійське життя і не збираються додому. Навпаки, уже їхні діти, підростаючи, виїздять до батьків і виходять на італійський ринок праці.
«Повертаючись додому на Різдвяні канікули або у відпустку, працівники Посольства і Консульства Італії у Києві на вулицях Риму чи Флоренції, Неаполя та Мілана бачать ті ж обличчя, які щодня оточують їх в Україні…», – пишуть італійські журналісти, коментуючи ситуацію з українською трудовою міграцією в Італії. А щодо закордонної нерухомості владоможців з Києва (Донецька, Дніпропетровська, Одеси, будь-якого іншого українського міста), то французькі, німецькі, австрійські, американські ЗМІ регулярно проводять розслідування, кому що належить… «Ми не можемо відмовити у візі українському бізнесменові, який показує офіційно зареєстровані в Австрії документи на нерухомість (майно). Сподіваємось, наміри керівників Великої Двадцятки (G-20) щодо перевірки походження капіталу дозволить розібратись з цією категорією прохачів віз», – зізнається працівник австрійського консульства у Києві, який попросив журналістів не називати його імені.
Посол Естонії Яан Хейн, спілкуючись з українськими журналістами, зізнався: «Візи, до певної міри, анахронізм у міжнародній політиці, але вони все-таки дають гарантію від проникнення на територію тієї чи іншої держави, назвемо їх так, «небажаних елементів». Хоч, як на мене, візовий режим з Україною держави Шенгенської зони мають полегшити; першими, хто має відчути полегшення при оформленні віз, це студенти, інтелектуали, журналісти…». Власне, за даними європарламенту, ці категорії українських громадян отримують візи без особливих проблем.
До речі, офіційний Київ намагається розв’язувати консульські проблеми безпосередньо з конкретною державою, яка «гальмує» видачу віз українцям. Слово – директорові Управління консульської служби А. Олефірову: «І ми, і наші європейські колеги визнаємо, що проблеми існують. Іноді їх легше вирішувати у режимі двосторонніх переговорів і консультацій. Так, нещодавно у Мадриді ми з іспанськими колегами провели «візові консультації». Зазначу, що цей діалог триває не перший рік. На сьогодні, з боку Консульства Іспанії кількість відмов у видачі віз становить три відсотки; для порівняння: минулого року це було 14 відсотків… Сподіваюся, нам вдасться порозумітися з бельгійськими колегами, адже Бельгія досі залишається «проблемною візовою країною» для наших співгромадян». А громадяни України, у свою чергу, залишаються проблемним міграційним «контингентом» для Іспанії, Португалії, країн Бенілюксу: за даними Інтерполу, у цих державах знайшли «тепле місце» чимало українців з кримінальним минулим, або ж пересічних нелегалів…
Так що проблем з візовим режимом для українців залишається чимало. Навряд чи їх буде легко розв’язати на зустрічі у верхах 22 листопада. Але у чому переконані і вітчизняні, і європейські експерти та працівники консульських служб – ці проблеми, поза сумнівом, будуть аналізуватись, деталізуватись, і будуть знайдені можливості якщо не для їх нього вирішення, то принаймні для реального полегшення пересувань українців у ЄС. Точніше,тих із них, у кого залишаться для цього можливості після економічної кризи та соціальних негараздів на теренах Вітчизни.