Про те, що 16 листопадапід стінами Верховної Ради буде бурхливо, можна було здогадатися заздалегідь. Саме того дня парламент мав намір народити Податковий кодекс.
Уже з самого ранку до стін Ради потяглися люди. Вони мало схожі на традиційних мітингувальників, до яких звикла столиця. Зосереджені і злі. Багато молоді і людей середнього віку.
Їх чемно зустрічають міліціонери і спрямовують в спеціально відведене місце на краю Маріїнського парку. Люди розгортають саморобні плакати, прапори все можливих профспілкових об’єднань. З десяток мітингуючи товче макогонами і качалками в пусті відра. Хтось гуде в футбольну дудку, дехто – в свисток. Для підбадьорення організатори вмикають музику і над Радою лунає скрябінське «Нас кинули».
Кількість мітингувальників швидко збільшується. На площу перед парламентом виводять додаткову порцію міліціонерів і ущільнюють кодон. Резерви правоохоронців очікує свого часу в двох десятках автобусів, схованих в Маріїнському парку.
Починається мітинг. Сцени немає, є лише виставлені по периметру колонки з яких лунає голос. Невідомо в який спосіб мікрофон опиняється в руках звичайних мітингувальників. Якийсь чоловік із Чернівців передає вітання з Калинівського ринку. Чути як хтось підказує, що ще варто сказати, але той від хвилювання недочуває і врешті віддає мікрофон комусь іншому.
З часом гасла стають все сміливіші. Після виступу представника з Донецька, який чистою українською зачитує погрозливе звернення місцевих підприємців, починаються регулярні скандування…
На площі стоїть неймовірний галас: грюкіт, свист, гул сирен. Люди вимагають депутатів і обов’язково голову верховної ради. На мить здається що їх почуто. Відкриваються центральні двері парламенту і звідти з’являється Катеринчук. Він ефектно підходить до протестуючих бере гучномовець, але замість того, аби повідомити, що відбувається в стінах Ради, просить протестантів кричати ще голосніше. Бо в парламенті нічого не чути. Потім так само ефектно махає рукою і йде. Люди здіймають ще більший галас. Напруга зростає. Мітингуючи гнівно махають кулаками і викрикують погрози в бік Ради. Вони справді злі.
Ведучий повідомляє, що з Хрещатика до парламенту рухається ще одна група: «нас буде ще більше». А людей і справді багато. На одинадцяту годину надходить інформація, що зареєструвалося вже близько 20 тисяч учасників. Прибуває колона з Хрещатика. Попереду лава молоді з барабанами. Міліція намагається впхати прибулих в спеціально відведене місце, але люди відмовляються покидати дорогу і перекривають рух на Грушевського.
Міліціонери роблять ще одну спробу заблокувати колону, але та відтісняє правоохоронців, намагаючись оточити Раду. Правоохоронці відходять.
У гущавині протестантів опиняється кілька депутатських машин. Водії благають випустити їх звідси і юрба неохоче розступається. Хтось каже «шкода що ми не французи. У Парижі їх так просто б не відпустили.» «Французи так, як ми не панькаються»,- констатує якась жінка і скрушно хитає головою.
Знудьгувавшись на засіданні Верховної Ради, на вулицю виходять депутати від БЮТ. Однак до мітингувальників чомусь довго не підходять. Про щось радяться. На запитання журналістів, чи є вони причетними до сьогоднішніх акцій, відповідають, що ні. Раптом хтось приносить чутку, що їде Тимошенко, депутати чогось одразу веселішають.
Втомившись вигукувати гасла, свистіти і лупцювати по відрах відра багатотисячна юрба трохи вщухає. Але лише на коротку мить. Раптом міліціонери б’ють на сполох. Мітингуючі намагаються розхитати огорожу аби прорватися до Ради. До них підбігає міліцейське керівництво і намагається втихомирити людей. Це не так просто. Усі занадто роздратовані.
На допомогу до міліціонерів приходять організатори. Якась блондинка з рупором у руці намагається достукатись до розуму пікетувальників, вмовляючи їх не порушувати громадський порядок. Її майже ніхто не чує, бо маленька штовханина добряче піднімає бойовий дух і майдан перед Радою накриває страшний гул. У бік парламенту летять дрібні копійки, рулони туалетного паперу, помідори, цибуля, яблука і навіть запальнички.
«Якщо вони приймуть кодекс ми підемо на штурм», – каже якийсь середнього віку чоловік.- «Нам немає що в такому випадку втрачати». Старша жінка із гучномовцем ввімкнула сирену і кричить, що це її останнє попередження.
В 13.30 з’являється Тимошенко. Їй вручають мікрофон, і вона, гнівно розмахуючи роздруківкою з інтернет-статтями, виголошує полум’яну промову. Потім іде в народ і тисне руки всім, кому пощастило до неї дотягнутися. А дотягнутись хоче багато хто.
Організатори оголошують що зареєструвалося майже 40 тисяч учасників акції протесту але це ще не кінець: очікується ще 10 тисяч.
На відміну від попередніх акцій ніхто не розходиться. Аж до вечора. Одні збирали копійки для Азарова, інші – у вигляді хресного ходу – постійно кружляли навколо парламенту. Аж коли завечоріло, двері Ради нарешті впустили до себе два десятки «парламентарів». В ефективність такого успіху їхні товариші не вірять. Але завтра буде новий день.
