З червня цього року, коли Росія та Білорусь пережили свій останній газовий конфлікт, їхні стосунки перебувають у стані вільного падіння. Мінськ відмовився визнати незалежність Південної Осетії й Абхазії – на відміну від Віктора Януковича, Партії регіонів, а також Комуністичної партії та кримських російських націоналістів, які зробили це у вересні 2008 року, коли теперішній Президент очолював опозицію.
Аляксандр Лукашенка також дав притулок колишньому президентові Киргизії Курманбеку Бакієву, дозволив транслювати антиросійське інтерв’ю з грузинським президентом Міхаілом Саакашвілі та погрожував розірвати вигідний для Росії контракт, згідно з яким вона мала побудувати атомну електростанцію в Білорусі.
У свою чергу, на російському телебаченні було показано документальний фільм про Лукашенку «Хрещений батько», в якому його було зображено в дуже непривабливому образі і пов’язано з російським олігархом-утікачем Борісом Березовським. У своєму відеоблозі від 4 жовтня російський президент Дмітрій Мєдвєдєв звинуватив Лукашенку у використанні «антиросійської риторики» під час своєї передвиборчої кампанії. «Хрещений батько» знову підняв чутливу тему президентського «ескадрону смерті», який діяв у кінці 1990-х років і нібито був відповідальний за вбивства опонентів режиму.
Як показало підписання квітневих угод про подовження терміну перебування російського Чорноморського флоту на території Севастополя та отримання Україною «30-відсоткової знижки» на імпортований з Росії газ, Росія продовжує дотримуватися своєї лінії, яка передбачає надання газових субсидій своїм сусідам по СНД в обмін на конкретні геополітичні переваги. Разом з тим, ця «знижка» була простим шахрайством, оскільки остаточна ціна виявилася вищою за ту, про яку Юлія Тимошенко домовилася у січні 2009 року, а сама «знижка» зникла 1 серпня цього року із підняттям цін на газ для населення на 50%.
Проте здатність білоруського президента надавати Росії геополітичні переваги наразі більш обмежена, ніж у 1990-х роках. Цьому є три причини.
По-перше, нині в Лукашенки з’явився серйозний конкурент в обличчі українського президента Віктора Януковича,який зайняв куди більш проросійську позицію в питаннях реалізації стратегічних для Росії цілей, таких як створення умов для притоку російських інвестицій в Україну, різка зміна політики українського націєтворення та підтримка російських зовнішньополітичних ініціатив в межах СНД та Європи. 9 жовтня Янукович, зокрема, заявив, що Росія не несе жодної загрози українській економіці.
Лукашенка, у свою чергу, заблокував російські інвестиції в Білорусь, побоюючись захоплення його контрольованої державою економіки у разі створення можливостей для приватизації. Таким чином білоруський президент вкотре продемонстрував, що він є більшим національним державником, ніж Янукович.
По-друге, більше немає загрози поповнення НАТО країнами СНД (Україною та Грузією).Колишній український президент Ющенко згаяв нагоду приєднати Україну до НАТО у 2005-2006 роках, віддавши перевагу боротьбі з Юлією Тимошенко над питаннями національної безпеки. Адміністрація Барака Обами, на відміну від команди його попередника Джорджа Буша-молодшого, більше не ставить за мету домагатися розширення НАТО. У той же час, Янукович – перший український президент, який не підтримує вступ України до НАТО.
По-третє, «перезавантаження» у відносинах США та Росії зробило антиамериканізм Лукашенки анахронізмом.У вищезгаданому відеозверненні Мєдвєдєв звинуватив Лукашенку в тому, що його режим спирається на боротьбу із «зовнішніми ворогами». «У минулому цю роль відводили Америці, Європі та Заходу в цілому. Сьогодні одним із ключових ворогів було проголошено Росію», – сказав Мєдвєдєв.
Разом з тим, адміністрація Обами ігнорує латентний антиамериканізм команди Януковича, який став очевидним під час виборчої кампанії 2004 року та проявився у вірі оточення Януковича в те, що за Помаранчевою революцією стояло ЦРУ (яка повністю узгоджується з позицією Росії), а також у переконаності Леоніда Кучми та Володимира Литвина в тому, що ЦРУ так само організувало скандал навколо Георгія Гонгадзе.
Тому Росія намагається замінити Лукашенку сучасним проросійським лідером, який буде нагадувати Януковича– тобто тим, хто буде підтримувати російську приватизацію в білоруській економіці та проводитиме «багатовекторну» проросійську зовнішню політику, що «перезавантажить» стосунки між Мінськом та Брюсселем/Вашингтоном (при цьому не інтегруючи Білорусь до ЄС).
Для цього Москва намагається скористатися двома каналами впливу на Мінськ.
По-перше,через білоруський КДБ, який до сих пір має тісні зв’язки з ФСБ (Федеральною службою безпеки), російською силовою структурою, чия юрисдикція поширюється на СНД. Росія вимагала від команди Януковича впливу на призначення українських силовиків і добилася свого, судячи з посад голови СБУ Валерія Хорошовського, Міністра оборони та керівника президентської охорони. Сьогодні Росія контролює українські силові органи сильніше, ніж білоруські.
Другим засобом впливу є російські та білоруські бізнесмени, які прагнуть відкрити білоруську економіку для приватизації. Цього місяця Лукашенка звинуватив російських бізнесменів у фінансуванні опозиційних білоруських політиків, поставив вимогу Москві не надавати телевізійний ефірний час (російське телебачення в Білорусі має чисельну аудиторію) білоруській опозиції та розкритикував Москву за втручання у внутрішню політику Білорусі.
Росія надала сотні тисяч доларів та власних «політтехнологів» для виборчих кампаній Януковича 2004 і 2010 років. Уряд Азарова погоджувався із кожною російською пропозицією щодо приватизації та створення спільних підприємств – за винятком злиття «Газпрому» та «Нафтогазу» (принаймні поки що).
Однак Москва не бажає ризикувати, усуваючи Лукашенку до того часу, доки не підбере необхідного кандидата на його посаду. «Білоруським Януковичем» може стати Аляксандр Казулін, хто змагався з Лукашенкою у 2006 році, був ув’язнений і згодом, після покращення стосунків ЄС і Білорусі, був випущений на волю. Його слова часто цитували у документальному фільмі «Хрещений батько».
Кого б не знайшла Москва замість Лукашенки, він не буде настільки проросійським і настільки зговірливим з кожною політичною, економічною, енергетичною та стратегічною вимогою Росії, як український президент Янукович. Українські виборці (а також представники діаспори), яких було збито з пантелику сміховинними заявами про те, що Тимошенко та Янукович «однакові» і тому в другому турі слід голосувати проти обох, спричинили катастрофу в Україні – президента, який є більш проросійським і менш патріотичним, ніж навіть білоруський президент Лукашенка.