Щоб побачити все, потрібен більше ніж вікенд. Інакше вам, як і мені, доведеться гуляти містом вночі, мало спати, відмовлятися повечеряти заради театру, бігати по музейних залах, дивитися на місто з вікна автомобіля, деякі видовища бачити тільки здалеку, а під кінець пообіцяти собі, що повернетесь обов’язково.
День на Відень
Зупиняємося у милої пари – Анки і Ґері, які живуть у будинку на околиці Відня. Анка переїхала сюди з Братислави. Ґері займається спорудженням будинків, то ж і свій побудував власноруч – затишний і просторий. Йому туристичний Відень нецікавий, а от Анка залюбки погоджується на прогулянку. За чотири роки життя у місті вона ще не встигла відвідати всі палаци й музеї.
За рік до Відня навідується 2 млн туристів, і усі починають з відвідин собору Штефансдом. Найбільша туристична принада є водночас діючою церквою, у якій проходять богослужіння. Відвідавши катакомби Штефансдому, йдемо помилуватися панорамою Каленберґа і Паннонійської долини, що відкривається з південної вежі.
Побачити панораму Відня можна ще з декількох місць – оглядової площадки на горі Леопольдсберґ і з ротонди Ґлоріетте у парку палацу Шьонбрунн, літньої резиденції імператорської сім’ї. Жовтий палац оздоблює вкритий туманом бароковий парк, по якому подалі від туристів походжають шляхетні круки. Блукаємо повз штучні римські руїни й фонтани, гуляємо алеями під химерно підстриженими деревами. Тут знаходиться і найстаріший у світі зоопарк, що функціонує до наших днів, який проте частково відреставровано з урахуванням сучасних вимог дотримання тварин. Ще можна поблукати у місцевому лабіринті.
Відень – це передусім Дунай. На карті водні артерії, що перетинають місто, позначені як Старий Дунай, що поділяється на Верхній і Нижній, Новий Дунай, власне Дунай, а також Дунайський канал. Десь поміж Старим і Новим видніються Дунайська башта і сучасні споруди ООН-Сіті, що з’явилося у 1970-х для організацій і служб ООН, які мають у Австрії свої штаб-квартири. У цьому районі можна зайнятися шопінґом, якщо сумління вам дозволить проміняти магазини на музеї. Якщо ви наполягаєте на розвагах, то можете поїхати у віденський термобасейн. Сауна, масаж, лікувальні ванни і навіть слухання музики під водою – все виключно для того, щоб набратися сил для відвідин віденських музеїв.
До того ж саме час пообідати. Про віденський шніцель можу сказати тільки те, що він величезний, про віденську каву – що вона з вершками. Також віденці віддають перевагу місцевому альпійському лимонадові під назвою «Альмдудлер», який, через його жовтуватий колір жартома називають сечею оленя. Причому віденці вас спочатку ним пригощають, а потім отак жартують.
Музейні спокуси Відня
Не можна дозволити собі приїхати сюди і не подивитися найбільшу у світі колекцію картин Еґона Шиле у Музеї імені Леопольда, поряд із яким вас спокушатимуть Музей сучасного мистецтва і павільйон Кунстгалле. Разом вони і утворюють Музеумсквартір, відомий культурний комплекс, що входить у число десяти найбільших музейних кварталів світу. А буквально у сусідньому кварталі один навпроти одного розміщуються симетричні Природничо-історичний та Художньо-історичний музеї. Неможливо спокійно пройти повз палац-музей Альбертіну, у якій зберігається одна з найбільших у світі колекцій графічних робіт, а також картини художників ХХ сторіччя, зокрема Оскара Кокошки та Пабло Пікассо.
Ви, звичайно, вже втомилися, але пробачати собі, що не встигли побачити в оригіналі «Поцілунок» найвідомішого австрійського художника Ґюстава Клімта також не годиться, тому до обов’язкової програми відносимо ще один королівський палац – Бельведер, що належить до найкрасивіших архітектурних споруд світу. З вікон верхнього палацу відкривається неповторний вигляд на парк, тому неважко розгубитися і переходити від зали до зали, дивлячись не на картини, а у вікно.
Мистецтва ніколи не може бути забагато, тому їдемо з Ґері й Анкою за місто відвідати художника вірменського походження Міхаеля Мінассяна. Передмістя Відня забудоване справжнісінькими палацами. До оселі художника пробираємося високими сходами – місцевість гориста, і до деяких будинків видертися не так вже й легко. Господар зустрічає пляшкою австрійського вина, ми ж привезли «Альмдудлера».
Дерева-мешканці
Ще один віденський художник і архітектор обов’язкової програми – Фріденсрайх Гундертвассер. Він створив проект муніципального житлового будинку, побудованого у 1980-х за екологічними принципами тільки з цегли й дерева. У різнокольоровому і позбавленому прямих ліній будинку вісім типів вікон, безладно розкиданих по його поверхні. Гундертвассер вважав, що вікна – найважливіша частина будівлі, а кожне вікно має право на приватне життя. Він навіть вивів теорію диктатури вікон і їх права на самовизначення, а будинки з вирівняними вікнами порівнював з концентраційними таборами. Мешканець дому Гундертвассера має можливість взяти щіточку і у межах досяжного розфарбувати зовнішні стіни будинку яскравими кольорами, щоб з вулиці було видно, що у квартирі живе особлива, ні на кого не схожа людина. Окрім того на усі горизонтальні частини будинку було насипано землю, у якій росте трава і «дерева-мешканці». Таким чином рослини повертаються до міст і очищують його повітря.
Привиди опери
Центром переповненого туристами міста шмигають одягнені у історичні костюми кучери і пажі, запрошуючи вас покататися в екіпажі. Карети з кіньми чудово вписуються у жвавий вуличний рух поряд з автомобілями і автобусами. Окрім них за кожним рогом на вас чатуватимуть чоловіки у білих перуках і червоних камізельках, пропонуючи відвідати Віденську оперу і насолодитися музикою всесвітньовідомих композиторів: Моцарта, Ґайдна, Бетховена, Штрауса. Їхню славу використовують усі, кому не лінь, особливо дісталося Моцарту. Його силуети прикрашають усі можливі сувенірні дрібнички, починаючи від посуду і закінчуючи шоколадом. Популярність шоколадних кульок Моцарта вже давно вийшла за межі Відня і могла би дорівнятися хіба що до популярності шоколадних сантаклаусів.
Віденській опері у Відні існує багато альтернатив. Наприклад, театр «Одеон». Метод блукання і випадкового втрапляння у котрийсь із театрів спрацьовує не завжди, але часто.
Парк ілюзорних подорожей
Мені страшенно пощастило, бо я спершу подивилася фільм скандально відомої німецької режисерки Ульріке Оттінґер «Пратер» про віденський парк атракціонів, а потім сама потрапила у той фільм, тобто, там погуляла. Раніше я не дуже любила парки атракціонів, які щоліта приїжджають, наприклад, до Євпаторії або Бердянська, через те, що вони надто уніфіковані і нецікаві. Віденським Пратером приємно просто гуляти наче вулицями екзотичного міста, оглядаючи пластмасових мешканців-клоунів, що сидять усюди – на лавках, телефонних кабінках, палатках. Тутешні атракціони пропонують пережити не лише приплив адреналіну, але й ілюзію подорожі, наприклад, до Ямайки. Ще у Пратері можна покататися на мініатюрній залізниці, відвідати Планетарій або сфотографуватися у машині часу і отримати своє власне фото з 1900 року.
Я мала таку альтернативу – або прийти до Пратера вночі, або взагалі його не побачити. Вночі дійти сюди неважко: величезне палаюче нічними вогнями шістдесятип’ятиметрове віденське чортове колесо спершу визирає за деревами, від чого вони теж здаються палаючими, а потім постає величезним електронним годинником на півнеба. На чортовому колесі 15 кабінок з парними номерами, щоб нікому не випала кабінка №13. Час до часу озираючись на нього, не заблукаєш. Якщо ви все ж таки гуляєте тут уночі, приготуйтеся вийти на штучно освітлену площу, на якій стоятимуть чоловічого зросту скульптури різноманітних потвор, казкових персонажів, злих клоунів, старих циркових імпресаріо, а навколо не виявиться ні душі. Натомість все це нав’язливо нагадуватиме фільми жахів. У будь-якому разі ви напевно зрадієте першій-ліпшій зграї п’яних підлітків, звичайні перехожі видаватимуться вам старими друзями, ви радо попрямуєте з ними на вогні палаючого чортового колеса до виходу з цього нічного царства почвар, раз-по-раз проводячи нігтем по руці, щоб пересвідчитися, що це не сон.
Як дістатися:
Авіапереліт Київ-Відень-Київ з МАУ обійдеться вам у 4320 грн.
По вівторках і п'ятницях до Відня також ходять київський потяг, квиток на який коштує 1393 грн.