Стіна

Хамса – амулет у формі долоні, яким користуються іудеї і мусульмани. Він має оберігати від зла і зміцнювати віру. Сьогодні він, можливо, і приносить щастя конкретним людям по обидва боки розмежувального бар’єру, збудованого між Західним берегом річки Йордан та Ізраїлем, але, на жаль, не народам у цілому.

Бар'єр

За рішенням екс-прем’єра Ізраїлю Аріеля Шарона сім років тому розпочалося зведення розмежувального бар’єру між палестинцями та ізраїльтянами на кордонах, встановлених після війни 1967 року. У розпеченому пустельному повітрі другої інтифади палестинців (народного повстання) ізраїльські будівничі почали зводити восьмиметрову стіну між Східним Єрусалимом та Західним берегом річки Йордан (разом із Сектором Газа утворює Палестинську автономію), у багатьох інших місцях – високий паркан. Довжина все ще недобудованого бар’єру безпеки – 840 км. Як наголошує ізраїльська сторона, головна мета цього проекту, розкритикованого в ООН, – попередити насильство й теракти. Усі ізраїльтяни зазначають, що після зведення бар’єру вони справді почуваються значно безпечніше, хвиля насильства й терактів, у яких гинули діти, молодь, спала. Натомість палестинці інтерпретують стіну як спробу закріпити де-факто вигідні для Ізраїлю кордони, за якими від Західного берегу Йордана відтинають понад 10% його території. Палестинці також кажуть, що стіна насамперед розділяє не палестинців та ізраїльтян, а палестинців і палестинців, оскі­­льки на захід від неї лишилися цілі арабські анклави.  

На виїзді зі Східного Єрусалима, який контролює Ізраїль, в напрямку до міста Рамалла, що де-факто є столицею Палестинської національної адміністрації, треба перетнути блокпост (ККП). На височенній стіні з єрусалимського боку безліч написів арабською мовою. Є і англомовні. Так, великими літерами написано Peace (мир). В іншому місці можна прочита­­ти: Scot­land supports Palestine! На зворотному палестинському так само безліч послань арабською мовою плюс величезні портрети Ясифа Арафата. Деякі палестинці критикують його за домовленості в Осло 1993 року, після яких на Західному березі закріпилася система поділу всіх районів на сектори А (цілковитий контроль у руках палестинців), В (адміністративні функції – у руках палестинців, питання безпеки – в ізраїльтян) і С (й адміністрація, й безпека – у руках ізраїльтян; близько 50% території Західного берегу). Поділ на ці сектори невід’ємний від густої мережі ізраїльських блокпостів  по всій території.  Але Арафата всі люблять. Він батько нації.

Портрети Махмуда Аббаса, другого голови Палестинської національної адміністрації, також можна зустріти на палестинських стінах і фасадах. Аббас не поступився жодним клаптиком своєї території, проте ніхто не очікує від нього якихось кардинальних чи доленосних рішень. Він має репутацію політично млявої фігури.

Загалом здається, що нинішній статус-кво в арабо-ізраїльському конфлікті влаштовує як помірковане крило палестинців, так і ізраїльтян. Високопоставлене джерело в коаліційному уряді Ізраїлю, сформованому правими партіями «Лікуд» і «Наш дім – Ізраїль», розповіло Тижню, що нині там ніхто не має планів форсувати мирний процес і, зрештою, всі спокійно ставляться до того, що за життя нинішнього покоління конфлікт не розв’яжуть: «Протягом 16 років будівництво поселень на Західному березі річки Йордан не припинялося, але мирні переговори при цьому велися. Нині йдеться не про нові поселення на цих територіях, а про розширення вже наявних».

Питання ізраїльських селищ на Західному березі Йордану – це хронічна відкрита рана для палестинців. Чергове загострен­­ня відбулося наприкінці вересня цього року, коли Ізраїль зняв мораторій на будівництво поселень, а точніше – їх розширення. Він тривав десять місяців і, як наголошують ізраїльтяни, палестинці не використали цей час для активізації переговорів, вступивши в них тільки в останній момент, перед тим, як спливала його дія. Арабській стороні термін «розширення» видається нечесним. На пустельному піску палестинець Хакім малює дві віддалені між собою точки: «Ось одне поселення. Ось уже інше. Їх між собою з’єднують. Це розширення?»

У тіні оливків

За Рамаллою розкинулися оливкові сади. 85% місцевих мешканців займаються сільським господарством. За містом Бані Заїд проступають обриси Тель-Авіва. У цього регіону немає достатньої географічної глибини. Ось тут селище арабське, а трохи далі навпроти, на вершині пагорба – єврейське. Лише в 20 км – фактична столиця Палестини, а на обрії – економічний і культурний центр Ізраїлю.
Від південноізраїльського міста Сде­­рот, яке з квітня 2001-го Хамас регулярно обстрілює із селища Бейт-Ханун у Секторі Газа, до, власне, Сектора – рівно 840 м навпростець.

До ізраїльських поселень, що височіють на пагорбах за Рамаллою, ведуть чудові, гладенькі дороги. Палестинцям користуватися ними заборонено. На в’їзді й виїзді з такого селища часто стоїть озброєна охорона. Живуть там переважно ідеологічні ортодоксальні євреї. Ці селища використовують централізовану систему водопостачання. А палестин­­ські фермери повинні покладатися на привізну воду й колодязі. Махмуд Аль-Каади, один із найуспішніших фермерів у цій місцевості, розповідає, що з квітня цього року до середини жовтня в його колодязі вода була лише 30–40 днів. «Чому ви не вирили глибший колодязь?» – «Ізраїльська влада забороняє рити його понад встановлену норму». – «Чому?» – «Для того, щоб не висихали колодязі в сусідніх ізраїльських поселеннях».

Махмуд Аль-Каади також розповів, що він має пройти три блокпости для того, щоб доїхати до Рамалли, де продає свої оливки. Три блокпости на 24 км. Причому на одному з них має залишити власну автівку й пе­­ренести вантаж у руках, щоб пересісти на інший транспорт. Уся ця процедура може зайняти від трьох до чотирьох годин. Мешканець Віфлеєму, який працює в Єрусалимі в ранкову зміну, що починається о сьомій, аби потрапити на роботу гарантовано вчасно, виїжджає з дому о другій ночі. Відстань між містами – 8 км. Ізраїльський журналіст зауважив, що це лише наслідок неефективності роботи цих пропускних пунктів. Але про зміну самої системи не може йтися, бо це питання безпеки ізраїльтян. ЄС в особі спеціального представника близькосхідного квартету з врегулювання конфлікту (ЄС, ООН, Росія, США) Тоні Блер нині намагається проштовхнути план поступового розширення секторів А та зменшення кількості блокпостів. Тим часом є покоління молодих палестинців, які, живучи в 20 км від Єрусалима, ніколи там не були. За даними представництва Єврокомісії в Палестині, з 3,5 млн мешканців Західного берегу річки Йордан лише 9,5 тис. мають дозвіл на в’їзд до Єрусалима. Якщо палестинець має статус резидента Єрусалима (саме резидента, а не громадянина Ізраїлю), то його свобода пересування є значно більшою.
         
А, В, С – це алфавіт?

Мало хто з простих ізраїльтян обізнаний із поділом на сектори. А, В, С, блокпости – це все щось далеке, хоч і територіально близьке. Люди стомилися від конфлікту, страху й, зрештою, абстрагувалися від цього всього. Вони пам’ятають трагічні річниці терактів, як-от вибух на дискотеці в Дельфінарії 1 червня 2001-го, коли 21 молода людина загинула. Це, справді, можливо в заможній, інституційно сильній державі за межами радіусу досяжності саморобних ракет «Кассам», які запускає по ізраїльтянам Хамас. Утім, чимало ізраїльтян принципово непоступливі. 50-річний ізраїльтянин  – мешканець Тель-Авівв, який раніше працював в уряді, а нині має пільгову пенсію, на запитання: «А що ви думаєте про незаконні поселення на Західному березі?» – відповідає: «Послухайте, по-перше, вам треба почитати Старий Заповіт. По-друге, скільки палестинцям не пропонували альтернативних територій, вони хочуть усе більшого. По-третє, як багато мусульманських держав є у світі! І лише одна-єдина єврейська. Вони мають, де влаштуватися».   

Історії повернення

Мірват (Mirvat), палестинська тележурналістка, має синє посвідчення резидента Єрусалима. Мірват народилася в родині палестинських біженців. Але її доля найщасливіша з усіх можливих для тих, хто тікав із окупованих Ізраїлем територій. Її родина осіла в Саудівський Аравії, а згодом їм вдалося отримати громадянство Йорданії. Це єдина країна на Близькому Сході, що надавала палестинцям статус громадян. Багато біженців із Палестини живуть також у Лівані, Сирії, Єгипті, Саудівській Аравії тощо. Здавалося б, повернення до окупованої, невлаштованої Палестини було і важким, і небезпечним, навіть безперспективним: «Чому повернулася? Як чому? Ви б не хотіли повернутися на свою землю? Я мала родичів у Палестині, вони надіслали мені запрошення. Я приїхала сюди сама. Шість років жила тут за тимчасовим дозволом. Потім отримала синє ID. Я не шкодую».

Схожі історії повернення чи то пак переселення на історичну батьківщину можна почути й по той бік конфлікту. 29-річний Марк живе в Сдероті. Туди в 15-річному віці він приїхав з Північного Кавказу, як і Мірват до Єрусалима, спочатку сам. Було це можливо за спеціальною програмою для єврейських підлітків. Батьки тоді лишилися в Ка­­бардино-Балкарії. Його поколін­­ня переважно успішно адап­­-
тувалося до життя в Ізраїлі. Марк пройшов службу в армії, здобув освіту й нині працює в Міністерстві внутрішньої безпеки Ізраїлю. Він готує навчальні програми підготовки до служби в цьому відомстві для представників меншин: арабів, бедуїнів, вихідців із Північного Кавказу.

Аль-Амарі – Сдерот

Тінь оливкових дерев на Західному березі й свіжий бриз на середземноморському узбережжі можуть заколисати й приспати увагу, подарувати ілюзію того, що так, як є, може тривати ще довго. Але досить проїхати кі­­лька десятків кілометрів – і нахтовхуєшся на страждання й страх людей по обидва боки. Так, у Рамаллі в таборі для біженців Аль-Амарі мешкає 7,5 тис. палестинців. На перший погляд здається, що це табір лише дітей-біженців. Вони становлять 65% мешканців. У всьому світі в середньому статус біженця зберігається за людиною п’ять–сім років. Далі держава її походження чи держава перебування зазвичай вирішують усі соціальні проблеми. Статус біженця палестинців передається з покоління в покоління ось уже 40–60 років.

Між будинками в таборі може пройти лише людина, автівка не проїде. Тому, коли хтось захворів і не може йти або коли в жінки починаються пологи, їх несуть на руках. Живуть біженці в середньому на 10–15 років менше, ніж решта їхніх земляків. У таборі є школа, пекарня. У маленькій майже порожній крамничці без товару стоїть молода жінка, її звати Софія.

– Де ви навчалися?

– Я ходила до табірної шко­­ли. Закінчила лише дев’ять класів (у палестинській школі навчання триває 12 років). А потім кинула її, бо, щоб закінчити три останніх, треба ходити до іншої школи в Рамаллі, а на це грошей у моїх батьків не було.

– Як вам тут живеться?

– Важко, от орендуємо крам­­ницю в сусідів.

Якщо виїхати з Рамалли, перетнути кордон-стіну, проминути Єрусалим і прямувати далі на південь Ізраїлю, то логічним пунктом завершення мандрівки буде Сдерот, місто, що під час ізраїльської операції «Литий свинець» в Секторі Газа (2008–2009), стало відомим на весь світ. За десять років обстрілів саморобними ракетами «Кассам» із Сектора Газа тут загинуло десятеро людей, серед яких були діти. Ще п’ятеро – в околицях міста. Після кам’яних, сірих нетрів Аль-Амарі розкішні вілли на вулицях Сдерота аж засліплюють. На окраїнах міста є пагорб, із якого можна розгледіти Сектор Газа. З цього боку вікна світло-жовтих будинків, ринкова вартість яких сягає $250 тис., виходять на Бейт-Ханун, звідки летіли й летять «Кассами». Уже після зачистки у 2009-му Сектора, внаслідок чого загинуло, за дани­­ми палестинської сторони і міжнародних правозахисних організацій, близько 1,4 тис. палестинців, із них 412 дітей, на місто було кинуто 540 ракет. У той день, коли там вдалося побувати, по радіо передали, що з Сектора Газа випущений черговий «Кассам», але він не долетів. За кілька тижнів до цього в місті востаннє запрацювала сирена. За 1–1,5 року там завершать будівництво нових бомбосховищ, після чого, за словами мера Давида Бускіла, Сдерот перетвориться на одне велетенське бомбосховище.

32-річна Хафа мешкає в Сдероті вже 17 років, туди вона приїхала з Північного Кавказу. Розповідає, як перед очима її доньки двічі розривався «Кассам»: «Хамас обстрілює Сдерот уночі й у той час, коли діти йдуть до школи і коли повертаються. Коли моя донька йшла до школи, «Кассам» упав на відстані 100 м від неї. Наступного дня це повторилося. Це було щось жахливе й неймовірне». Але після цього випадку родина Хафи зі Сдерота не поїхала.

Що далі?

Палестина виглядає неймовірно слабкою інституційно та економічно. До 60% її бюджету складає зовнішня допомога. У той час як на вулицях Тель-Авіва рясніють рекламні білборди, на яких авіакомпанії пропонують тури в заморські країни, на вулицях Рамалли вивішені білборди з інформацію про правозахисні організації. Якщо політики з обох боків не виявляють готовності до інтенсифікації перемовин, експерти кажуть про те, що лишається вельми невеликий проміжок часу, коли ще буде можливо визначити державні кордони Ізраїлю та Палестини й урегулювати статус Єрусалима. Інакше подальша кантонізація Західного берегу річки Йордан плюс утворення й розширення ізраїльських поселень усередині арабських анклавів Східного Єрусалиму унеможливлять суто морфологічно two state solution. Тим часом єврейська молодь хоче жити в демократичній країні без елементів апартеїду. І як усе це узгоджуватиметься?

[2155][2156]