На всіх язиках усі заговорять?

Такого в історії ОБСЄ ще не було, щоб вла­­да держави–чле­­на цієї організації руками й вустами своїх вірних глашатаїв підривала зсередини функціонування й розвиток державної мови. Верховний комісар Організації з безпеки і співробітництва в Європі у справах національних меншин Кнут Воллебек у своє­­му листі до спікера Верховної Ради Володимира Литвина від 20 грудня 2010 року, не втримавшись, відверто зауважив: фактично кинути напризволяще державну мо­­ву за рахунок дерегуляції її вживання й одночасно ут­­верджувати іншу, недержав­­ну, – це просто унікально. Це пряма дорога до дезінтеграції всієї країни. У листі пан Воллебек викладає результати свого аналізу законопроекту «Про мови в Україні» №1015-3. Голова парламенту мав передати його депутатам. Але чомусь не надто поспішав це робити. Нижче Тиждень наводить деякі коментарі верховного комісара щодо норм проекту закону. 

Запропоновано підхід, за яким головним критерієм є «вживання» мови, а не її вибір. У регіонах, в яких домінує певна мова, чи то державна, чи то міноритарна, вживання мови не обов’язково збігатиметься з вибором індивідуума, оскільки він, найімовірніше, буде змушений із соціальних та економічних міркувань послуговуватися домінантною мовою. Такий критерій завдаватиме шкоди інтересам насамперед носіїв дрібніших міноритарних мов. Варто зауважити, що оновленої статистики щодо лінгвістичних уподобань українських громадян просто немає. А такі дані є неодмінною умовою застосування норм законопроекту, зокрема норм частини 3 статті 8. Тому єдиним легітимним джерелом відповідної інформації є перепис 2001 року, зокрема та його частина, що стосується рідної мови респондентів (67,5% визнали рідною українську, 29,6% – російську).

ОБСЄ 

Хоча формально йдеться про захист і підтримку не лише російської, а й «інших регіональних і мов меншин», у решті положень законопроект майже повністю сфокусований на захисті й підтримці саме російської та не пропонує адекватної підтримки меншим регіональним мовам. Такий підхід викривляє об’єкт і мету міжнародних правових механізмів із захисту прав людини та меншин. Його головні протекціоністські інструменти стосуються лише тих мов, які набудуть статусу регіональних, оминаючи ті, які на нього не претендуватимуть. При цьому в законопроекті не врегульовано, як статус регіональної мови буде пов’язаний із різними адміністративно-територіальними одиницями – областями, районами, містами, селами.

«Телерадіоорганізації України можуть на власний розсуд вести мовлення державною мовою, російською, іншими регіональними мовами, мовами міжнародного спілкування та іншими мовами, – як однією, так і кількома. Для державних загальнонаціональних телерадіоорганізацій частка мовлення державною мовою має становити не менше 60 відсотків, російською мовою – не менше 20 відсотків загального обсягу добового мовлення». (ч. 3 ст. 25) «Мова друкованих засобів масової інформації визначається їх засновниками відповідно до установчих документів». (ч. 6 ст. 25) Частина 4 цієї статті 25 знімає також будь-які вимоги щодо мови аудіовізуальних творів, ідеться, зокрема, і про рекламу.

Майже цілковита ліквідація регулювання та обмежень, які гарантували використання державної мови у телемовленні та пресі, особливо в приватному секторі, може серйозно позначитися на становищі української мови. Ринкові вимоги й асиметричний білінгвізм в Україні сприятимуть імпорту та виробництву російськомовних програм, фільмів та публікацій. Запровадження такої дерегуляції – унікальний випадок в історії ОБСЄ. Всі її країни-члени навпаки прагнуть закріпити законодавчо адекватну присутність державної мови в медіа, особливо на телебаченні.

Підхід і зміст законопроекту, на жаль, можуть спричинити значне зниження інтересу до державної мови, зменшення можливостей її вивчення у більшій частині України, що лише поглибить наявні лінгвістичні поділи. Замість «зміцнення єдності українського суспільства» (ст. 2) такий закон може призвести якраз до протилежного. У законі немає гарантій захисту мовних прав громадян, які хотіли б послуговуватися українською в регіонах, де домінуватиме регіональна мова, тобто йдеться саме про меншість з-поміж меншості, яка на загальнонаціональному рівні є більшістю. Законопроект також жодним чином не врегульовує питання фінансування передбачених ним заходів.

Аналіз лінгвістичної та географічної ситуації в Україні та структури її населення дає змогу усвідомити, що російська як мова, яку вживає 10% і більше населення певної області, використовуватиметься нарівні з державною в більшості областей України. На практиці решта міноритарних мов узагалі випадають із зони регулювання. Отже, такий закон досягне єдиної беззаперечної мети – використання російської нарівні з державною у більшій частині України. Законопроект також не містить жодного положення, яке б вимагало від державних службовців володіння державною мовою України.

Реформи в освіті, запропоновані в законопроекті, суперечать попереднім рекомендаціям Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин, відповідно до яких освітня система має забезпечити баланс між метою збереження та розвитку ідентичностей і мов меншин та їхньою інтеграцією до суспільства, у якому вони живуть. Законопроект сприятиме формуванню одномовної освітньої системи в школах, де навчатимуться представники меншин, що не дасть змоги їм досягти достатнього рівня володіння державною мовою. Самі лише уроки української мови та літератури не можна вважати базою для опанування державної мови на високому рівні.