В стані опозиції знову блукає привид об’єднання. Останнього
разу він там з’являвся перед місцевими виборами, проте так і не
матеріалізувався. Очевидно попри невизначеність із датою виборів та відсутність
нового закону про вибори до Верховної Ради (яким, як прогнозують, заборонять
учать у виборах партійним блокам) політсили вирішили готуватися до майбутньої
кампанії заздалегідь.
Процес пішов
Спочатку стало відомо про перемовини щодо злиття в
єдину політичну партію чотирьох сил – «Фронту змін», УРП «Собору», «Громадянської
позиції» та Європейської партії України. Згодом лідер УНП Юрій Костенко
повідомив, що ініціює створення правої партії в рамках іншої четвірки – «Наша
Україна», «За Україну!», Народний Рух України та Українська народна партія. Всі
вісім політичних сил – уламки блоку НУ-НС: п’ять партій серед блокоутворюючих,
решта народилися вже в парламенті, коли для окремих політиків блок став
затісний. Двоє новачків – «Фронт змін» та «Громадянська позиція» – представлені
у Верховній Раді лише своїми лідерами встили обзавестися невеликими депутатськими
групами підтримки з інших представників блоку. Від «європейських українців» та «захисників
Вітчизни» статус парламентарів мають лише їх партійні вожді – Микола Катеринчук
та Юрій Кармазін.
Низка представників помаранчевого табору наполягає
на залученні до співпраці також на сьогоднішній день найретинговішої
опозиційної партії «Батьківшина» та
«Свободи», популярність якої зростає. Але більшість помаранчевих цієї ідеї не
схвалює.
Для помаранчевого блоку ідея створення єдиної партії
не нова. Ще у 2007-му напередодні дострокових виборів до парламенту процес
об’єднання партій, що утворили блок
НУ-НС, в одну курував сам президент Віктор Ющенко, проте після
завершення перегонів лідерам політичних сил вдалося спустити ідею на гальмах.
Жоден з них не мав наміру поступатися партійною булавою на користь іншого і
власноруч знищувати свою політичну вагу та впливовість. Авторитету ж Ющенка для
доведення справи до кінця вже не вистачало. Та й кількість прихильників президента
серед помаранчевих депутатів дедалі зменшувалась.
Наразі за словами учасників переговорного процесу,
утворено три робочі групи, до яких увійшли представники кожної із політсил:
статутну та програмову, які розробляють відповідні установчі документи для
майбутньої політсили та групу з технології об’єднавчих процесів. Проводяться консультації щодо об’єднання на
рівні місцевих організації. За словами лідера УРП «Собор» Анатолія Матвієнка
завершити процес формування нової політсили планують до кінця лютого.
Найбільш прийнятною об’єднавчою технологією для опозиційних
сил є об’єднання через реорганізацію шляхом злиття, що забезпечуватиме
спільному утворенню правонаступництво всіх політичних сил, що увійшли до нього.
Такий шлях дасть можливість не вважати об’єднання новою силою, а відповідно
мати право на участь у виборчій кампанії, не очікуючи коли спливе річний термін
з моменту реєстрації партії Міністерством юстиції. Він єдино можливий в умовах
остаточної невизначеності з датою наступних парламентських перегонів. Саме цей
шлях опозиційні депутати намагались узаконити і запропонували кілька проектів.
Проте їхні ініціативи не отримали підтримки з боку провладної більшості.
Наприкінці грудня за внесення відповідних змін до закону «Про політичні партії
України» проголосували лише 16 депутатів. Очікувати на поступки влади у цьому
питанні не варто – їй на руку значна кількість опозиціонерів, що
конкуруватимуть одне з одним в ході перегонів. Покращувати життя своїм
конкурентам створенням сприятливих умов для єднання «біло-сині» точно не
будуть. Ліквідовувати ж свої партійні дітища опозиціонери навряд чи готові.
Другий шанс Яценюка?
Багато хто у таборі опозиції до чергової спроби
об’єднання ставиться скептично: мовляв домовитися про об’єднання під одним
прапором усіх уламків колишньої помаранчевої партії влади знову не вдасться. За
словами опозиціонерів існує незгода із ідеологічних питань, дискусійним
залишається і питання лідерства. А отже, реальна альтернатива чинній владі
скоріше за все не з’явиться. Схоже,
максимум чим може закінчитися переговорний процес – це розширенням за рахунок
частини менших опозиційних партій «Фронту змін», де політична сила Яценюка
претендуватиме на провідну роль, як найбільш рейтингова серед партій так
званого помаранчевого табору. Із таким сценарієм не погоджуються у «Нашій
Україні», де очільником нової політсили воліють бачити нове обличчя партії
Валентина Наливайченка. І схоже нашоукраїнці намагатимуться долати прохідний
бар’єр на наступних парламентських виборах самотужки та відвойовуватимуть позиції
у мажоритарних округах.
Інші учасники переговорів налаштовані більш лояльно,
принаймні поки не виноколо питання формування партійного списку нової політсили.
Причому найбільшу лояльність до Арсенія Петровича демонструє УРП «Собор». Інтерес
дрібних партій у широкому опозиційному об’єднанні зрозумілий: змагаючись за
одне електоральне поле та маючи рейтинг підтримки у межах 1% жодна із малих
партій шансів потрапити до парламенту не має. Прохідний бар’єр зможе подолати
лише «Фронт змін». Варто звернути увагу на ще один нюанс – нещодавно міністр
юстиції Олександр Лавринович анонсував чистку реєстру політичних партій.
Виключатимуть з нього за неучасть у виборчих перегонах впродовж останніх 10
років (відповідна норма міститься в законі «Про політичні партії»). За умов
старанного підходу до «чистки» кількість партій, що наразі наближається до двох
сотень, може суттєво зменшитись. Причому з анульованим свідоцтвом про
реєстрацію ризикують здебільшого залишитись опозиційні сили, які будуть визнані
«нагорі» небажаними учасниками виборчого процесу. До того ж головний юрист
країни не обіцяв, що самоусунення партії від активного політичного життя буде
єдиною підставою для її виключення з реєстру. Зокрема, в Мін’юсті можуть більш
прискіпливо передивитись документи, які подавались при реєстрації партії, і знайти
помилки, що також тягне за собою її ліквідацію. А то й взагалі визнати
діяльність сили такою, що «підриває безпеку держави», адже під це формулювання
можна підвести за потреби і перекриття
дорожнього руху, і порушення громадського спокою. Щоправда остаточне рішення
щодо долі партії має приймати Верховний Суд, але, як відомо, зять нинішнього
голови ВСУ Євген Корнійчук зараз перебуває в СІЗО.
Яценюк теж має бути зацікавлений у формуванні нової
партії: у разі успішного завершення переговорів він набуде іміджу людини, якій
вдалося зібрати докупи національно-демократичні сили, що збільшить кількість
його прихильників.
Зрештою вигоду від нового політичного проекту отримає і влада, якій на руку конкуренція кількох центрів
сили в рамках опозиційного табору.
За прогнозами аналітиків, якщо нове опозиційне
об’єднання таки сформують, на наступних парламентських виборах ця
політсила зможе претендувати на 8-10%
голосів виборців (переважно колишніх прихильників «Нашої України», частини
«противсіхів» та частини тих, хто підтримував на президентських виборах 2010
Сергія Тігіпка) та трете місце після ПР та «Батьківшини» у загальному заліку. Але
і у випадку реалізації цього сценарію про успіх нового політичного проекту
говорити зарано. Партія, яка схоже об’єднується в першу чергу не навколо
конкретної стратегії розвитку країни, а заради потрапляння до парламенту
наступного скликання, ризикує повторити долю «Нашої України». І Анатолій
Гриценко, і Микола Катеринчук і решта очільників малих помаранчевих партій
навряд чи відмовляться від лідерських амбіцій і бажання бути головними у новому
політичному об’єднанні. Хтось наполягатиме на дотриманні більш конструктивної
позиції та співпраці із владою з окремих питань, решта прагнутиме залишатися в
опозиції, зрештою у партії розпочнуться відцентрові тенденції.