НАТО починає готуватися до виведення своїх військ з Афганістану. І хоча це відбудеться не в 2011 році, але деякі афганські аналітики притримуються думки, що західні країни не до кінця розуміють ті процеси, які відбуваються в Афганістані. Де з одного боку, начебто росте радикалізм, а з іншого боку, помірний іслам набуває все більшого авторитету серед афганського населення.
Очевидно, що західним союзникам доведеться вести переговори з помірними ісламістами, оскільки, як показав увесь попередній досвід кампанії в Афганістані, повністю військового вирішення афганської проблеми не існує. А для країн-членів НАТО дуже важливо, який Афганістан вони залишать після цієї військової акції.
Втім, поворотним пунктом афганської кампанії може стати те, що вже в першому півріччі 2011 року НАТО готове розпочати передавати відповідальність за підтримку безпеки в ряді районів Афганістану афганським силам безпеки. Афганським силам безпеки можуть бути передані повністю під їх відповідальність цілі провінції, проте в ряді випадків це будуть спочатку окремі райони.
Цей процес розпочавшись в 2011 році, мусить бути закінчений в 2014. Афганська національна армія може взяти вже сьогодні відповідальність за забезпечення безпеки в афганських провінціях Баміан, Панджішир і ряді інших районів країни, де бойові дії практично не ведуться. Але 2014 рік – це мета, але в жодному разі не остаточний термін перебування на території Афганістану союзницьких військ. Іноземний військовий контингент може залишитися в Афганістані і після 2014 року, але вже в іншій якості, іншому чисельному складі для того, щоб надавати допомогу в стабілізації обстановки в країні.
По суті для Сполучених Штатів Афганістан – це головна турбота сьогодні. Президенту Сполучених Штатів Бараку Обамі не залишається нічого іншого, як продовжувати курс колишньої республіканської адміністрації в Афганістані, хоча багато американців і досі скептично ставляться до війни в цій країні. Вони вважають, що Афганістан ніколи не управлявся ефективно і став просто некерованим.
Від 2001 року Захід намагався побудувати сильний централізованій уряд в Афганістані. Але такий підхід вписується погано з історією цієї країни і в її політичну культуру. Найбільш реалістичною та прийнятною альтернативою моделі управління є децентралізована демократія та система внутрішнього змішаного суверенітету.
Але розбіжності, котрі існують в афганському питанні серед країн-членів НАТО свідчать не лише про те, що альянс як військове об’єднання має проблеми. На мій погляд, ситуація складніша і спровокована відразу декількома стратегічними викликами, які постали перед цією структурою.
Адміністрація Джорджа Буша розпочала операцію в Афганістані не надто осмисленим чином, не переконавши в необхідності цієї операції ні самих США, ні їхніх союзників. Яких не вперше ображає той факт, що їх, по суті, ставлять перед уже прийнятим рішенням.
Посилює назрілу кризу ще один стратегічний чинник – чітке розмежування між Старою та Новою Європою, яке полягає в тому, що нові члени ЄС і НАТО набагато реалістичніше уявляють загрози від путінської Росії, котра не втратила ані свого ядерного, ані, тим більше, експансіоністського потенціалу. Не кажучи вже про нові виклики, які містяться в загрозах від Ірану, «Талібану» чи світового тероризму.
Тим часом старі країни Європи, заспокоєні десятиліттями мирного і стабільного життя, зосереджують свою увагу на внутрішньо суспільних проблемах та екології. Сама собою це тактика позитивна, якби при цьому не виключалися з поля зору стратегічні виклики всій європейській спільноті.
Таким чином, проблема, яку висвітлила війна в Афганістані, полягає в тому, що певна частина політичних еліт готова бути більшою мірою «пасажиром» у західноєвропейській загальній структурі, а не дійовим учасником. І всіляко усувається від сплати за «квиток», котрий дістався їй лише завдяки географічному розташуванню. Ця проблема непроста, і, щоб її вирішити, потрібні роки.
Сьогодні ж питання виведення американських військ і військ НАТО з Афганістану – дуже непросте рішення для Сполучених Штатів. Адже поспішне виведення американських військ з Афганістану може викликати ефект доміно і ще більше радикалізувати ісламістських фундаменталістів усього регіону. На даний час існує висока ймовірність того, що після виходу військ США з Афганістану в країні знову може спалахнути повномасштабна громадянська війна, як та, котра руйнувала Афганістан з лютого 1989 року (часу виведення радянських військ) по жовтень 2001 року (початок військової операції США та їхніх союзників).
Припущення, буцімто виведення військ – найкращий вихід для всіх, – помилкове. Можливо, в цьому сенсі треба говорити про те, що має бути найкращим для афганського народу?
Поспішне виведення американських військ здатне спричинити гуманітарну катастрофу для 11 мільйонів людей, що автоматично підніме хвилю нових біженців, проте ані Іран, ані Пакистан наразі не готові до такого напливу нових людей. До цього слід додати, що, зважаючи на природні здібності та знання його кадрів, «Талібан» (і це він довів раніше) просто не здатний керувати на рівні сіл, міст, районів чи провінцій, – то що говорити про всю країну? В такому разі хто годуватиме Афганістан? Не кажучи вже про необхідні техніку чи промислові товари.
Тому, якщо навіть відкинути всі негативні військові аспекти поспішного виходу Сполучених Штатів з Афганістану, то він, безперечно, здатний спровокувати одну з найбільших гуманітарних криз у світі, яка за дуже стислий період може призвести до катастрофічних наслідків для всієї країни.
Думаю, що варто звернути увагу не лише на військову афганську дійсність, варіанти і позиції сторін протистояння, а й на можливі сценарії розгортання подій в Афганістані після початку виведення військ США і НАТО з країни. Крім того, необхідно визнати, що в Афганістані США та їхні союзники зіштовхнулися з війною ідей, яку нав’язали їм таліби і «Аль-Каїда». Адже таке жорстоке протистояння з ісламськими терористами було б неможливе, якби ісламісти не вірили у свою моральну вищість над «невірними» та релігійну обраність.
Подальша ситуація в Афганістані цілком може розвиватися за сценарієм, схожим на той, який реалізувався по закінченні радянсько-афганської війни. Особливо коли немає механізму переходу до нового етапу, коли коаліція нездатна забезпечити професійну підготовку та створення сильних афганських збройних сил і поліції, достатніх для того, аби протистояти натискові з боку «Талібану».
Можна сказати, що «Талібан» уже бачить себе переможцем, і, в разі поспішного виведення американських військових сил та сил НАТО з Афганістану, це матиме дуже негативні наслідки також для Таджикистану, Узбекистану, китайського Туркестану, Пакистану та Ірану.
Крім того, передчасне виведення військ США і НАТО дозволить «Аль-Каїді» повернутися до використання Афганістану як плацдарму для нападів і може призвести до виникнення нових конфліктів між етнічними групами в країні. При цьому не виключено, що афганська нестабільність перекинеться на сусідній Пакистан, який володіє ядерною зброєю, і підштовхуватиме місцевих пакистанських ісламістських екстремістів до намагання отримати ядерні боєголовки.
Якщо розглядати далекосяжні стратегічні цілі Америки та її союзників, то на цей час вони явно виходять за рамки заявленої США політики в Афганістані. У такому разі найближчою метою мало б стати блокування поширення впливу «Талібану» і зменшення ісламістської загрози до рівня, який би дозволив афганському урядові самостійно керувати своєю країною. Необхідно створити стабільну й дієздатну систему безпеки та управління, аби афганський уряд мав на кого спиратися у своїй діяльності.
Власне, перш ніж виходити з Афганістану, Сполучені Штати мали б розробити політичну стратегію для налагодження мирного врегулювання, яка задовольнила б усі сторони протистояння, включно з поміркованими представниками противників режиму, який панує в країні. Адже лише ефективне афганське урядування на місцевих і національному рівні та всеосяжне політичне врегулювання матимуть вирішальне значення для встановлення надійного миру в Афганістані.
Ключовим для забезпечення стратегії уряду США в Афганістані може стати необхідність, аби афганська влада змогла взяти на себе відповідальність за підтримку внутрішньої стабільності шляхом ефективного розгортання військ і поліції.
На жаль, взяти повністю ситуацію під свій контроль ні афганському уряду, ні союзним силам НАТО так і не вдалося. До того ж можна не сумніватися, що поспішний вивід військ НАТО і США лише розв’яже руки талібам, які після цього стверджуватимуть, що Сполучені Штати не можуть продовжувати війну в Афганістані. І наслідком цього буде не лише зміцнення морального духу противника Америки, а й послаблення престижу збройних сил США.
Сьогодні політична і військова еліта Америки цілком і повністю усвідомлює складну ситуацію, яка склалася в Афганістані і в навколишніх регіонах. Американська еліта розуміє, що нині набагато важливіше не популістське прийняття рішення про виведення військ з Афганістану, а рішення, котрі дадуть можливість виграти найближчим часом цю не лише регіональну, а й глобальну операцію.
Власне, афганська проблема є частиною тих великих глобальних подій, котрі відбуваються в світі, і одним із найбільш яскравих відображень холодної війни та її сьогоднішніх наслідків. Але з досвіду підходів до вирішення афганської проблеми у минулому випливають дуже важливі висновки як для вирішення самої афганської проблеми, так і для вирішення інших конфліктних ситуацій в сучасних умовах.
Адже все більше стає зрозуміло, що проблема Афганістану може бути остаточно вирішена лише самими афганцями. А держави західної коаліції повинні допомогти афганцям зробити дієвими виконавчу, законодавчу і судову владу з тим, щоб консолідована демократія стала з часом в Афганістані реалізованою реальністю.