Влада та її церква

Можна по-різному ставитись до релігії та церкви, але не можна ігнорувати того факту, що в основі сучасної європейської цивілізації лежить саме віротерпимість, без якої комфортне співжиття в поліконфесійному суспільстві неможливе. Ситуація, яка складається в Україні у відносинах між чинною владою та церквою, викликає занепокоєння.

Напередодні православного Різдва керманичі двох найбільших українських церков східного обряду – УПЦ КП та УГКЦ – оприлюднили низку заяв, зміст яких зводиться до застереження влади від систематичного втручання у церковне життя на користь УПЦ Московського патріархату. Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет 30 грудня заявив про втілення «масштабного плану з розвалу та знищення Київського патріархату», який (план. – Ред.) «розроблений у Москві та запропонований Московським патріархом Кірілом і його підлеглими для реалізації в Україні». 5 січня Філарет разом із главою УГКЦ Любомиром Гузаром виступили із заявою проти намірів змінити статус головної християнської святині країни – «Софії Київської», оскільки вбачають у цьому спробу передати храм УПЦ МП. А 5 та 6 січня Львівська і Тернопільська міськради направили президентові звернення, в яких закликали Януковича не допускати преференцій для УПЦ МП з боку влади. 

Наприкінці 2010 року низка ЗМІ повідомили, що 22 грудня на засіданні Гуманітарної ради при президентові обговорювалося питання щодо передачі собору «Софія Київська» заповіднику «Києво-Печерська лавра», над яким фактично домінує Московський патріархат. Ганна Герман тоді заявила, що це все «спекуляції, перекручена інформація, свідоме чи несвідоме введення в оману суспільства». Проте Синод УПЦ МП підтвердив побоювання Філарета та Гузара, створивши спеціальну комісію зі «святкування 1000-літнього ювілею Софійського собору». Днями ж прес-секре­­тар предстоятеля УПЦ МП протоієрей Георгій Коваленко повідомив, що УПЦ МП звертатиметься до держави з проханням надати дозвіл на проведення богослужіння в Софії Київській.

Ці події стали продовженням історії піврічної давнини. У червні 2010 року глава УПЦ МП Володимир уже ставив перед державним керівництвом питання про проведення богослужінь УПЦ МП у Софії Київській. Натомість Патріарх Філарет заявив, що УПЦ КП виступає за надання права здійснювати богослужіння на території Софійського собору в Києві, але по черзі представниками різних православних конфесій. За словами глави Київського патріархату, тоді на відповідну пропозицію так і «не було видимої реакції» Банкової. «Видимою» вона стала лише зараз.

Державне сприяння одній із конфесій значно активізувалося в другій половині 2010 року. Судячи з останніх повідомлень ЗМІ та відповідно до інформації Тижня, на черзі «добро» на офіційне привласнення Москов­­сь­­ким патріархатом Києво-Пе­­черської лаври, Херсонеського заповідника, території Десятинної церкви (днями в КМДА Тижню підтвердили, що на місці Десятинки споруджуватиме церкву МП), зведення, за активної державної підтримки, найвищого в Європі собору УПЦ МП у Києві і менших храмів у регіонах.

Упродовж минулого року всі альтернативні Московському патріархату християнські конфесії скаржились на ті чи інші утиски, яких вони зазнавали з боку того-таки МП. 30 липня 2010-го Патріарх Філарет звернувся до президента і міністра внутрішніх справ з проханням з’ясувати питання щодо фактів перешкоджання участі прихожан УПЦ КП у Хресній ході з нагоди Дня хрещення Русі. Приводом стало те, що «під тиском невідомих осіб» перевізники почали масово відмовлятися від транспортування прочан, а «у приватних розмовах свої дії пояснювали погрозами правоохоронців відібрати ліцензії на здійснення перевезень та створити інші перешкоди у діяльності». Не змогли дістатися Києва або виїхати з пунктів відправлення автобуси з Чернівецької та Тернопільської областей, Харкова, Одеси, чинилися перешкоди виїзду автобусів з Вінницької, Дніпропетровської, Львівської, Рівненської, Сумської та інших областей. Причому місцева влада виділяла кошти на перевезення прочан Московського патріархату до місць богослужінь глави РПЦ Кіріла в Одесі та Дніпропетровську.

2–9 вересня 2010 року Синод єпископів УГКЦ закликав Януковича не допустити розпалювання в Україні релігійної ворожнечі, міжконфесійної нетолерантності та обмеження конституційних прав громадян за ознаками релігійних переконань. 13 вересня глава УГКЦ кардинал Любомир Гузар від імені Синоду УГКЦ звернувся до президента з проханням втрутитися у конфлікт між УГКЦ і митрополитом Одеським та Ізмаїльським УПЦ МП Агафангелом, оскільки останній блокував початок будівництва храму для греко-католиків в Одесі, виправдовуючи це тим, що «більшість жителів Одеси є віруючими Української православної церкви». Показово, що Ганна Герман від імені Адміністрації президента тоді заявила, що «це питання міжконфесійних відносин, і вирішувати, чи потрібен той чи інший храм, повинні представники конфесій. Вони краще знають, скільки віруючих є в певному регіоні».

7 листопада 2010 року відбулася спроба захоплення хра­­му Преображення Господнього УГКЦ у місті Чорткові. За допомогою 50 молодиків, що приїхали зі Львова, храм намагалася захопити відлучена від УГКЦ четвірка отців-василіян (це так звані підгорецькі отці, або гру­­па Догнала, які 2008-го нібито таємно були висвячені на єпископів). Атаку відбили, проте сама «акція» свідчить, на думку ректора Дрогобицької семінарії УГКЦ о. Мирона Бендика, про спроби здійснити розкол зсередини УГКЦ, з подальшим прилученням «розкольників» до РПЦ.

21 жовтня на сесії Сімферопольської міськради Кримській єпархії УПЦ КП було відмовлено у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під будівництво собору. Тоді у спілкуванні з журналістами мер Сімферополя Геннадій Бабенко зауважив, що віросповідання є «тонкою справою, і депутати, голосуючи з цього питання, керувалися своїми віропереконаннями».

Представники УПЦ КП неод­­норазово заявляли, що на духовенство церков УПЦ КП чиниться тиск із метою змусити священиків та архієреїв перейти під юрисдикцію УПЦ МП. У згаданому вище зверненні від 30 грудня Патріарх Філарет стверджує, що надісланий до України для підготовки візиту Кіріла навесні 2010-го митрополит Іларіон «шукав тих, кого можна було би виманити з Київського патріархату. За його власним зізнанням, він намагався схилити до зради покійного митрополита Львівського Андрія, але цей план провалився». Патріарх Філарет наполягає, що в окремих єпархіях очолюваної ним церкви на сьогодні через «співбесіди», на яких їм «пропонували» перейти під юрисдикцію МП, пройшли до 70% священиків, причому «до всіх цих подій безпосередньо причетні представники органів місцевої влади, а одночасність і скоординованість дій свідчить про те, що вони мають підтримку і зі столичних кабінетів».

Минулого року прокотилася хвиля рейдерських захоплень храмів Київського патріархату. Зокрема, на Київщині таємно, але швидко (за два тижні) в жовтні 2010-го було зареєстровано зміни до статутів трьох парафій Київського Патріархату – в місті Макарові, в селах Ясногородка та Маковище Макарів­­ського району. 26 грудня в селі Ружки Таращанського району було спровоковано протистояння із активним залученням правоохоронців. Міліція оточила храм, «охороняючи» його від пастви, а звільнити підступи до нього їй довелося лише після того, як більшість прихожан одностайно проголосувала за підпорядкування Київському патріархату. 

В умовах наростання міжконфесійної напруженості Віктор Янукович, як гарант конституційних прав усіх українських громадян незалежно від віро­спо­­­відання, уже майже рік демонстративно ігнорує не лише «розкольницького» Патріарха УПЦ КП Філарета, а й глав інших, визнаних у церковному світі конфесій. Наприклад, члени Все­української ради церков і релігійних організацій, яка діє з 1996 року і включає в себе представників понад 95% релігійних громад України, на своєму засіданні 4 листопада 2010 року відзначили, що на всі письмові пропозиції з їхнього боку щодо організації зустрічі з Януковичем від Адміністрації президента досі отримана лише одна відповідь: «це питання опрацьовується». На наступному засіданні, 16 грудня, члени Ради висловили занепокоєння з приводу ліквідації та розпорошення функцій Держкомнацрелігій серед інших органів виконавчої влади, назвавши це рішення «кроком, який зашкодить суспільній злагоді та державно-церковному діалогу». Проте на їхнє звернення Банкова відповіла досить оригінально – обговоренням на засіданні Гуманітарної ради скандальної ініціативи про перепідпорядкування Софії Київської.

З допомогою засобів масової інформації у свідомості українців утверджується думка, що Кіріл є зверхником, ідеологом та натхненником не лише Російської православної церкви, а Православної церкви мало не у вселенському масштабі. Зокрема, під час літнього візиту Кіріла патріарша хроніка була обов’язковою для кожного випуску теленовин. Перший Національний провів трансляцію наживо як мінімум п’яти очолюваних Кірілом богослужінь, ігноруючи заходи інших церковних ієрархів. Такий підхід державних ЗМІ не можна розглядати поза контекстом, адже патріарх Кіріл неодноразово називав сам факт розпаду «Отечества» трагічним. 

Втім, ще більше запитань з приводу того, чиї інтереси – України чи Московського Патріархату – відстоює Віктор Янукович, викликало нагородження орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня одного з апологетів ідеї «Русского міра» та лідерів українофобського крила УПЦ МП, митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела. Причому зроблено це було з нагоди… Дня незалежності, незадовго до якого прес-служба Одеської єпархії оприлюднила звернення до президента із закликом покінчити із розкольниками в Україні за так званим болгарським, тобто силовим, сценарієм. Неадекватність цієї заяви змусила тоді дистанціюватися від неї навіть прес-службу митрополита Володимира, однак глава держави вирішив, що її автор заслуговує на винагороду.

А проте, поширення впливу Московського патріархату в Україні загрожує не лише іншим конфесіям та злагоді між ними. У 2008–2010 роках у соціальній політиці РПЦ стався консервативний поворот, і у внутрішніх  документах російської церкви про права людини, економічну політику, державне будівництво фактично пропагується ідеологія «самодержавіє – православіє – народность». Кірілова доктрина «Русского міра» цілком логічно передбачає екстраполювання відповідних поглядів на всі країни, що ним охоплені.

В Україні їхнім глашатаєм, схоже, став нардеп-регіонал Вадим Колесніченко. Ним було зареєстровано у Верховній Раді проект Декларації «Про гідність, свободу і права людини», зміст якої повторює доктрину РПЦ і зводиться до того, що «права людини не можуть бути вищими за цінності духовного світу». Стверджуючи, що тлумачення прав людини як вищих та універсальних основ суспільного життя є «неприпустимим і небезпечним», представник провладної партії фактично пропонує за основу суспільного життя українців ідеологію Російської православної церкви. Фактично пропонується переглянути базові права людини (оскільки поставлено під сумнів їхня цінність), а разом із цим і наявну законодавчо-правову базу аж до Конституції.

Зростання впливу Московського патріархату, яке відбувається за активного адміністративного сприяння з боку влади, свідомий український загал не може ігнорувати. Це вже боротьба не юрисдикцій, а ідентичностей. Очолювана Кірілом церква готова за російським зразком ідейно обґрунтовувати й активно пропагувати «Богом даність» цієї влади і відповідними гаслами сприяти наступу на громадянські права. Завдання свідомого українського загалу – протидіяти цьому на всіх можливих рівнях, наголошуючи на пріоритетності завдання відокремлення держави від церкви та відсторонення зов­нішніх «гравців» від участі у міжконфесійних відносинах в Україні, з тим, щоби конфесійний чинник не став каталізатором міжрегіонального і громадянського протистояння. 

ПОСТАВИЛИ ПЕРЕД ФАКТОМ. УПЦ МП отримала в подарунок новозведений великий Свято-Преоб­­раженський собор на Теремках (Київ),  призначений для УАПЦ. Спонсор будівництва – бізнесмен Ігор Лисов – вступив до ПР, а невдовзі поставив релігійну громаду перед фактом: або перейти до Московського патріархату, або втратити храм

ЗА ДЕРЖАВНІ ГРОШІ. У Херсонській області державним коштом (1,54 млн грн) у 2011-му планують добудувати Свято-Андріївський кафедра­­льний собор УПЦ МП у Новій Каховці