Указ Президента «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади спричинив не стільки ефект цунамі, скільки ефект каменя, кинутого в море.
Майбутні реорганізації та скорочення дозволять сформувати абсолютно лояльний до чинної влади чиновницький корпус.Цілком нормальним кроком могла б стати департизація державного апарату, тобто заборона членства в партії для певної категорії держслужбовців. Однак навряд чи таке станеться. Партійний квиток Партії регіонів став тепер дорогим серцю для тисяч чиновників.
Однак це дрібниці. Набагато важливіше те, як відіб’ється майбутня адмінреформа в регіонах. І тут з’являються проблеми. Особливо чітко вони проглядаються, якщо порівняти, яку адмінреформу свого часу мав на увазі тоді ще президент Леонід Кучма.
Варто згадати, що ще в липні 1998 року був виданий Указ «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні».
Цікаво, що цим документом Кабінету Міністрів України доручалося «утворити робочу групу з проведення реформи центральних органів виконавчої влади, підпорядкувавши її Віце-прем’єр-міністрові України С.Тігіпку».
Іронія долі… Минуло дванадцять років, Тігіпко знову віце-прем’єр, і знову в Україні адміністративна реформа. Можливо, Сергію Леонідовичу було б варто розповісти про власний досвід її проведення, щоб уникнути помилок?
В усякому випадку адміністративна реформа тоді так не відбулася, а через два роки у Леоніда Кучми з’явилася нова idée fix – політична реформа. Але то вже інша історія.
Так от. Концепція Кучми була цікавою не тільки з боку історії добрих намірів (хоча Указ ніхто не скасовував і де-факто він ще в силі). Як це нерідко буває, у таких документах було чимало цікавих моментів та здорових ідей. Наприклад, чітка та зрозуміла термінологія. Досі плутають «державну регіональну політику» з «адміністративною реформою», а «адміністративну реформу» з «адміністративно-територіальною реформою» тощо.
У Концепції Кучми чітко визначено, що таке адмінреформа: «вид політико-правової реформи, яка здійснюється у сфері виконавчої влади і стосується як її організаційної структури, функцій, кадрового забезпечення, так і взаємовідносин з місцевим самоврядуванням».
На останнє хотілося б звернути особливу увагу. Адже поки що ніхто, кажучи про адміністративну реформу, не говорить про нові принципи стосунків із місцевим самоврядуванням. Може тому, що після місцевих виборів і перемоги у більшості областей правлячої Партії регіонів взагалі відпала потреба у якихось особливих стосунках між місцевими держадміністраціями і місцевими радами.
Для досягнення мети адміністративної реформи (зокрема, «формування системи державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей») згідно з Концепцією, передбачалося розв’язати ряд завдань:
«формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління;
формування сучасної системи місцевого самоврядування;
запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських послуг;
організація на нових засадах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;
створення сучасної системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів;
запровадження раціонального адміністративно-територіального устрою».
Як бачимо, розробники адмінреформи зразка 1998 року особливу увагу приділяли не тільки виконавчій владі, але й місцевому самоврядуванню, що цілком логічно.
У зв’язку з цим виникають, як мінімум три питання до авторів реформи зразка 2010 року:
По-перше, чи буде на другому чи третьому етапах (якщо вони, звісно, будуть, ці етапи) проведена реформа місцевого самоврядування? Якщо так, то у якому напрямі?
По-друге, Чи буде здійснена реформа адміністративно-територіального устрою? Знову ж таки, як?
По-третє. Якщо на два попередні питання відповідь негативна, то тоді навіщо було взагалі розпочинати адмінреформу?
Який сенс говорити про підвищення якості послуг для громадян, коли однаково за кожним папірцем доведеться їхати в район або область і стояти в чергах? При цьому неважливо, що роботу десяти чиновників тепер будуть виконувати п’ятеро. І який сенс розраховувати на ефективність влади, коли місцеві ради не будуть мати достатніх повноважень, і найголовніше, фінансових ресурсів, для вирішення своїх проблем?
Зміна територіального устрою – болючий процес. Леонід Кучма так і не спромігся на неї. Для Віктора Ющенко це була перша невдача, хоча у 2005 році в Уряді була навіть створена ціла посада віце-прем’єра з питань адміністративно-територіальної реформи, яку віддали Роману Безсмертному. Висунутий Безсмертним проект адміністративно-територіальної реформи, яку вперто називали «адміністративною» викликав обурення не тільки в місцевого чиновництва, але й серед простих громадян, внаслідок чого його поклали під сукно. А всі інші спроби Ющенка реформувати систему влади провалилися, не в останню чергу внаслідок відсутності політичної волі та єдності у «помаранчевій» команді.
Нинішній команді не можна відмовити у єдності. Тільки чи принесе це українській глибинці радість?