Субота, 18 грудня. На годиннику близько 22:00. Разом із опозиціонерами Артемом і Олесем їдемо з офісу руху «За Свободу». Телефон Олеся задзвонив. Виявилося, знайомих дівчат-активісток затримали на вулиці за розклеювання агітаційних листівок десь неподалік. В машині тиша. Олесь слухає у телефоні, про що говорять міліціянти. Дівчата встигли подзвонити до того, як телефон забрали. Згодом зв‘язок перервався. – Мабуть, їх затримали і забрали телефони, – припустив один з хлопців. Як виявилося пізніше, революціонерок не стали затримувати, обмежившись попередженням. Тоді ще ніхто не знав, що затримання і арешти наступного дня будуть настільки масовими.
До питання про конспірацію
Бути вільним від всеосяжного “ока” місцевого КГБ дуже важко. Всі телефоннні номери (SIM карти) реєструються із паспортом. Так само як інтернет. Причому, незалежно від умов доступу до всесвітньої мережі — чи з дому, чи інтернет-кафе. Для КГБ не складає великих труднощів перевірити конкретного клієнта інтернет-провайдера. Аби скористатися інтернетом в публічному місці — потрібен паспорт. За словами співробітниці однієї з найбільших компаній зв’язку Білорусі, уся інформація про відвідування тієї, чи іншої сторінки в мережі, адреси сайтів, дані про користувача фіксуються й одразу потрапляють “на стіл” органам. Скористатися цією інформацією вони можуть навіть не одразу, а впродовж року. Саме стільки часу всі відомості про особу-юзера зберігаються на сервері. Як нам розказали мешканці білоруської столиці, контроль посилився нещодавно, з липня цього року. Пояснення традиційне- в цілях безпеки. Білоруси виходять із ситуації просто — мінімізують інформацію при розмовах по телефону, не конкретизують зміст смс, наприклад, із точною адресою, якщо така інформація потенційно може бути цікавою КГБ.
Агітація на вулицях, як частина інформаційної кампанії також надобережна. Листівки роздають “з рук-в руки”. Люди не стоять на одному місці, як часто можна зустріти в Україні, а ходять по вулицях, самі шукають тих, кому можна дати агітаційну брошуру. Як розповіли агітатори, визначаючи, кому давати листівку, а кому – ні, керуються інтуїцією. Ходять групами по 3-5 людей. – Як думаєте, скільки збереться людей на площі, – питаю в одного з хлопців, який дав мені агітку із закликом прийти на “несанкціоновану” акцію протесту. – Тисяч 50, – каже він. В цей час його товариш швидко розвертається, піднімає фотоапарат над моєю головою й фотографує. Все відбувається дуже швидко. Здебільшого такі от “агітатори” належать до якихось партій, або громадських рухів. Просто в разі затримання можна буде швидко бити на сполох, аніж у випадку, коли про людину майже нічого не відомо.
Білоруси відмовилися відповідати на запитання екзіт-полу.
“Люди, почувши, що ми соціологи, просто розверталися і йшли геть. І таких більшість. Хоча сьогодні дуже багато людей уже проголосувало”, – сказала нам приблизно о 14:00 в день виборів член команди соціологічної компанії TNS Україна, відмовившись представитися. Між тим, оприлюднена компанією соціологія після 20:00 “зафіксувала” перемогу Олексндра Лукашенка з 80% голосів підтримки. Наскільки коректна така соціологія при великому відсотку відмов давати відповіді? Нехай це питання залишиться риторичним. Тим часом, наближався вечір, напруга зростала.
“Відтепер нікому не відчиняйте офіс, ми їдемо на площу”
Офіси опозиції в Мінську — це звичайні квартири в багатоповерхівках. У Олександра Мілінкевича, керівника руху “За Свободу” і довіреної особи кандидата в президенти Григорія Костосьова – це просторова 4-кімнатна квартира неподалік від центра міста. Ближче до вечора 19 грудня напруга в офісі зростає. За години 2 до початку акції з невідомих причин заблокований поштовий сервіс gmail.com. Активісти поспішають. В телефонному режимі опозиціонери передають інформацію англійською мовою представникам ОБСЄ про порушення. Зокрема, демонструють документ для голосування із різних дільниць з одним і тим же прізвищем. Мовляв, це ж доказ того, що вибори сфальсифіковані. Як не дивно, жартам також знайшлося місце.
– Ну що, ти кандидатом будеш ще рівно 1 годину, – звернулися штабісти до Олеся Міхалевича, кандидата в президенти Республіки Білорусь, який був також присутнім в офісі.
Невдовзі пролунала команда нікому не відчиняти. А керівництво рушило на місцевий Майдан. Мені запропонували проїхати разом. За кермо автівки сів Олександр Мілінкевич. За хвилин 15 ми дісталися до проспекту Незалежності, й залишили машину в одному з дворів. Звідти ще хвилин 20 треба було пішки пройти до місцевого майдану.
– Що ви зараз відчуваєте, – питаю пана Мілінкевича.
– Кожного разу, коли люди організовуються для протестів, вони сподіваються на зміни. Сьогодні також. Адже влада сама по собі не може змінитися, якщо немає прагнення суспільства до цього.
– Чи готові білоруси готові до змін уже сьогодні?
– Думаю, так. Більшості людей, навіть літнім людям хочеться змін. Тільки не кривавої революції, а спокійних змін.
– Але протест “проти” сьогодні більший, ніж виступи “за”. Тобто люди скоріше проти президента, ніж за когось із лідерів опозиції. То про які зміни може іти мова?
– Ви праві, у тому і є проблема. Коли у 2001-му, 2006-му роках ми робили спроби кольорової революції проти авторитарного керівника. Тоді об’єдналися усі, і праві, і ліві. Я проїхав усю країну. Люди хочуть змін, але не хочуть жити у страху, тому не хочуть революцій. “Ви нам доведіть, що коли ви прийдете до влади — буде краще”, говорять мені люди. Сказати їм, що ми зараз переможемо, а завтра між собою розберемося — замало.
– Амбіції опозиційних кандидатів вищі за демократичні цінності і за потребу єднання?
– На жаль, у політиці без амбіцій ніяк, без егоїзму ніяк. Якщо вони не змогли об`єднатися – людям важко визначитися, за кого голосувати.
– Яким чином поразка в Україні “помаранчевої” влади вплинула на опозицію, на громадян вашої країни?
– Перш за все впливає на громадян. Коли перемагали кольорові революції в Україні, Грузії, це сприяло тому, що громадськість менше боялася влади. Хоча для мене ваша революції — це не Жовтнева, і не Французька. Ваша революція — це революція духу. Люди прийшли і сказали — ми громадяни. Таку революцію ми б хотіли, якби у вас були явні успіхи після неї.
На Кастрычніцкой площі о 20:00 гамірно. Уже зібралося близько 10 тисяч людей. На той час міліції навкруги ще не було, і якийсь такий романтичний дух був. Згадався 2004-ий рік, і атмосфера українського Майдану. Дещо подібне було і 19-го числа у Мінську. Але мінський Майдан, на відміну від київського закінчився дуже швидко. Попри бажання змін кількох десятків тисяч активних громадян, їх, ці зміни, схоже, знову треба чекати. До наступних виборів? Так, можливо і дочасних, – припустив Мілінкевич.