Японія оголосила про свою нову політику в галузі оборони. Можна сказати, що зміна керівних принципів є сигналом історичної переорієнтації японської армії. Японія готова перейти до більш жорсткої позиції військових та озброєння своєї армії новою сучасною зброєю. Що передбачає розширення співпраці в галузі оборони з країнами-союзниками і розгортання підрозділів швидкого реагування.
Токіо розглядав можливість таких радикальних зрушень протягом останнього часу, але напруженість у відносинах з Китаєм і Північною Кореєю пришвидшили прийняття остаточного рішення. І як наголошують японські експерти, це стало реакцією на зростаючу військову потугу Китаю, тому будівництво більшої кількості підводних човнів та інших мобільних сил здатне захистити південні острови Японії.
Варто звернути увагу на той факт, що нові керівні принципи використовують також нехарактерні для стриманих в емоціях японців сильні вислови, аби попередити Китай про його швидку військову модернізацію, назвавши її предметом стурбованості для регіону і міжнародного співтовариства. Зростаючі морські можливості Китаю викликали особливу стурбованість у Японії, після того, як дипломатія Пекіна і Токіо зіткнулась три місяці тому через незаселені острови. На які претендують обидві країни, але котрі контролюються Японією. Острови називаються Сенкаку (китайскою– Дяоюйдао).
Японія є однією з тих азіатських країн, котрі прагнуть оновити свої стратегії оборони та активізувати воєнні стосунки з США, в той час, як Китай все більше заявляє про свою військову могутність. Пекін використовує набуту силу для вирішення територіальних питань навколо його сухопутних і морських кордонів.
Незважаючи на переважаючу кількість населення Китаю і його величезний економічний потенціал, Японія має найбільш розвинену економіку в регіоні. Японія на даний час має достатній промисловий потенціал для того, аби кооперуватися в сфері високих технологій розробки і виробництва зброї зі Сполученими Штатами та іншими своїми союзниками.
Програма національної оборони закликає до згортання японських військових позицій на півночі, котрі спрямовані на зупинення із землі вторгнення з боку Росії – на користь нарощування мобільних сил на південному заході поблизу Окінави, де наявна зростаюча присутність військово-морського флоту Китаю.
Новий план оборони також передбачає збільшення регіональних зв’язків безпеки з США, Індією, Австралією та Південною Кореєю, відзначаючи серйозні і нагальні загрози з боку Північної Кореї.
США постійно підштовхують Японію і Південну Корею до проведення спільних військових навчань в період після останнього нападу КНДР на Південну Корею і одкровення Пхеньяну про його зростаючий ядерний потенціал минулого місяця. Однак обидві країни поки що відмовляються від подібної пропозиції, наголошуючи на тому, що необхідний час, щоб забути про колоніальне панування Японії в Кореї з 1910 по 1945 рік. Сполучені Штати також занепокоєні стрімким воєнним зростанням Китаю. Американські експерти вважають, що стає все більш очевидним, що Китай проводить довгострокове і всеосяжне військове будівництво, яке здатне перевернути регіональний баланс безпеки.
Очевидно, що новий план оборони свідчить про те, що Японія відмовляється від своїх колишніх пацифістських настроїв, котрі зміщують її минулі уявлення про регіональну безпеку на тлі все зростаючої напруженості на Корейському півострові та військової могутності Китаю, яка збільшується разом з його економічною потугою. Після зіткнення суден в спірних водах у Східнокитайському морі, що привело до протистояння між Японією і Китаєм, японське суспільство піддало різкій критиці уряд за його політику національної безпеки. Що й імовірно і підштовхнуло японський уряд до прийняття нової концепції безпеки країни.
Кабінет міністрів одночасно схвалив середньострокові оборонні програми і прогнозовані витрати на оборону Японії на наступні 5 років. В цей період лише витрати на оборону оцінюється в 23490 мільярдів ієн (276 мільярдів доларів).Середньорічні витрати на оборону, як очікується, збільшаться приблизно на 0,1 відсотка, у порівнянні з бюджетом 2010 фінансового року. А в 2005-2009 роках оборонні програми передбачали скорочення щорічних витрат на оборону.
Зосередженість Японії на Китаї частково відображає політику Сполучених Штатів. Адже і в чотирирічному огляді оборонної стратегії (QDR), котра була випущена міністерством оборони США в лютому 2010 року, висловлена стурбованість про те, що збільшення військового потенціалу Китаю загрожує домінуючим позиціям Америки в західній частині Тихого океану.
Сполучені Штати могли б бути потіснені в цьому регіоні, якщо б підводні човни Китаю розширили свою діяльність в Тихому океані або, якщо Китай розробив протикорабельні балістичні ракети, які могли б вразити американські авіаносці.
Також для досягнення більш тісної співпраці Японії зі Сполученими Штатами, в керівних принципах поміщений заклик до розширення співробітництва в галузі протиракетної оборони, проведення спільних військових навчань і спільних заходів спостереження.
Останні події у Східній Азії продемонстрували, що сьогодні в американсько-японського альянсу виникає необхідність до ще тіснішої співпраці. Адже свобода судноплавства стала однією із ключових геополітичних проблем в регіоні після територіальні суперечки і напруженості від Жовтого моря до Південно-Китайського моря.
Нині ніхто із союзників Сполучених Штатів так повністю не відповідає глобальним устремлінням Вашингтона, як Японія – другий за величиною економічний центр світу і головний претендент на лідерство в Азіатсько-тихоокеанському регіоні.
Проте варто пам’ятати про той факт, що країни Азії до цього часу не готовіпробачити Японії злочинів військових років і тому японці позбавлені простору для маневру. Японія може або визнати в перспективі лідерство Китаю і відійти на другий план, або, в альянсі з Америкою, протистояти КНР. Очевидно, що Японія з другорядною роллю в азіатському регіоні навряд чи змириться.
Проте для повноцінного альянсу зі Сполученими Штатами все ж недостатньо бути просто другою економічною державою світу. Америці необхідний добре озброєний, оснащений передовою високотехнологічною зброєю союзник, який готовий взяти на себе відповідність за вибрану ним місію.
Прогнози, котрі регулярно з’являються у світових ЗМІ стосовно зростаючої економічної і військової потужності Китайської Народної Республіки, вимушують США і Японію робити у відповідь кроки для нейтралізації можливих наслідків зростаючої ролі Китаю як в Азіатсько-тихоокеанському регіоні, так і в світі в цілому.
Оскільки очевидно, що для того, щоб стримувати Китай, недостатньо просто мати особливі стратегічні відношення і збільшувати перевагу у високотехнологічному озброєнні. Адже Китай є геополітичним чинником як мінімум в трьох крупних регіонах – Азіатсько-тихоокеанському, Центральній і Південній Азії. В зв’язку з цим необхідні зусилля, котрі виходять за рамки існуючого японсько-американського оборонного альянсу.
По суті, протистояння Китайської Народної Республіки і Сполучених Штатів, в союзі з Японією, є неминучим. І воно лише є питанням часу. Проте за цей час Японія повинна стати повноцінним військовим партнером в альянсі з США. При цьому не варто стверджувати, що це протистояння матиме військовий характер. США за підтримки Японії повинні зберігати військовий баланс сил в регіоні і такий варіант цілком може стати основою для вироблення нових підходів до формування світового порядку.
Адже останні події в Азіатсько-тихоокеанському регіоні цілком можуть свідчити про те, що принципи нового світового порядку закладатимуться саме з врахуванням стратегічного розкладу сил в Азії і можливо вперше в історії міжнародних відносин нові правила гри будуть закладені за безпосередньої участі і азіатських країн.
Наразісусіди КНР виявляють все більшу стурбованість у зв’язку із зростаючою потужністю і агресивністю Китаю. Хоча Пекін прагне до одноосібного домінування в Азії, його дії навряд чи призведуть до бажаної мети.
Лідерство не можна завоювати грубою силою. Адже це не наслідок нічим не стримуваного тиску, а результат згоди інших держав або їх мовчазного схвалення. І якою б не була великою швидко зростаюча міць Китаю, йому не вистачає сили примусу. Іншими словами, у нього відсутній потенціал, який дозволяє здобути військову перемогу чи примусити до чого-небудь суперника, не кажучи вже про те, щоб нав’язати свою волю Азії.
Китай прагне конвертувати свій економічний вплив у серйозне геополітичну перевагу. Однак ця країна, виявляє, що її зростаюча міць хоча і вселяє благоговіння, але її дії викликають заклопотаність і нові побоювання сусідніх держав.
Лідерство передбачає щось більше, аніж володіння величезною економічною та військовою потужністю. Потрібна приваблива сила ідей. Адже США виграли холодну війну не стільки військовими засобами, скільки поширенням ідей політичної свободи і ринкового капіталізму.
Не можна не визнати, що Китай продемонстрував вміння успішно і наполегливо просувати національні інтереси і брати участь в геополітиці, використовуючи класичний варіант балансу сил. Але для того щоб завоювати лідерство в Азії, замінивши Сполучені Штати, Пекіну потрібно щось значно більше, ніж просто просувати власні інтереси або стримувати потенційних суперників.
По суті, Китай мимоволі зміцнює роль Америки як безумовного гаранта безпеки і стабільності в Азії. Його надмірно наступальний спосіб дій і політики змушує сусідні азіатські держави сподіватися на далекого захисника. Більш того, важко уявити собі ситуацію, за якої інша велика держава або група держав могли б прийти на заміну Сполученим Штатам в ролі головного гаранта безпеки в Азії.
Немає сумніву, що Америка і надалі буде відігравати центральну роль в Азії, але життєздатність її угод з безпеки у довгостроковій перспективі зводиться до одного – довіри. Довіри з боку союзників і партнерів до американських гарантій безпеки, до готовності США реалізовувати їх у важкій ситуації. Що і здатне визначити силу і чисельний склад системи союзів безпеки в Азії в довготерміновій перспективі.
Відтак, цілком очевидно, що плани і дії Японії стосовно зміцнення своєї обороноздатності не є передчасними. Оскільки асиметричність оборонних можливостей Японії щодо ймовірних військових викликів була очевидна ще чверть століття тому.
Проте нарощування військової моці на той час могло сприйнятись Радянським Союзом та Китаєм, як провокування і викликати більш негативні наслідки для Японії, аніж покладання на оборонні можливості та стратегічне партнерство з Сполученими Штатами.
Але саме сьогодні, коли Китай в останні два-три роки артикулює власні претензії не лише на регіональне військове лідерство, але й глобальне, зростання ролі Японії, як потужної регіональної військової сили, буде вітатися принаймні у розвинутих країнах світу. І, зрозуміло, що Японія має такі можливості, котрі вона десятиліттями готувала в розвитку надсучасних галузей промисловості. Включно з ракетними технологіями і усіма іншими комплексами технологій, необхідних для створення сучасного і перспективного озброєння.
З іншого боку, вихід на арену нової військової потуги, може вплигнути на певне протверезіння, як військових так зовнішньополітичних стратегій і ініціатив найближчих сусідів. І не лише Китаю, але й Росії. А тим більше Північної Кореї, котра на сьогодні, очевидно, не відчуває жодної загрози, оскільки вважає, що Сполучені Штати далеко і просто не здатні утихомирити будь-яку її провокативну діяльність.
Відтак, залишається найбільше питання – питання зміни того іміджу, котрий залишився в регіоні з років Другої світової війни стосовно Японії. Проте, більш ніж за півстоліття Японія зарекомендувала себе, як абсолютно інша система, і не лише військова, а й культурна та політична, і мабуть це буде запорукою майбутнього не агресивного, а толерантного іміджу. В тому числі геополітичного та військового.
Таким чином, від нової стратегії Японії, узгодженої з головними геополітичними гравцями, виграють не лише регіональні держави, а й більш віддалені країни. В тому числі й Україна. Таке переформатування в Азіатсько-тихоокеанському регіоні, котрий на сьогодні є найбільш вибухонебезпечним, і утихомирення його найбільш агресивних гравців, очевидно відіб’ється, як нова можливість рівноправного і повноцінного співробітництва з усіма учасниками цього мирного протистояння. Оскільки стабільності ситуації саме в цій царині буде приділятися найбільша увага.