Проти волі спливає чимало неприємних запитань, кожне з яких робить можливий тріумф підприємців сумнівним.
Чого власне хочуть підприємці? Наразі почуто тільки дві вимоги: накласти вето на Податковий кодекс і відправити у відставку прем’єра Миколу Азарова, віце-прем’єра Сергія Тігіпка та голову Держкомпідприємництва Михайла Бродського. Але Податковий кодекс запрацює в будь-якому разі. Не тепер, то пізніше. Адже прийняття кодексу – це вимога МВФ, з яким влада сваритися не буде, адже наразі фінанси співають романси.
Проблема ж насправді полягає не в кодексі, а в тому, що треба знайти якусь рівновагу між інтересами дрібного підприємця і олігарха. Ексклюзивні іномарки, які щоночі шикуються під київськими ресторанами, доводять напевно: навіть після кризи грошей у олігархів не бракує. То, може, справді час саме панам-олігархам дещо «розкуркулитися»? Хтось вимагає чогось такого? Дивними виглядають і заклики усунути Азарова, Тігіпка, Бродського. Ці вимоги були доречні в часи, коли міністрів призначала парламентська коаліція, яка теоретично могла переформуватися. Нині ж прем’єра, а через нього і міністрів, призначає президент. То чи не байдуже тепер, як звуть високопосадавця?
Стихійність підприємницького опору та відсутність чітких і реальних цілей акції схиляють до думки, що підприємці вкотре намагаються вирішити свої проблеми в найлегший спосіб. Ми, мовляв, кодекс прийняти не дамо і будемо працювати як раніше, а там хоч трава не рости. Ми ось відправимо у відставку кількох міністрів – і нехай решта злякається. Не злякається. Найпростіший шлях вирішення проблем часто-густо виявляється найменш ефективним. Не полохливі хлопці прийшли на Банкову з краю донецьких териконів.
Зрештою, закручування гайок почалося не вчора. Коли ухвалювався Закон №2275 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було збільшено акцизи та дане право податківцям вчиняти перевірки без попереджень, ніхто не протестував. Закон про обов’язковий соціальний внесок для спрощенців теж був прийнятий під їхньою мовчазною згодою. А перемогу на місцевих виборах тих, хто, власне, цей кодекс ухвалив, пересічні громадяни «привітали» низькою явкою, рекордною кількістю «противсіхів» та байдужістю до фальсифікації.
Розчарувавшись у політиках, приведених до влади на хвилі революційного Майдану-2004, підприємці, вочевидь, цього разу вирішили вдати з себе «премудрого пічкура»: ми, мовляв, політикою не цікавимося, а ви нам працювати не заважайте. Життя вкотре довело, що ви можете не цікавитися політикою, але політика вами зацікавиться напевно.
Влада й зараз працює на упередження. Навіть якщо люди втримаються кілька тижнів на Майдані під дощем та на холоді, не купившись на провокації і не давши приводів розігнати протести силою, президент змусить парламент повернути єдиний податок тим, хто цього вимагав найбільше. Підприємці розійдуться по контейнерах. Країна й далі житиме з економікою, керованою в ручному режимі, а більшість представників малого й середнього бізнесу захлинатиметься від податкових перевірок.
Для справжнього успіху в протистоянні з владою підприємцям треба перестати шукати прості рішення. Треба позбутися відрази до політики. Сформулювати глобальні цілі та вимагати втілення в життя саме їх, а не чергових казочок на кшталт «п’ять років податкових канікул». Малому бізнесу треба сформувати дієвого лобіста своїх інтересів, бо Держкомпідприємництво Бродського чи УСПП Кінаха нині виконують зовсім інші завдання, ніж підтримка малого і середнього бізнесу. Треба створити власну (непридворну!) політичну силу, яка захищатиме саме їхні права, причому не тільки на рівні уряду, але й на рівні кожної окремої податкової, санітарної чи пожежної інспекції. Треба змусити владу чути себе і зважати на себе.