Микола Пилипчук,
м. Конотоп
Маю дві вищі освіти. На Майдан приїжджаю вчетверте. За власним бажанням і своїм коштом, ніхто мене не закликає і не фінансує. Чому приїхав? Виборювати своє. Від цих ненажерливих панів-чиновників. Бродський займався розробкою Кодексу. Він сам винний державі 2,5 млн. А з нас видушує останнє. Президентові соромно мати у себе таких чиновників.
Тетяна Волова,
селище Макарів
Я приватний підприємець. Маю два дипломи. Працювала ще в державній торгівлі, потім – на хазяїна. У своєму бізнесі працюю з 1995 року. Як-то кажуть, «човником». Починали ми з наметів, стояли у будь-яку погоду сім днів на тиждень. Переїхали у контейнери, зрозуміло, за свої гроші. Та й все, що робимо, тільки власним коштом. Державні чиновники і пальцем не поворухнули, щоб нам чимось допомогти. Вони тепер заявилися гроші вимагати. Та ще й людей на нас цькують. Я у батьківській хаті живу. То батько, надивившись телевізор, заявляє мені, що він знає, чому виникло протистояння уряду з підприємцями. Бо підприємці, мовляв, з пенсіонерами, лікарями та вчителями ділитися не хочуть. Але ж не ми розвалили підприємства. Не ми заморозили внески в Ощадбанку. Я починала бізнес сама. Розлучена. Виховую двох доньок і утримую тата. Ми не «не хочемо», а вже ділимося своїми «кровними» з учителями та лікарями. Ідеш до лікаря – дай, у школі – дай. Хочеш-не-хочеш, але ділишся. А якщо запрацює Кодекс, то роботи не буде. Після стількох років ведення бізнесу ми вже нікому не потрібні. Підприємець не має часу на ведення бухгалтерії – йому працювати треба. А хочеться справді сплатити податки й спати спокійно. Люди мають право на гідне життя.
Анна Подопригора,
м. Харків
Я мати трьох дітей. Підприємець із 1997 року. 21 рік працювала в Ощадбанку. На ринок Барабашова пішла тоді, коли через затримку зарплати нічим стало платити за квартиру. Чоловік працював на заводі, і з 1992 по 1997-й йому платили гречкою. З того і почали – продавали крупи. Чоловік закінчив радіоелектронний інститут. Інвалід 3-ї групи. Але теж мусив піти на базар. Діти закінчили виші. Однак на практику влаштувати їх було неможливо, бо скрізь вимагали гроші. Тому забрала їх до себе на ринок. Я зареєстрована як фізична особа. Син – на єдиному податку. Від сплати податків не ухиляємося. Платити доводиться дуже багато. У Київ приїжджаю вже втретє. Якщо Кодекс запрацює у нинішньому вигляді, не знаю, з чого платити далі податки та збори. Нині на ринку Барабашова люди масово продають контейнери та здають документи. З 1 січня доведеться і нам закриватися – тоді і я, і чоловік, і діти опинимося просто на вулиці. Тож змушені піти у тінь. Уже зараз у податковій нам кажуть, що на 1 квітня ми маємо або продати весь товар, або мати на нього накладні.
Павло Малинович,
м. Львів
Податковий кодекс недолугий. Уже зараз уряд визнає, що треба вносити чимало поправок – то що ж це за документ?! Мета Кодексу очевидна – знищити конкурентів великих торговельних мереж і клас вільних підприємців, самостійних людей. Людей, здатних приїхати і відстояти свої права. Податкова вже каже: хочете лишитися на єдиному податку, готуйте документи за два останні роки. А звідки їх узяти, якщо ніхто спеціально документів не збирав? А як розуміти надання податковій права прийти й перевірити без попередження? Це призведе до вибіркових конфіскацій товару, а в суді боротися буде марно.
Геннадій Дроздов,
м. Маріуполь
Я спортсмен. Яхтовий капітан. Займаюся частково канцтоварами, частково тим, що пов’язане з яхтами. Шиємо вітрила на замовлення. За родом своєї діяльності часто буваю за кордоном. Побачене вражає, ніде не гноблять так середній бізнес, як у нас. Навпаки, скрізь для нього створюють сприятливі умови. Податковий кодекс – це вбивство українського середнього класу. Якщо він запрацює, то в Україні для мене роботи не буде.
Людмила Сіншак,
м. Корсунь-Шевченківський
Ми не проти сплачувати податки й платити більше. Але ж у розумних розмірах. І пропорційно рівневі доходів. Чому великий бізнес виводить кошти в офшори, а діри в бюджеті латають за наш рахунок? Хай спочатку подолають корупцію, а не шукають, як відібрати у нас гроші. Вже зараз ми мусимо робити ще й пенсійний внесок до соцфонду. Платити доводиться у різні вікна. Єдиний податок – у податкову, пенсійний внесок – у пенсійний фонд, ринковий збір – до міськради, оренду контейнера – на ринку. А говорять же тільки про єдиний податок. Лякає закладений у Податковому кодексі необмежений фіскальний тиск. Хто дав їм право без суду опитувати наших працівників? Якщо такий Кодекс запрацює, доведеться покинути бізнес, копати городи і якось виживати.
Олена Гачєва,
м. Каховка
Нам кажуть, що Податковий кодекс переможе корупцію. Ми не віримо – він зробить наше життя набагато складнішим. У нас забирають імунітет. Ми чесно платимо свої податки і ринковий збір. А на нас нацьковують учителів, медиків, бюджетників. Ми хочемо лишитися зі своїми робочими місцями, хочемо зберегти роботу для наших найманих працівників. Бізнесом займаюся близько 20 років. За освітою я технік-технолог, але дипломом скористатися не змогла. Починала ще з кооперативного руху. Брат торгував взуттям. Ми займалися трикотажем, в’язали светри. Мали прибуток, давали роботу землякам. Але потім держава дозволила імпорт дешевого текстилю, і ми захлинулися. Почали знову, видряпалися. Однак такої загрози, як нині, ще не було. Фактично нам створюють умови, за яких неможливо працювати. Нас викидають на вулицю. Що робити далі, я не знаю. Будемо боротися. Ми не вперше приїжджаємо до Києва. Скільки буде треба, стільки приїжджатимемо.
Анатолій Татаринов,
Київська область
Ветеран-афганець, інвалід 2-ї групи. Працюю в бізнесі 15 років, торгую побутовими дрібницями. Бізнесом зайнявся, коли не стало роботи. На пенсію доньок не виростиш. Нині дівчата навчаються, тож потрібні гроші. А в нас забирають бізнес. Наше селище обурене діями влади. Тому й приїхали сюди. Стоятимемо до перемоги.