3 червня 2010 року не стало Володимира Оссовського, професора кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська Академія», корифея української соціологічної науки, наставника кількох поколінь дослідників
«Я одесит, це означає…»
Є навіть трохи дивного та симпатичного в тому факті, що Володимир Леонідович народився в Одесі 1935 року. Це покоління одеситів ще пам’ятає ту, буремну, стареньку і добру Одесу, коли вона славилася на весь світ своїм неординарним, завжди пізнаваним гумором. Як життєрадісний та іронічний чоловік Володимир Оссовський міг би завдячувати цими вдачами своїй рідній Одесі, а також батьківському вихованню.
Згадуючи його, ще молодого завідувача відділу Інституту філософії чи згодом заступника директора Інституту соціології, а також як професора НауКМА, я завжди захоплювався його незмінною та доброзичливою вдачею, вмінням спілкуватися з молодшими чи старшими колегами, студентами, аспірантами. Що там казати, через його гумор молодь до нього прилипала, наче оси на варення. Дивовижно, ніколи не відчувалася ота «офіційна» стіна чи дистанція – Володимир Оссовський мав блискучу здатність спілкуватися з людиною на рівних і ніколи не домінував над нею, навіть коли мав на те підстави.
Пригадую його неординарний і тонкий гумор. 1985 рік – пік горбачовської боротьби з алкоголізмом. У мене народився син, звісно ж, такі речі ми відзначали в колі академічних колег. Співробітники п’ють голландський лікер із «золотими блискавками» (був тоді такий модний напій), а відомий тепер політолог Віктор Небоженко не встиг. Оссовський вилив його лікер у вазонок – «особисту квітку» Небоженка, яку той на підвіконню леліяв і яка у нашому відділі свідчила про боротьбу з пияцтвом. Таких лапастих, листвяних вазонів тоді було у всіх кабінетах і відділах, словом – типова совєцька рослина. А тут раптом – її полили дорогим буржуазним напоєм, і ще упродовж кількох тижнів на її листі світився «капіталістичний» напій. Це була іронічна форма академічної опозиції. «Ось бачите, – міг сказати тоді будь-хто, – пияцтву бій». Але вазони знали правду, як жила реально країна.
Вчений і час
Оссовський прийшов у науку ще наприкінці 60-х. Коло його наукових інтересів постійно розширювалося, і навряд чи є ділянка соціології, в якій він би не був компетентним. Прикладна і галузева соціологія, специфіка професійної діяльності, соціологія громадської думки і масових комунікацій, методологія соціологічних досліджень… цей ряд можна продовжувати безкінечно.
Професор Оссовський був членом спеціалізованої ради із захисту докторських і кандидатських дисертацій Інституту соціології НАН України, членом редколегії часопису «Соціологія: теорія, методи, маркетинг» (Київ), членом редакційної ради часопису «Социологические исследования» (Москва), головою редколегії часопису «Наукові записки НаУКМА. Серія: Соціологічні науки», автором понад 80 наукових праць, зокрема монографій, написаних у співавторстві, «Масова інформація і громадська думка, «Громадська думка і влада: механізми взаємодії», «Соціологія громадської думки».
На кафедрі соціології НаУКМА Володимир Леонідович викладав курси «Загальна соціологія», «Якісні методи соціологічних досліджень», «Соціологія масових комунікацій», «Соціологія громадської думки».
Усі ми вийшли з шинелі Оссовського
Саме професору Оссовському випало багато років поспіль викладати кожному новому поколінню студентів-соціологів Могилянки ази соціологічної науки, до того ж викладати так, що мало хто залишався байдужим чи невдоволеним. Першокурсники від першого знайомства з соціологією за посередництва Володимира Леонідовича набували найприємніших вражень, обрана ними спеціальність ставала найцікавішою і найкориснішою для ґрунтовного й цілісного розуміння сусупільства, в якому вони живуть. Своїми враженнями студенти обмінюються у віртуальному просторі могилянського форуму, де анонімність і неформальність спонукає до відвертості. Ось лише кілька висловлювань, зберігаючи неповторний студентський неформальний стиль:
«І взагалі, свого часу, коли ми були переляканими фрешами, яких знайомили з кафедрою, саме Оссовський був тим добрим дядечком, який сказав щось дуже позитивне і всіх заспокоїв…»
«Оссовский чудовий!!! Він вражає лише приємно!!! А насправді, як на мене, дядько просто супер, принаймні вміє викладати матеріал цікаво і ненапружливо. І просто, я люблю Оссовського за стиль подачі матеріалу. З ним іноді й весело буває»
«Оссовський – прекрасний. Напевне, у нього є свої недоліки, але позитивні моменти для мене їх затьмарюють. І взагалі, я його люблю…»
«Лекції суперові! Та й семінари були непогані… Класичний гуманістичний підхід до навчання… Якщо тобі це потрібно – вчи, якщо ні – твої проблеми, тебе ж ніхто не напружує, а та оцінка, яку ти потім отримуєш, якраз і показує те, наскільки ти зацікавлений тим, що вчиш…»
Невід’ємною складовою професійної діяльності Володимира Оссовського була підготовка молодих учених і викладачів. Під його керівництвом близько півтора десятка аспірантів і докторантів успішно захистили дисертації. Серед його учнів – авторитетні українські соціологи Наталя Костенко, Микола Чурилов, Олександр Бухалов і багато інших.
Згадуючи Володимира Леонідовича, він імені всіх колег-соціологів хочеться подякувати йому, як вченому, наставнику й людині. Кожен із нас мимоволі запитує себе, а чи змогли б ми, проживши довге й нелегке життя, зберегти відвертість і доброзичливість, готовність за першим покликом прийти на допомогу, високий професійний рівень, уміння і бажання знову й знову терпляче відповідати на нескінченні «Чому?» кожного нового покоління юних соціологів.