В історію України Володимир Винниченко увійшов як політик, державний діяч, публіцист. Європейці ж більше ознайомлені з його драматичними творами і живописом. М’які пастельні тони – спокійні замріяні обличчя – тихі зелені вулички – смачні натюрморти (вплив імпресіонізму?)… Нині відомі майже сто картин Винниченка – маляра, більшість з яких написані в еміграції, у спокійному французькому містечку Мужен. Але кіровоградські мистецтвознавці стверджують: на деяких картинах можна упізнати вулиці та будівлі старого Єлісаветграду, і якщо пройти старим центром сучасного Кіровограду, можна знайти пару – трійку цих будівель… «Яка іронія долі! Які викрутаси різних епох! Володимир Винниченко, уродженець Єлісаветградщини, повертається додому – але вже у Кіровоград! А виходиш на кіровоградську вулицю, минаєш радянську забудову – і знову опиняєшся у затишному Єлісаветграді, в якому минули дитинство та юність політика і митця», – зауважує віце-президент Києво-Могилянської академії, один з тих, завдяки кому архіви Винниченка повернулися в Україну, Володимир Панченко.
А згадавши про архіви, час від романтичних спостережень повернутися на твердь земну. І на тверді цій – знайти мапу світу і провести лінії, поєднавши Мужен з Марселем, Одесою і Кіровоградом та Києвом. Нью-Йорк можна напряму зв’язати з Києвом і Кіровоградом. І трошки розтягти ці лінії у часі, оскільки «зав’язки» між Францією, США та Україною вибудувались не одночасно. Почалось усе зі смерті Володимира Винниченка (1951 р.) та по тому його дружини Розалії (1958 р.). Згідно із заповітом Розалії Винниченко, архіви родини були перевезені до Нью-Йорка і передані у розпорядження Української Вільної Академії Наук. Але Р. Винниченко висунула єдину вимогу до Академії: у разі відновлення Незалежності України, архіви мають повернутись на Батьківщину. Як згадує В. Панченко, «процес передачі архівів Україні тривав усі ці роки, майже два десятиліття. Усе вирішувалось і на рівні міждержавних переговорів, і через приватні контакти посадовців та науковців. Картини, письмова спадщина, ба навіть друкарська машинка з Франції та США поверталися в Україну і літаками, і кораблями». На сьогодні художня спадщина Винниченка перебуває на українській території: в Інституті літератури ім.. Шевченка НАН України, а відтепер – 19 робіт виставлені у залі Кіровоградського обласного художнього музею. За словами експерта музею Олега Юрченка, «Винниченко народився на Єлісаветградщині. Провів тут перші двадцять років свого життя: ту минули його дитинство та юність. Він вчився у чоловічій гімназії Єлісаветграду, відвідував малярські класи. Рідне місто він називав «маленьким Парижем», бо тут були театри і картинні галереї, виходили культурологічні газети – ці враження та знання, відчуття особливого шарму Єлісаветграду у Володимира Кириловича залишились на все життя».
Власне, як стверджують кіровоградські краєзнавці, юнаком Володимир Винниченко заходив з друзями на каву до готелю «Пасажу», чудової споруди модерного стилю, збудованої у 1880-ті роки. Нині тут і розміщений Кіровоградський обласний художній музей, з експозицією картин Винниченка. Серед робіт, представлених у музеї, фахівці відзначають «Краєвид Мужена» 1932 р., «Портрет дружини» 1929 р. та інші. Отже, слово – фахівцям: «Перше, що вражає у творчості В. Винниченка – це надзвичайне багатство фарб. Його пейзажі, квіти, інтер’єри просякнуті світлом і неначе прозорі. Його червоні та жовті тони мають безліч відтінків і заглиблюються, збагачуються контрастовими плямами рідкісних, темних тонів…» (Марія Келлер, артритик, США).
«Як у літературній творчості, так і у малярстві Володимир Винниченко завжди був творчо самобутнім, оригінальним митцем, який намагався впроваджувати нові естетичні засоби і прийоми, виражаючи могутню стихію життя…» (акад.. Микола Жулинський, Україна). Але «краще одного разу побачити», чи не так? Тож – Кіровоград вас чекає! У цьому місті, названому на честь Кірова, збереглися тонкий смак і розмірений ритм життя, симпатичні особняки та адміністративні будівлі доби Єлісаветграду, в яку у місті жив Володимир Винниченко…