Житомир вважається типовим невеликим обласним центром, і жоден житомирянин із почуттям власної гідності не доводитиме вам, що «типове місто» – це нісенітниця. Якщо ви не відчули душі нашого міста, їдьте собі з Богом. Я ж можу розповісти вам про Житомир не як про дорогу, а як про пункт призначення.
Київська траса непомітно перетворюється на вулицю Київську, що перетинає майже все місто. Раніше вона називалася вулицею (як неважко здогадатися) Лєніна. Центр міста всіяний хрущовками, сталінками і приватними будиночками. Не такими гарнюнями, як, наприклад, у Ніжині, але й не шикарними триповерховими котеджами, як під Києвом.
Житомиряни не надто захоплюються художнім оформленням осель, тож основний колір міста – сірий. У теплу пору року – із зеленим, восени – з жовтогарячим, адже дерев тут дуже багато, і на квадратних метрах, які вони займають, ще не почали будувати торговельні центри.
Отже, вулиця Київська ділить місто на два райони. Подейкують, що заради збереження поділу на два райони (а це ж удвічі більший чиновницький апарат) до перепису населення 2001 року потрапило чимало мертвих душ. Загалом житомирян тоді налічили 300 тис.
Саме в Житомирі роблять смачне морозиво «Рудь», економні шкарпетки, якими завалені всі ринки та підземні переходи в столиці та багатьох інших містах. Їх навіть підробляють, адже напис «Житомир» став синонім недорогих і якісних шкарпеток. Також у місті працює льонокомбінат, з якого по всій країні розвозять натуральну сірувату білизну і рушники. «Житомирський льон» – такий самий бренд, як і «житомирські шкарпетки». До речі, в місті є навіть хор «Льонок», що виконує суперпопулярну тут пісню «А льон цвіте синьо-синьо», якою авторка цих рядків вразила не одне богемне збіговисько. Має Житомир і власний пивзавод, а пивзавод – мережу наливайок, де житомиряни можуть уже з самого ранку частуватися не тільки пивом, а й оковитою під варене яєчко. Будівництво верстатів та інша важка індустрія загинули в дев’яності – тоді натовпи безробітних перебазувалися в торгівлю, утворивши посеред міста глобальний базар.
Він відчувається вже за кілька кварталів після в’їзду в місто. Тітки з клітчастими сумками, кравчучками, авоськами, пакунками на коліщатках, корзинами за плечима кружляють вулицями. В центрі воронки – Житній ринок, продуктовий. Тут можна ознайомитися з місцевими говірками: «Дєвушка, та ви мене не пойняли, пучок рубль – укроп свіжайший, страшно укусний!». Корінні житомиряни розмовляють переважно російською, хоча є й україномовні родини. Та мова базару – суржик, тому я відповідаю жіночці: «Харашо, то давайте я у вас беру три пучочки свіжайшего, а ви мені вступаєте піісят копійок!». Я, між іншим, житомирянка в четвертому поколінні й знаю, як годиться купувати зелень.
Біля базару збереглося кілька старих будинків, вимощено алею, стоять клумби і лавочки. Ще кілька років тому на місці цих клумб розташовувалися торгівельні ряди. Житній ринок і ще два речових було об’єднано в базарний конгломерат, навколо якого роїлися клунки і газетки (які заміняли ятки найбіднішим торгівцям).
Мій вчитель математики Валентин Іванович наприкінці 1990-х жартував, що скоро всі ми опинимося на базарі й обмінюватимемося речами і продуктами одне з одним. На щастя, криза 1990-х минула раніше, ніж усі вчителі перекваліфікувалися в «човників». А потім мерія ледь не силоміць витіснила торгівців із вулиць навколо ринків, тож від старого глобального базару залишилася лише згадка.
За два квартали після базару вулиця Київська закінчується Соборною площею, на якій стоїть зовсім не собор, а Лєнін. Собор розташований на площі Перемоги, і його закриває від очей городян і туристів сталінка. Періодично міська влада заявляє про своє бажання сталінку знести, та її мешканці категорично не хочуть бомжувати і пручаються святій ініціативі. Переселити ж людей в адекватні нинішнім умови міська влада не може або й не хоче. Взагалі з міста можна було б зробити «цукерочку», та поки що можновладців така перспектива не зацікавила.
Обходимо сталінку і бачимо Спасо-Преображенський кафедральний собор, побудований у XIX столітті. Він є гордістю міста. Неподалік розташований Кафедральний католицький костьол Святої Софії. В Житомирі мешкає чимало католиків, підтримується тісний зв’язок із Польщею. І собор, і костьол варті того, щоб їх побачити. Ще один цікавий храм розташований на околиці міста на Руському кладовищі – Свято-Ісакіївський, маленький, затишний, розписаний сучасним іконописцем і популярним у Житомирі художником Георгієм Тамплоновим.
Неподалік собору стоїть синагога – колись Житомир був єврейськім містом. У 70-х роках минулого століття найпоширенішим прізвищем у місті було не Поліщук і не Ковальчук, а Фельдман. Фельдмани масово виїхали на початку 1990-х, хоча деякі єврейські родини лишилися. Так само лишилося у житомирян дуже тепле, родинне ставлення до представників цієї національності.
Також у центрі міста розташовані Музичне училище ім. Косенка і міська філармонія. Любителям класичної музики буде чим зайнятися в Житомирі – тут регулярно відбуваються концерти місцевих та музикантів-гастролерів. Проводиться міжнародний конкурс молодих піаністів і фестиваль майстрів мистецтв. Обидва – імені Святослава Ріхтера, який народився і тривалий час мешкав у Житомирі.
У Житомир можна їхати і романтикам, і прагматикам. Романтикам – до одного з найкращих у регіоні Музею космонавтики (тут народився Сергій Корольов, див. Тиждень, №15 (24) від 11.04.2008), до величезних парків і розмаїття чудових кав’ярень. Прагматикам – за покупками. Фріки можуть приїхати до Житомира, щоб полускати насіння перед публікою у вечірніх сукнях. Не вірите?
Знайте, що в Житомирі є великий і дуже гарний парк культури та відпочинку імені Гагаріна. (Чому Гагаріна? Мабуть, тому, що в Житомирі, як уже зазначено вище, народився Сергій Корольов.) Його заснував на початку ХХ століття барон Іван де Шодуар. Мабуть, дух аристократії в парку надто сильний, адже в теплу пору року щовечора в ньому збираються місцеві мешканки у вечірніх сукнях. Або в коктейльних. Або навіть просто в костюмах, але гідних вечірньої сукні! Нафарбовані сміливіше за фантазії Лагерфельда, з накрученим і залакованим волоссям, на величезних підборах прогулюються житомирські панянки бульваром, що примикає до парку Гагаріна. Інколи дівчата присідають на лавки з двох боків бульвару й лускають насіння. Але більше прогулюються, тому що на лавках сидять молодики у футболках, кросівках і з пивом. Вони кидаються напереріз панянкам, демонструють розум, почуття гумору, галантність.
Ще одне легендарне місце в Житомирі – міст через Тетерів. Він уже багато років перебуває в аварійному стані, та житомиряни все одно люблять ним прогулюватися. Колись міст навіть закрили для прогулянок – поставили маленький парканчик із повідомленням про аварійний стан. Та городяни швидко усунули перешкоду, що заважала їм насолоджуватися краєвидом. Сходити на міст не радитиму – ніхто не знає, чи не сьогодні він обвалиться. Проте саме тут найкраще видно, що Житомир – це не типове, а справжнє українське місто: під ногами аварійний міст, знизу – зелена брудна річка, якою ніхто не опікується, а з двох боків – неймовірної краси поліські схили.
Там, де раніше стояв палац барона де Шодуара, тепер парк атракціонів. А біля нього бронзова статуя Діани-мисливиці. У місті ходять дві легенди. Одна з них оповідає, що під Діаною зарито баронський скарб. Інша – що за радянських часів Діану багато разів викопували довірливі ентузіасти, проте знайти скарб їм не пощастило.
Коли будете в Житомирі, відвідини парку Гагаріна залиште на вечір (бо сукні ж вечірні). А вдень обов’язково поїдьте до гідропарку. Він розташований на околиці, в мікрорайоні Корбутівка, але вартий того, щоб туди дістатися. Тут на березі річки Тетерів за тонкою смужкою пляжу стоїть частково сосновий, частково листяний ліс. Можливо, вам і раніше здавалося, що ви дихаєте. Проте щоразу, коли я опиняюся в цьому лісі, розумію, що моє дихання в Києві несправжнє, уявне, смішне. Особливо гарно в житомирському гідропарку восени, наприкінці вересня та в жовтні. Під ногами шурхотить листя, повітря солодке, до мокрих дерев хочеться притулятися. Та й на пляж краще виходити восени – тоді там майже немає людей і ніщо не може завадити поговорити із собою про головне.