Мародери під масками сталіністів
Останнім часом порядно набридли висновки експертів що нинішня владна команда то «сталіністи», а чинний президент: «генерал-губернатор Малоросії». Помилкова оцінка дійсних ідеологічних переконань владної команди призводить до «боїв з вітряками». Витрачаючи сили на боротьбу з ілюзорною загрозою українській незалежності, націонал-патріотично налаштовані громадяни проходять мимо справжніх недоліків владної команди. А в результаті до влади прийдуть знову «такі самі створіння» тільки під іншими прапорами.
Правда ж така що і в Україні і в Росії владу наразі опанували не імперці. Її опанували команди мародерів – людей які захоплено експлуатують всі промислові, наукові та ідеологічні надбання радянської імперії з метою власної наживи. Обкрадаючи труп імперії радянської вони аж ніяк не прагнуть побудувати на її кістках нову імперію. Їхня мета – набити свої офшорні рахунки грішми викачаними з іще працюючої інфраструктури радянських часів.
Виглядає смішно, але навіть на чолі Росії стоять не сталіністи.
Примара імперії
Існують певні відмінності притаманні тільки справжнім імперіям. Наприклад – імперія живе допоки розширяє власні терени. У випадку Росії ми спостерігаймо прямо протилежне. В жовтні 2001 року Росія вивела війська з бази Лурдес (Куба), у травні 2002 р – з бази Камрань (В’єтнам) [1]. У 2008 році Росія передала Китаю острів Тарамбаров і половину острова Великий Уссурійський, спільно – 337 кв км [2].
Стоп! Але ж Росія здійснила військову агресію проти Грузії і фактично анексувала терени Абхазії і Південної Осетії! Все вірно, якщо тільки забути що за рік доти та сама Росія вивела з Грузії свої військові бази з міст Ахалкалакі, Тбілісі та Батумі. Війська покинули грузинські бази з упередженням графіку приблизно на рік [3]…
Під час війни «08.08.08» Росія зайняла Абхазію та Північну Осетію і… зупинилася. Російські можновладці навіть не заперечують – це сталося через позицію Європи [4]. Шановні, чи не пригадає хтось, коли «отця народів» стримувала позиція якоїсь там Європи?
Взагалі ставлення до армії – відмінна риса імперії. Радянський Союз можна уявити без ковбаси і без джинсів. Проте ніхто не заперечить – питаннями армії він переймався цілком всерйоз. А що робиться в сучасній Росії?
Минулого року китайські військові навчання «Куаюе-2009», протягом яких 50 тис китайських військових здолали відстань у майже 50 тис км, переполошили усіх експертів [5]. Російська відповідь, навчання «Схід-2010» стали влучною пародією на дії китайців. Напередодні навчань були затримані усі «дембеля», бо раптом виявилося що участь в навчаннях мали приймати самі «салаги» [6]. А єдина перекинута з Єкатеринбурга у Примор’я мотострілецька бригада летіла порожнем, без важкої зброї. Її вона отримала вже на місці [7]. Серед військових експертів гуляє гіркий жарт – у разі війни головною проблемою китайської армії буде знайти до Уралу армію російську [8].
Як похідна від опікування армією, всі великі імперіалісти завжди переймалися шляхами сполучення. Це очевидно – армія мусить маневрувати. Знамениті німецькі автобани були побудовані за часів Гітлера. Більшість сучасних українських трас прокладено саме в часи «отця народів». А в сучасній Росії з 2005 по 2008 рік кількість доріг з твердим покриттям зменшилася на 7,9 відсотків. Проте. Вартість будування нових шляхів у Росії б’є усі світові рекорди. На сьогодні вартість одного кілометра дороги у Росії у 2,6 разі більше ніж у ЄС, у 3 рази вища за США, та у 7,3 рази вища за Китай і становить біля $ 17,6 млн за 1 км [9]. Чому так? Відповідь очевидна. Не дарма економічну систему, що панує в Росії вже охрестили «відкатною економікою».
А от іще. Уявіть собі ситуацію що Сталін присилає Готвальду, Піку чи якомусь іншому Беруті міністра, а того зустрічають розлючені автоматники. Питання – скільки б такий «президент» гуляв би на волі? А от Едуард Кокойти почуває себе спокійно і не боїться зустрічати посланця Путіна Асланбека Булацева озброєними бойовиками [10]. Накази президента Росії для нього тільки привід для роздумів. Не більше.
Ну й нарешті самий вражаючий приклад – Чечня. Цікаво,чи зважиться хтось уявити собі Західну Україну 50-х, де в міліції служать самі колишні вояки УПА, а посаду голови Львівського облвиконкому обіймає генерал Клим Савур? У сучасній Чечні спостерігається саме такий стан речей. Президент республіки Рамзан Кадиров – колишній бойовик, який не раз вбивав російських пацанів. А його батько, виправдовував свої колишні заклики вбивати якомога більше росіян тим що він тоді, бачте, «вів джихад» [11].
Проте існує й інше досягнення про яке не говорять ОРТ, НТВ і ТРК «Росія». Російський політичний оглядач Станіслав Белковський в інтерв’ю німецькому виданню «DieWelt» 12 листопада 2007 р стверджував: «Путін… контролює 37% акцій «Сургутнафтогазу», ринкова вартість якого складає 20 млрд доларів. Крім цього він контролює 4,5% акцій «Газпрому». В компанії Gunvor, яка торгує нафтою, Путін через свого представника Геннадія Тимченка має 50%. В минулому році її оберт склав 40 млрд доларів, а прибуток – 8 млрд…»[12].
Людей які наживають такі статки на тлі таких досягнень країни, можна звичайно називати «сталіністами». Здається тільки сам Сталін був би проти. Жахливому червоному диктаторові можна закидати все що завгодно, крім власного збагачення коштом усієї країни.
Зграя товаришів
А тепер увага – питання. Хто може стати союзником для такої «імперії»? Відповідь – тільки той хто так само прагне власного збагачення шляхом побудови в своїй країні «корупційного суспільства» та «відкатної економіки». Саме це й ніщо інше зваблює у політиці Москви представників чинної владної команди. Про традиції нинішнього владного Олімпу дуже влучно висловився Олег Тягнибок: «Наших співбесідників… цікавило, як правило, інше: взяти владу, а там – хоч трава не рости. Згадую байку Руданського: «Цигане, що робитимеш, як царем станеш?» – «Нацарюю сто рублів і втечу».
Вже зараз ми можемо спостерігати як мінімум три значні оборудки чинної влади, які мають на меті збагачення конкретних осіб коштом державного бюджету. Це Стокгольмський арбітражний суд який фактично благословив передачу компанії пана Фірташа $ 5,4 млрд у газовому еквіваленті. Це – спроба продати російському «Внєшекономбанку» акції комбінатів «Запоріжсталь» і ММК ім. Ілліча. Парадокс, на заваді передачі українських заводів в російські руки став Ринат Ахметов – бо самому потрібні.
Й нарешті – це передача української землі в оренду Російському Чорноморському флоту в обмін на знижки ціни на газ. Ці оборудки стали найбільш відомими і у всіх трьох приймали участь росіяни, що дало підстави підозрювати команду Януковича в бажанні відновити Радянський союз. Аж от лихо! У той самий час у Криму регіонали раптом стали демонструвати нечувану толерантність. «В Криму мусять вивчати і знати українську мову та впроваджувати її як офіційну» – заявив депутат-регіонал Володимир Зубанов [13]. А постпред Росії при НАТО й відомий російський націоналіст Дмитро Рогозін б’є на сполох, бо: «План українського співробітництва з НАТО не змінився. Весь обсяг співробітництва який був за Ющенка, зберігся і за Януковича…» [14].
Після таких заяв не дивуєшся початку спільних військових навчань України з НАТО та затриманню в Києві лідерів ПСПУ Марченко та Вітренко. Ющенко на таке не зважувався.
Ці кроки здаються нелогічними якщо ідеться про переконаних «імперців-сталіністів». Але вони ж стають абсолютно природними для людей які не збираються витрачатися на зайві культурні програми (як-то поширення російської мови) бо державний бюджет розглядають виключно як джерело власного збагачення.
Тож можна не сумніватися, якби американці за базу у Севастополі запропонували більше за Москву – росіяни мусили б забратися з Севастополя не у 2017 році, а вже завтра.
Що гірше?
Росії можна тільки поспівчувати через таких союзничків. Мародери здатні дружити між собою допоки йдеться про більш ретельне розкрадання зайнятих ними теренів. Коли ж йдеться про захист одне одного – дружба випаровується мов роса на сонці. Олександр Лукашенко не кривився коли брав російські кредити, але коли дійшло до визнання Південної Осеті та Абхазії…
Скандальна заява нардепа-регіонала Володимира Ландика про те що «Росія хитра нахабна країна…» не дарма співпала в часі зі спробою «Внєшекономбанку» РФ захопити «Запоріжсталь» та ММК ім. Ілліча.
Цікаво інше. Тези про те що на чолі Росії стоять не імперці, а команда мародерів дивним чином заспокоює українських націонал-патріотів. Мовляв раз так, то незалежності України ніщо не загрожує і можна спати спокійно. Насправді ж найбільшу загрозу сусідам Росія несе не зазіханнями на їхні землі, а поширенням нової російської ідеології. Ні, мова не про липовий «Русскій світ». Мова – про ідеологію «корупційного суспільства» і «відкатної економіки». Ця ідеологія не довго шукала собі прихильників серед української владної еліти.
Імперець може бути жахливим, але по собі він залишає принаймні якусь промисловість та інфраструктуру. Мародери по собі залишають те саме, що австралійські кролики від родючих степів.
Пустелю.