Столиця ЄС

Бельгія – монархія, але, мабуть, найдемократичніша у світі. Перший король Бельгії Альберт І був коронований 1831 року, а зараз на троні Альберт ІІ. При цьому Брюссель уважається політичним центром не тільки маленької Бельгії, а й усього цивілізованого європейського співтовариства.

 

 

Словом «Брюссель» давно позначається Європейський Союз загалом. Адже саме тут облаштувалися три його правлячі органи: Європейська Комісія, Рада Міністрів і Європарламент. А ще до Брюсселя в 1967 році в’їхала штаб-квартира НАТО. Тож, напевно, у тутешніх сейфах приховується чимало дипломатичних та військових таємниць… Але, як мені здалося, все місто потихеньку наспівує знамениту пацифістську пісеньку про кульгавого короля, який повернувся з війни.

 

Тож я не здивувався, коли дізнався, що близько третини населення Брюсселя має іноземні паспорти. Тільки у віданні структур Євросоюзу перебуває 60 тис. робочих місць. Моя приятелька Од Стоклетт, мешканка бельгійської столиці, розповідає: «У Брюсселі та його околицях проживають понад 10 тис. німців і приблизно по стільки само французів, англійців, італійців, іспанців. А в Порт-На­­мюр з’явився квартал, майже цілковито населений чорношкірими африканцями».

 

З однією із тутешніх іспанок я давно дружу. Аїда Мартінес – каталонка з Барселони. Вона навчалася в Санкт-Петербурзі й Києві. Знаючи кілька слов’ян­­ських мов, працює перекладачкою в одній зі структур ЄС. Їй прикро, що нині українська мова, яка їй дуже подобається, мало затребувана в Європі, хоча самих українців не бракує.

 

До речі, бельгійська столиця цікава і як авторитетний, хоча й неформальний, культурний центр. Приміром, саме тут, у Брюсселі, фільм «Земля» Олександра Довженка на Всесвітній виставці 1958 року колегія провідних критиків з 26 країн світу зарахувала до 12 найкращих стрічок усіх часів і народів.

 

 

Найкращими гідами по місту, природно, є місцеві аборигени. Мені пощастило, що по Брюсселю мене кілька разів водили Од Стоклетт, юрист, багата й дотепна жінка, та її чоловік, композитор-мінімаліст Шарлемань Палестин.

 

Батько Шарлеманя народився в Одесі. Шарлемань – єврей, при цьому він любить розповідати байку, що його лише через саме прізвище прикордонники не пускають до Ізраїлю. П’ять років тому Палестин приїхав до Одеси в жовтогарячій камізельці, адже на той час він був палким шанувальником київського Майдану. Прогулян­­ка з ним Одесою була чудовою, а його камізелька і ковбойський капелюх викликали подив у перехожих. А згодом я заскочив до Од і Шарлеманя, які мешкають у самому центрі Брюсселя.

 

Їхньому будинку, а по суті палацу, рівно 100 років. Його побудував на початку ХХ століття відомий віденський архітектор Йозеф Хофман на авеню де Тюрверен для інженера Стоклета, діда моєї приятельки. Зараз у її палаці розміщена прекрасна колекція австрійського модерну: скло, фаянс, меблі, чудернацькі колекції посуду, картини… Але найдивовижніше – палацові вітражі, виконані геніальним австрійським художником Густавом Клімтом.

 

«Одеса і Брюссель схожі одне на одного, як брат і сестра», – всміхається Од, щоб зробити приємне мені й Шарлеманю. Аналогії й паралелі справді є. В Одесі, як відомо, є Будинок клоунів, а в Брюсселі – Комік-музей. Про нього зняв кінофільм відомий брюссельський режисер Борис Леман, чиї батьки знову-таки родом із нашої Одеси. Вічним одеситом почувається й один із найвідоміших бельгійських піаністів, професор Брюссельської королівської консерваторії Євген Могилевський. Він колись закінчив музичну школу Петра Столярського в Одесі, потім виграв престижний Міжнародний конкурс піаністів імені королеви Єлизавети в Брюсселі й залишився тут надовго. А брюссельська художниця Констатейлер Ніус навіть випустила книжку своїх офортів, присвячених Одесі.

 

 

 

Серцем Брюсселя вважається пл­­оща Гранд-Плас, завжди жва­­ва й багатолюдна. Її оточують будинки, зведені в XVІІ столітті. Кожен колись належав окремій професійній гільдії. Приміром, будинок «Вовчиця» займала гільдія стрільців із лука. У стародавньому особняку «Лебідь» керували Німецьким робітничим товариством Карл Маркс і Фрідріх Енгельс. Тепер тут розташувався один із найдорожчих брюссельських ресторанів, що підтверджує марксистську тезу про перевагу матеріального над утопічним. Над усіма ж будовами височіє велична Ратуша – шедевр готичної архітектури. Коли 1695 року гармати короля Франції Людовика XІ рознесли вщент увесь центр міста, дивним чином устояв ті­­льки цей будинок з 90-метровою вежею і статуєю Святого Мішеля– заступника Брюсселя.

 

Од­­на з найвідоміших визначних пам’яток міста – Королівські галереї Святого Юбера, патрона мисливців, розташовані між вулицями Марше-о-Ерб і Екюйє. Цей перший у Європі торговельний пасаж – архітектурний комплекс із критими галереями – збудований 1847 року. Нині тут десятки художніх салонів, кафе, ресторанів і театрів.

 

Напроти Ратуші – Будинок короля. З XІІІ століття він слугував по черзі складом, трибуналом і в’язницею. А зараз там розташувався Комунальний музей з унікальною колекцією пор­­целяни й фаянсу. Та більше цей будинок знаменитий гардеробом костюмів для Хлопчика, який пісяє. Як відомо, цей хлопчисько є жартівливою візитівкою міста.

 

Покровителя полювання Свя­­того Юбера цінують тут теж не випадково. Слід обов’язково про­­­­­гулятися Брюссельським пар­­ком із кількома мальовничими водоймами, що слугував мисливськими угіддями королівській династії. Цікаві також Суаньський і Камбрський ліси. Це не парки (як Булонський ліс у Парижі), а саме густі ліси, та ще й з озерами. У Брюсселі є також безліч невеликих затишних парків, прикрашених чудовими статуями і пам’ятниками: поетові Емілю Верхарну, письменникові Шарлю де Костеру, драматургу Морісові Метерлінку, героїні антифашистського Опо­­ру Маргариті Бервет та іншим видатним персонам.

 

 

У Брюсселі його статуетки з бронзи й срібла, шоколаду й мармеладу впадають в око скрізь, тому що це один із найпопулярніших сувенірів. А сам знаменитий фонтан Manneken Pіs (так ця скульптура називається офіційно) розташований неподалік Гранд-Пласу, на перетині вулиць Стоофстрат і Ейкстраат. Легенд про цього хлопчика безліч. За однією з них, чотири століття тому простий брюссельський хлоп­­чик урятував у такий ось спосіб місто від пожежі.

 

Шарлемань Палестин розповів мені свою особисту легенду: мовляв, цей хлопчик не за віком упився чудовим бельгійським пивом. Од Стоклетт присоромила чоловіка. Хло­­­п­­чиська-пі­­сюна час від часу одягають – така тут традиція. Йому шиють приблизно 30 різних костюмів на рік, а загалом у його гардеробі понад 800 костюмів, є навіть уніформа сажотруса… Ну й українська вишиванка. Костюми Man­­neken Pіs схвалює спеціальна муніципальна комісія. Деякі брюссельці намагаються партизанським чином одягти його в щось незатверджене, але ці нелегальні хламиди поліція миттю знімає і знищує.

 

 

 

У всіх путівниках столиці ЄС згадується якийсь Гамбринус. Ім’я нам знайоме – таку назву має знаменитий пивний бар в Одесі, про який писав ще Алєксандр Купрін. Виявляється, тутешній Гамбринус – броварник родом із бельгійської провінції Фландрії. Саме він відкрив технологію пивоваріння, тому його обрано заступником цього хміль­­ного мистецтва.

 

Тож бельгійці, а не чехи або німці вважаються чемпіонами світу зі споживання пива. У маленькій Бельгії роблять найбільше його сортів, пиво варять майже у всіх бельгійських монастирях. Докладну інформацію про секрети пивоварного мистецтва можна отримати в одному з будинків гільдій броварників на Гранд-Пласі, де розташований Музей пива.

 

А ще в Брюсселі дуже популярна картопля фрі. Глузливі французи кажуть, що досить часто над Брюсселем через будки, де смажать картоплю, нависає жирний чад, схожий на смог, що стояв над Лондоном Вікторіанської епохи. Сіль жарту в тому, що саме бельгійці винайшли картоплю фрі. До пива – королівська страва!