На районі

28 років вимушеного сусідства поряд із позаземними істотами призвели до соціальної напруженості в Йоганнесбурзі, неподалік якого розташувався «дев’ятий округ» – кількамільйонна резервація прибульців. Для землян креветкоподібні створіння виявилися валізою без ручки, оскільки не сприяли ні технічному, ні науковому прориву. Єдина пристрасть прибульців – котячі консерви, які їм продавали місцеві кримінальні угруповання в обмін на космічну зброю. Збагнувши, що непрохані гості залишаться в ПАР надовго, бо в «тарілці» вигнанців з власної планети закінчилося паливо, люди передали контроль над районом № 9 приватній структурі. Функціонери компанії розпочали переселяти інопланетян до концентраційного табору, паралельно експериментуючи з позаземними зразками ДНК.

 

Таку альтернативну реальність сконструював у стрічці «Дев’ятий округ» молодий режисер Ніл Бломкамп, отримавши продюсерську підтримку Пітера Джексона. Основою фільму стала низькобюджетна короткометражка Бломкампа «Вижити в Йоганнесбурзі», яка перетворилася в широкому форматі на експериментальну суміш із різних жанрових засобів. «У фільмі переплітаються драматичні сцени, псевдодокументальні відеоматеріали та реальні сюжети новин, надані південноафриканською телевізійною корпорацією», – розповідає режисер. Зйомки відбувалися взимку, оскільки автор картини прагнув забарвити рідне місто в апокаліптичні кольори безвиході та насильства. Дійсність «Дев’ятого округу» настільки депресивна, що симпатії глядача завжди лишаються на боці бридких хітинових прибульців. Додивитися стрічку до кінця з розплющеними очима не кожному під силу: численні сцени з мутаціями, кривавими фонтанами й відірваними частинами тіла смакуватимуть хіба що фанатам трешу.

 

 

 

Стрічка Роберта Вайза суттєво відрізнялася від післявоєнних науково-фантастичних фільмів гуманістичним начинням із екологічним ухилом і дидактичними репліками. В римейку 2008 року з Кіану Рівзом зміст «полегшили» екшн-сценами.

 

Робота Дона Сігела спричинила епідемію стрічок про інопланетян, здатних набувати людської подоби, трансформуючись в «інфіковану» ними особу. Усвідомлення того, що хтось із близьких може перетворитися на чужинця, лякає не менше, ніж найстрашніші потвори.

 

Сценарист Мелісса Метісон вигадала зворушливу казку про беззахисного прибульця попри очевидну популярність тогочасних стрічок, де позаземні створіння зображувалися смертельно небезпечними. 1983 року фільм здобув чотири «Оскари» й два «Золотих глобуси».

 

Стрічка Роланда Емеріха мала неабиякий комерційний успіх, зробила мегапопулярним актора Вілла Сміта і зміцнила патріотичні настрої штатівців, адже у фільмі американський День незалежності після перемоги над прибульцями переріс у свято загальносвітового масштабу. 

 

Знятий Баррі Зонненфельдом вінегрет із комедії, бойовика й фантастики змінив вектор розвитку фентезійних історій про кос­­мі-­­
чних гостей у бік розважальності. Режисер спародіював чимало штампів фантастики 1990-х і змусив подивитися на прибульців цілком приземлено.

 

Фантастичний роман Герберта Веллса переносили на екран тричі. 130-мільйон­­ний бюджет, масштабні спецефекти та присутність Тома Круза – безпрограшний варіант, тому остання екранізація, здійснена Стівеном Спілбергом, наразі найвідоміша.