«…міжнародна політика не є сферою чистої моральності. Вона завжди є різновидом компромісу між тим, що моральне, і тим, що можливе». Дисидент, публіцист, засновник і керівник впливової Gazeta Wyborcza Адам Міхнік оформлює думки в крицеву форму афоризмів й уміє в будь-якій темі відшукати драматургічну пружину. Мабуть, тому солідний том його есеїв «У пошуках свободи» читається одним подихом, наче «добре зроблена п’єса».
Драма самого автора почалася з усвідомлення облудності комуністичного режиму, боротьбу з яким Міхнік вів багато років, мріючи про країну, де кожна людина почувалася б вільно. Програмові публіцистичні тексти органічно доповнено історико-філософськими нарисами про переважно польські реалії. Але нам досвід сусідів, з якими маємо не лише спільний кордон, але й непросту спільну історію, має прислужитися для власного самоусвідомлення. І якщо письменник оповідає про перипетії повернення своєї батьківщини до цивілізованої європейської родини, то не забуває він провести паралелі й із українськими епізодами. Навіть більше – Міхнік послідовно обстоює право України бути в цій сім’ї рівною серед рівних, адже на відміну від Росії – «хворого велетня Європи» – ми слабуємо на інше. Питомо наші хиби – непослідовність державних достойників, відсутність прозорої ідеології, намагання за будь-яких обставин і рибку з’їсти, й кісточкою не вдавитися, а цей процес не обходиться без брехні. А буде вона з маленької чи великої літери, для Міхніка значення не має, бо в його лексиконі це поняття перебуває на протилежному полюсі від улюбленого автором слова «свобода», про яке він каже так: «… свобода вписана в наші уми і серця. Тільки як правильно прочитати те, що всередині нас?»