Архіпелаг весни

Коли в XV столітті на Канари потрапили португальські мореплавці, вони зустріли там расу струнких блакитнооких і світловолосих людей. Тубільці називали себе гуанче, тобто «люди Білої гори». 1821 року Канарські острови перейшли під егіду Іспанії. А перший чартерний авіарейс із туристами приземлився тут у 1954-му. Тепер ось і наш «Боїнг» пішов на зниження. Пасажири пожвавилися, припали до ілюмінаторів. Унизу виростав гігантський конус острова Гран-Канарія (Gran Canarіa) з горою в самісінькому центрі.

Острів везіння

Тут – найбільш європейський курорт усієї Африки. А також традиційно добре ставлення до туристів, якою б мовою вони не говорили. І практично немає приїжджих із колишнього СРСР, а я вже не вперше помічаю: для деяких європеїзованих росіян стало фішкою відпочивати вдалечині від своїх не дуже вихованих земляків.

Сюди приїздить публіка спокійна й добродушна. Чимало молодих родин із дітьми й літніх європейців. Огледівшись довкола, раптом починаєш розуміти, що ти оточений тотальною безпекою. Машину в тебе ніхто не поцупить (адже й тікати з нею нікуди!), речі на пляжі сторожити не варто, а нічна прогулянка може закінчитися хіба що пікантною романтичною пригодою. Подібна знемога навідує туристів далеко не на всіх курортах світу, тому до неї звикаєш швидко, а ось розлучатися з почуттям безтурботного спокою й гуманних цін не хочеться.

Гран-Канарія має діаметр лише 50 км, він – третій за величиною в пасмі Канарських островів. І нагадує за своїми особливостями такий собі континент у мініатюрі: різні частини його мають навіть власний, відмінний від інших мікроклімат.

Посередині – згаслий вулкан Піко-де-лас-Ньєвес (Pіco de Las Nіeves) висотою 2000 м. «Чим ближче до центру острова, тим ближче до неба», – кажуть місцеві жителі. З вершини вулкана скочуються вниз мальовничі ущелини, в деяких лунає гуркіт водоспадів. Гряда гір поділяє острів на вологу зелену північ і сухий жаркий південь. Саме цим і пишаються місцеві мешканці: за досить обмежений відрізок часу можна відвідати напівпустелю, пустелю Маспаломас (Maspalomas), піднятися машиною до вершини вулкана й зануритися в субтропіки північної частини острова.

На півдні Гран-Канарії переважають піщані береги з чудовими пляжами. Особливо з-поміж них вирізняється пляж Ель Інглес (El Іngles), а також мальовничі дюни Маспаломас. Мандрівники, котрі вперше бачать подібні явища, відмовляються вірити, що восьмикілометрова смуга високих піщаних пагорбів має природне походження. Люди впевнені, що весь цей золотий скарб завезли баржами з недалекої Сахари. Й вони почасти мають рацію: мільйони років гарячий вітер сіроко переносив пісок через 100 км океанського простору, щоб рівномірно розтрусити його на цих берегах.

А ось північ острова відзначається стрімчастими скельними берегами й численними бухтами з водою якогось напрочуд блакитного відтінку. Та найяскравіший контраст спостерігається взимку, коли туристи після сніданку купаються в океані, а за якусь годину обідають біля джипа на вершині вулкана, серед снігів.

ПІСНІ КАНАР. Вуличний бард у Лас-Пальмасі підписує свій щойно проданий компакт-диск

Столиця – Лас-Пальмас

На Гран-Канарії історичних пам’яток небагато, але вони є, адже європейська цивілізація прийшла сюди приблизно 700 років тому. Столиця острова – місто Лас-Пальмас де Гран-Канарія, яке вже давно переросло мури середньовічної фортеці й продовжує повзти вгору схилами ущелин. Тут у прекрасному стані збереглися вулички стародавнього містечка, а також будинок губернатора, в якому зупинявся ще Христофор Колумб.

Лас-Пальмас перетворилося на велике портове місто з населенням 400 тис. людей. Адже кожен поважний капітан, проходячи навколо Африки або ж прямуючи до Південної Америки, радо стане на рейді цього чудового міста.

У Лас-Пальмасі раджу оселитися в найдавнішому готелі «Санта-Каталіна», що його збудували в парку. Готелю вже понад 120 років, і його колись відзначили своєю присутністю Уїнстон Черчілль і Агата Кріс­­ті. Бо консервативна публіка, яка цінує достоїнства старої добротної розкоші й вимуштруваного персоналу, із задоволенням зупиняється саме тут. В інтер’єрах готелю відчуваються нотки стриманої імперської розкоші кінця ХІХ століття: кожна ваза – шедевр, а будь-який канделябр змушує зупинитися, щоб уважніше розглянути роботу європейських майстрів минулого. Сьогодні подібну красу частіше побачиш у музеях, ніж у житлових приміщеннях.

Лас-Пальмас має шикарний піщаний пляж Лас-Кантерас, де взагалі не буває хвиль. Бо він відгороджений від відкритого океану міцними рифами, на яких прибій заспокоюється.
Якщо вдень можна відпочити на пляжі, то ввечері приємно прогулятися старим містом, роздивитися Площу жаб, Кафедральний собор, площу Санто-Домінго. А втіха від місцевих ресторанчиків просто неймовірна. Вільям Шекспір звеличував канарські вина (У «Вінзорських жартівницях». – Ред.), а я б рекомендував трохи розширити географію й скуштувати іспанські континентальні вина, які дуже цінують туристи.

Карнавал назавжди

Канари славляться своїми святами. Насамперед грандіозним карнавалом, що проходить у середині зими в столиці. Його проводять із 1478 року – принаймні так кажуть місцеві.

За диктаторського режиму генералісимуса Франко святкувати заборонили. Однак демократично налаштованих тубільців виявилося складно позбавити їхнього головного свята. Карнавал пішов у підпілля. Він міняв свою назву й навіть зміщував час проведення, але шоу, як і раніше, тривало. А з ІІ половини ХХ століття, нарешті, перетворилося на одне з найфеєричніших свят у всій Західній Африці.

Під час карнавалу тут прогнозовано зростає наплив туристів, приїжджає безліч музикантів, художників та інших творчих особистостей. Лас-Пальмас-де-Гран-Канарія з ледачого сонного містечка перетворюється на жвавий вулик.

Спочатку проходять численні дитячі конкурси. Потім вибори королеви. Все супроводжується яскравими шоу, які рік у рік стають витонченішими. Найяскравіша частина свята – карнавальна хода. Деякі туристи прилітають на кілька днів із континенту тільки заради цього дійства. Кавалькада візків розтягується на багато кілометрів. Величезні декоровані платформи з десятками учасників, які встановлюють на важкі вантажівки, лише за інерцією називають візками. Кожна вантажівка – самостійна сцена. Райони міста, нічні клуби, великі бізнесові компанії, громадські організації виставляють свій візок. За кожною платформою прямує численна юрба фанатів. Особливо вирізняються юні мами в маскарадних костюмах із немовлятами.

Костюми учасників каваль­кади настільки різноманітні, що й перелічити складно. Псевдо­­історичні копії піратських і великосвітських одіянь. Поруч гуляють практично оголені синьошкірі пер­­сонажі філь­­му «Аватар», астронавти, герої «Порятунку рядового Раяна» та інших нашумілих блокбастерів. Нечисленна поліція стежить хіба за тим, щоб підхмелена публіка не потрапила під колеса важких візків.
Хода закінчується навіть не опівночі, а пізніше, після чого молодь іде на пляж на нічні купання, а втомлені пенсіонери розбрідаються по готелях.

На ранок газони центрального парку «Санта-Каталіна» (Santa Catalіna) усипані напівголими тілами. Ввічливі поліцейські разом із працівниками парку неквапом обходять «потомлену» молодь і цікавляться самопочуттям кожного. Хоч як дивно, але після цілонічних гулянок підпилої багатотисячної юрби на вулицях і в парках майже не залишається сміття.
У Лас-Пальмасі також проводять багато цікавих творчих подій, наприклад, Міжнародний фестиваль боді-арту.

Хортиця поблизу Африки

Гран-Канарія – острів вічної весни, якому тепло дарує пекуча Сахара, а Атлантика дає свіжість океанічного бризу. Це місце не може не вабити до себе людей, утомлених від мегаполісів. А не надто надмірна кількість музеїв і пам’яток архітектури дозволяє не розриватися поміж екскурсіями й пляжним релаксом. На півдні острова 350 сонячних днів на рік. Після повернення звід­­си відпочивальники дивують своїх друзів рівною африканською засмагою.

До речі, крім племені гуанче, є тут і інші тубільці – гончі хорти, від них і одержали свою назву Канарські острови («Каніс» – собака латиною. – Ред.). Цікаво, що на різних островах собаки різного кольору: на Тенерифе – коричневого, на острові вулканів Лансароте – чорного, а на Гран-Канарії – під колір місцевого піску.

Приємно було відшукати цю філологічну аналогію: Канари – острів гончих хортів, Хортиця серед Атлантики.

КОЛОНІАЛЬНЕ РЕТРО. Респекта­бель­ний готель «Санта-Каталіна» приймає гостей з 1890 року

ХРЕСТ НАД ПАЛЬМАМИ. Католицький кафедральний собор Святої Анни у Лас-Пальмасі

[1783]