Сюжет роману «Тринадцята легенда» Діани Сеттерфілд позірно нескладний: видатна британська літераторка Віда Вінтер багато років вигадує собі біографії – і жодної щирої. На схилі віку вона врешті зважується розповісти правду, для чого запрошує до себе справжнього «книжкового хробака» – дочка букініста Маргарет Лі продає книги, читає їх запоєм і фактично лише літературою й цікавиться. Стара викладає власний життєпис – далеко не дурна дівчина фіксує та перевіряє факти, мов справжній детектив. Так у цілком сучасному романі поступово, ніби палімпсест, проступають риси ще одного, вікторіанського роману, з усіма властивими йому атрибутами: старовинний будинок із дивакуватими господарями, котрий у майбутньому перетвориться на потворне згарище; божевільні брат і сестра; народжені в страшному гріхові близнючки; вірні слуги; нарешті, привид, без якого не обійдеться жодна порядна історія в псевдоготичному дусі.
Головна ставка авторки – мотив безбатченків і двійників, при тому в усіх можливих варіаціях, включно з розділеною сіамською парою й кількома підкидьками. Звісно, в усіх надскладне дитинство, непорозуміння з батьками (якщо герої із ними знайомі) та страждання через сторожке ставлення навколишніх до того, що виходить на межі норми. Хтось інший міг би роздмухати дитячі фобії й таємниці до рівня комплексу Едипа й Електри, але тільки не Сеттерфілд. Її хліб – не біологічні, а містичні таємниці, котрі, мов опара, ростуть на британському ґрунті. Й непогано приживаються на інших теренах: принаймні за два перші роки після оприлюднення книжки права на переклад придбали видавництва 40 країн.