Давно хотів дізнатися, що відчувають справжні чоловіки. Для цього є чимало надійних способів: стрибнути з парашутом, врятувати жінку від зграї хуліганів, виграти турнір з покеру, власноруч поміняти в комп’ютері карту пам’яті… Я щойно дізнався ще один і, зважаючи на результат, не останній: сісти за кермо «Мерседеса».
Для випробування редакції Тижня запропонували новий Е300 – за шкалою цієї марки щось середнє: не S-серія для олігархів і водночас не C-серія для старших менеджерів і скромних держслужбовців. Заздалегідь попереджаю: залишатися в цій системі координат означає негайну зраду ідеалів соціальної справедливості. Так, так, і не треба ілюзій. Щойно сідаєш за кермо, автоматично погоджуєшся опинитися по той бік барикади й повірити, що паризькі студенти в 1968-му – невдахи. Жахливе, я вам скажу, відчуття!
При цьому тобі весь час щось підсвідомо дає зрозуміти, що діаманти – це вигідне вкладення коштів, результат квартального продажу – найвища гуманітарна цінність, а всі механічні й електронні примочки мерседесівської базової комплектації – лише витвір німецького інженерного генія, спрямований на поліпшення комфорту та безпеки, а не потурання твоєму безмежному марнославству.
Я відразу залишаю за межами цього огляду буржуазний шкіряний салон, клімат-контроль по окремих зонах із сонячними датчиками (це коли навколо тебе +21оС, а в подруги поруч +23оС), регулювання мультиконтурних сидінь із повітряними камерами, які пестять твій трудовий мозоль, і характеристики стереосистеми, що в жодному разі не призначена для прослуховування радіо «Шансон» чи Наташі Корольової, а тільки симфонії Брамса у виконанні Берлінського симфонічного оркестру. Усе це вимагає літературних здібностей іншого порядку, можливо, дару віршування, якого я геть позбавлений.
Тому дозволю собі зупинитися на концепції безпеки, на якій особливо наполягають штутгартські поети прямого вприскування. Звісно, в українців не настільки розвинене почуття самозбереження, щоби звертати увагу на такі дрібнички, як подушки – окремо передні, окремо бічні й окремо для колін (це щоб аварія не завадила наступного дня пограти у футбол), а також активний підголівник, що екстрено висувається за мить до можливого зіткнення (тьху-тьху-тьху). Значно більше враження справляє усвідомлення того, що десь у надрах цього пластичного шедевра кольору мокрого асфальту пильнує паралельний розум. Не якийсь там банальний бортовий комп’ютер, який тепер є навіть у «Ладах», а потужний інтелект із реакцією, гідною Джейсона Борна: він щосекунди аналізує сигнали з кількох вбудованих у корпус датчиків відстані й при наближенні перешкоди сам вирішує, коли ввімкнути екстрене гальмування. І, що вже за межами мого розуміння, дослухається до манери крутити кермо: якщо йому здається, що ти втрачаєш пильність і збираєшся покуняти, подає звуковий сигнал.
Коли вже остаточно кортить випробувати межі технічної досконалості, а круїз-контролю й системи запобігання зворотному скочуванню (навіщо?!!) замало, можна замовити опціонну інфрачервону камеру нічного стеження з виводом картинки дороги на дисплей. Що не заважає комп’ютеру монопольно взяти на себе керування режимом дальнього/ближнього світла залежно від наявності зустрічних машин. Є серйозна підозра, що «Мерседес» не лише значною мірою існує за рахунок наших із вами співвітчизників, а й саме їх передусім прагне задовольнити, інакше чим пояснити особливо комфортну пневмопідвіску, спеціально розраховану на дорожнє покриття імені Черновецького? Ось чого я не встиг випробувати, то це систему попередження: виявляється, окрема камера стежить за покажчиками обмеження швидкості. Я просто заради цікавості дослідив би, як вона впізнає знак «40», намальований ніби дитячою рукою й кинутий десь на узбіччі.
Але все назване вище розраховане вже на геть утомлених і розпещених людей, а я на початку заявив про стимуляцію викиду чоловічих гормонів. Ну, будь ласка: розгін від нуля до ста – сім з половиною секунд, максимальна паспортна швидкість – 247 км на годину (має цілком теоретичний характер, якщо ти не ідіот і не хлопчик-мажор). Як для такого трилітрового агрегату, вивитрати пального майже символічні: 7 л на 100 км на трасі й 9–10 л у змішаному циклі. Дуже бадьорить семиступінчата коробка-автомат, точніше, не вона сама, а спосіб боротьби з її млявим від народження характером. Отже, на той випадок, якщо кортить стрімко піддати газу, а «воно» замислюється, на кермо виведено дві пелюстки зі знаками «–» та «+»: можна вручну перейти на понижену передачу й обігнати нахабу, який тебе чомусь не помічає чи, швидше за все, свідомо ігнорує.
До речі, про обгін: я, мушу визнати, слухняний і свідомий водій. Якщо написано «90», їду 90, якщо – «70», то 70. Деяких учасників дорожнього руху позаду це страшенно дратує. Вони починають блимати фарами, дудіти, взагалі всіляко висловлювати своє обурення й неповагу. Так ось, сівши в «Мерседес», я своїх звичок не поміняв, але жодного разу ніхто не наважився натякнути на мою негідну поведінку. Якщо чесно, це навіть трохи дратує: виявляється, дуже глибоко в нас сидить пошана до статус-символів. Найстрашніше, що цей хробачок конформізму потроху заповзає й у тебе самого після того, як ти проведеш у цьому роялі на колесах більше ніж годину.
Суттєве зауваження: ті, хто збирається придбати таку машину, мають добряче подумати, чи варто це робити, якщо вони звикли до персонального водія. Справді, вартість E300 в конфігурації Avantgarde приблизно дорівнює ціні трикімнатної хрущовки (без ремонту) поблизу метро «Дарниця» після обвалу ринку нерухомості. Автомат, клімат-контроль, асистент паркування (це коли комп’ютер вимірює розмір дірки між двома щасливчиками на узбіччі й самостійно тебе туди втискує) – чи не шкода платити такі гроші, щоби неземним комфортом керування користувався замість тебе найманий працівник? Тож хай як парадоксально, а E300 можна розглядати ще й як внесок у демократизацію суспільних практик, можливо, символічний, проте для когось суттєвий, бо запобігає експлуатації людини людиною.
І повертаючись до чоловічих гормонів. Мені завжди здавалося принизливим компенсувати еректильну дисфункцію золотими ланцюжками, швейцарськими годинниками та кінськими силами під капотом. У кращому разі тренажерний зал! Але «Мерседес» пробуджує демонів, які, здавалося б, уже заснули вічним сном. Варто лише вийти в людному місці, недбало клацнувши дверцятами, і на цей ледь чутний звук усі жіночі погляди спрямовуються на тебе й тільки на тебе. Чому? За останню годину ти не став ані молодшим, ані стрункішим, не підкорив Евересту й не вивчив китайської мови. Тут може бути два взаємопов’язаних пояснення. Перше, вельми образливе: усі вони ладні сприймати тебе як функцію від авто, а не навпаки. Функцію з усіма передбаченими атрибутами: позитивне сальдо, діаманти, відпустка у Венеції, садиба на дамбі. Друге: немов Антей від матері-землі, ти заряджаєшся статевою потугою від шкіряного керма зі знайомим логотипом. Далі лише постає проблема її використання в мирних цілях. Я, власне, саме про це: яким чином приборкати вибух енергії, залишитися в межах здорового глузду, гарного смаку й традиційного виховання, не кажучи вже про імператив подружньої вірності, коли вони так на тебе дивляться? Он та пані з блакитними очима й короткою зачіскою… Он те дівчисько в джинсах з паском нижче ватерлінії… Он та жіночка з декольте… Бортовий комп’ютер «Мерседеса» на це відповіді не дає.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)