50 петабайтів культури

Збирати, зберігати й робити доступними для громадсь­кого користування важливі для культури тексти – функції, які протягом століть виконували бібліотеки. Нині ж очевидно, що для виконання цих завдань ідеально підходить всесвітня мережа.

 

За підрахунками відомого фахівця з цифрових технологій, редактора журналу Wired Кевіна Келлі, з часів шумерських клинописних таблиць і до наших днів людство «опублікувало» близько 32 млн книжок, 750 млн статей, 25 млн пісень, 500 млн зображень та 500 тис. фільмів. У цифровому еквіваленті така кількість інформації дорівнює 50 петабайтам, тобто 500 млрд сторінок звичного для нас формату А4. Для її зберігання на електронних носіях достатньо приміщення, розміром завбільшки з міську бібліотеку Шепетівки.

 

 

«Ми маємо шанс обіграти древніх греків! Ми можемо зробити всі культурні надбання доступними для людства. Це буде досягнення, яке запам’ятається назавжди», – діли­ться завзяттям інтернет-активіст Бре­встер Кейл. З 2002 року він працює над створенням універсального безкоштовного інтернет-архіву, що має стати вдосконаленою версією Александрійської бібліотеки.

 

У своїх намірах містер Кейл не поодинокий. Цього року в квітні стартувала спільна розробка ЮНЕСКО та Бібліотеки Конгресу США – Всесвітня цифрова бібліотека. На її сайті розміщені лише раритети: рідкісні рукописи, старовинні тексти, архівна періодика, а також карти, фотографії, звукові файли й фільми зі справжніх бібліотек, які запрошено до участі в проекті.

 

За ключовим словом «Україна», наприклад, можна знайти матеріали з Бібліотеки Конгресу, Російської національної та Російської державної бібліотек. Зокрема, чотиритомну працю «Альбом путешествий по югу России и Крыму через Венгрию, Валахию и Молдову», видану в Парижі у 1840 – 1842 роках. Або зроблене в 1910-х роках Сєргєєм Прокудіним-Горскім кольорове фото під назвою V Malorossi_i – скромна селянка в традиційному повсякденному одязі.

 

Для фахівців замало інформації, для масових користувачів вона занадто неординарна. І поки World Digital Library не виросла до омріяних її батьками-засновниками розмірів, перевантаження через велику кількість запитів їй не загрожує.

 

 

А саме так сталося з іншим, не менш розрекламованим інтернет-ресур­­сом, відкритим у листопаді 2008-го. Europeana надала користувачам мож­­ливість зазирнути до книжкових колекцій, музеїв та архівів Євросоюзу. І в перші ж години портал довелося закрити на реконструкцію, оскільки він не витримав 10-мі­ль­­йонної армії спраглих знань осіб. Ремонт сайта тривав близько місяця. Сьогодні Europeana почувається добре й працює справно.

 

І хай там як підводить ентузіастів «цифрового руху» техніка, пафосу в їхніх висловлюваннях щодо майбутнього єднання народів завдяки культурним скарбам не меншає. На думку Кевіна Келлі, найвідчутнішим вплив цифрових бібліотек буде «не на нас, і без того непогано забезпечених літературою, а на мільярди людей, які досі відчувають брак звичайних паперових книжок». Як приклад він наводить «студента з Малі» й «науковця з Казахстану», життя яких має цілковито змінитися, коли навіть найпростіша версія світової бібліотеки потрапить до них у руки. Схоже, український читач на цій карті все ж ближче до останніх, ніж до «і без того забезпеченого літературою» редактора.

 

Очевидна перевага цифрових бібліотек – системи пошуку, завдяки яким кожен текст стає потенційно видимим. Достатньо кількох слів, щоб пошуковий сервер видав перелік робіт, які вам потрібні, але про існування яких ви й не здогадувалися. Таким чином безліч давно забутих чи просто вчасно не оцінених творів саме в мережі отримають нове життя і знайдуть власну аудиторію. Водночас це безмежно розширить поле будь-якого дослідження, оскільки пошук миттєво вказуватиме на всі можливі джерела, що мають стосунок до цікавої вам теми.

 

 

Разом з тим за рамками цієї привабливої картини, яка нібито почала втілюватися, залишається 75% книжок. Адже всі згадані електронні он-лайн-бібліотеки мають право включати до своїх ресурсів тільки тексти, що перебувають у так званому загальному користуванні, тобто розповсюдження яких не обмежене авторським правом. Зі згаданих 32 млн книжок, представлених каталогами всіх світових бібліотек, таких виявилося лише 15%. Приблизно ще 10% захищених авторським правом книжок нині активно видаються і перевидаються.

 

Згадані 75% становлять видання, які фактично перестали приносити будь-кому прибуток, проте обмеження копірайту з них ніхто не знімав. І правовласника в багатьох випадках уже практично неможливо встановити. Вийшовши з обігу, такі книжки припадають порохом на полицях, майже цілковито позбувшись читацької уваги.

 

За справу повернення запилюженої частки культурних надбань у публічний простір взялася компанія Google. Не витрачаючи зусиль на пошук власника авторських прав, компанія почала оцифровувати «книжки-сироти» й завантажувати їх у мережу. Щоб уникнути звинувачень у порушеннях копірайту, пошук видає тільки уривки текстів і бібліографічні дані. Google зобов’язався миттєво видаляти відповідний текст із мережі, щойно відгукнеться власник авторських прав на нього.

 

Вочевидь, для левової частки різних за жанрами творів цей проект означає повернення із забуття. Про­­те лунають непоодинокі голоси протесту авторів, які несподівано для себе виявили уривки своїх текстів у мережі й не на жарт стурбувалися. «Я знайшов в інтернеті деякі мої короткі оповідання, що входили до оцифрованої Google антології. Пошук видавав мені текст кожного опо­­відання з однією пропущеною сторінкою. Та якщо я здійснював пошук з іншого комп’ютера, міг отримати й ці пропущені сторінки», – ділиться письменник Колін Андерсон.

 

 

Насправді ж для схвильованих порушенням копірайту авторів Google становить чи не найменшу із загроз. Значно більше неприємностей їм здатні завдати різноманітні соціальні мережі обміну текстами. Наприклад, Scribd – сайт, куди повсякдень користувачі завантажують близько 50 тис. книжок. Зовсім недавно адміністраторам Scribd погрожували судом Джоан Ролінґ і видавництво Macmillan, що друкує твори Кена Фоллета. 

 

Єдино можливим способом кон­тролю порушень копірайту на таких ресурсах є усунення тексту на вимогу автора. Проте до того, як він виявить на сайті свою інтелектуальну власність, нею вже встигають безплатно скористатися чимало охочих до інформації. Понад те, навіть після видалення тексту з ресурсу користувачі нерідко просто «постять» (залишають) адресу, за якою треба звернутися, щоб отримати його дармову копію.

 

Водночас, якщо Scribd таки загрожує капіталам таких успішних письменників, як Джоан Ролінґ, то для багатьох молодих авторів він – чи не єдиний шанс здобути популярність і можливість надалі укладати конт­ракти на друкування своїх шедеврів у гутенбергівський спосіб. Деякі видавництва, надаючи безоплатно матеріали для бібліотечного проекту Google, так само задарма отримують моніторинг попиту на власну продукцію. До того ж, як показує досвід YouTube, соціальні мережі непогано виконують роль рекламних агенцій.

 

 

Цікавим у цьому контексті є досвід японського книговидавництва. Протягом останніх кількох років шаленого розмаху в цій країні набув жанр sms-роману. Новий різновид художнього тексту виник із підліткових ігор з мобільними телефонами. Тинейджери бавилися у створення текстів, завантажуючи кожен наступний уривок, написаний як sms, у власний інтернет-блог, звідки його, повідомлення за повідомленням, «качали» на свої мобілки читачі.

 

Усе це починалося як розваги або аматорські проби (уже й не скажеш – пера). Звісно, жодного зиску юні «інженери людських душ» зі своїх літературних занять не мали, доки видавничі компанії не помітили, що деякі любительські тексти б’ють усі рекор­­ди популярності. Результат – десять бест­­селерів, виданих торік у Японії в паперовому форматі, беруть витоки саме з телефонних джерел.

Зрештою, звернути на себе ува­­гу – необхідний перший крок на шляху до успіху в культурній індустрії. А в добу, коли основним інструментом пошуку інформації є інтернет, бути помітним означає бути в мережі. Тому навіть ті, хто висловлював свої претензії до Google, запропонованою можливістю усунен­­ня їхніх текстів з пошуку здебільшого не скористалися.