Корабель кар’єри Марґеріт Дюрас протягом 50 років успішного плавання змінював курс не раз. Починала письменниця з наслідування стилю Ернеста Гемінґвея. Звільнившись від цього захоплення, вона стала разом із Аленом Роб-Грійє однією із засновниць «нового роману», а завдяки сценарію до фільму Алена Рене «Хіросима, любов моя» критика називала її ім’я поруч із митцями, які стояли біля витоків кіно французької «нової хвилі». Писала романи, п’єси, повісті, згодом почала сама знімати стрічки й виконала кілька ролей. Та попри активність, справжню світову славу Дюрас принесли не експериментальні опуси чи кіновправи, а створена нею вже на схилі віку автобіографічна повість «Коханець».
Авторка розповіла просту до щему історію стосунків білої дівчини-підлітка й заможного китайця, доповнивши любовну лінію розкішшю в’єтнамських декорацій. Багатство й бідність, гордість і безчестя, расові та соціальні проблеми, останні дні імперії (на той час В’єтнам – французька колонія) – тут будь-якому літераторові доволі матеріалу, щоб розгорнути епічне полотно. Дюрас обирає принципово інший тип оповіді: глибоко психологічної, інтимно-сповідальної, оповитої серпанком недомовленості. Якщо читач матиме потребу, він зробить висновки самостійно. Всю увагу письменниця сфокусувала на почуттях того, хто наважився кохати, і тої, яка йому це дозволила. Брак казкового фіналу «жили вони довго і щасливо» надає тексту (до речі, вперше перекладеному українською) вишуканого й гіркуватого аромату. Напевне, такий присмак має сама неможливість кохання.