Операція «Гоголь-200»

 

«Вплив Гоголя поза межами його часу й країни, і, перефразовуючи Достоєвского, можна сказати, що з «Шинелі» вийшла плеяда письменників, поміж яких Кафка, Піранделло, Йонеско, Беккет, Пінтер та Воннегут», – анонсує чиказький Piven Theatre квітневу прем’єру вистави Disappearing Acts за «Носом» і «Шинеллю». Ці твори впевнено лідирують у Західній Європі та США: режисерів передусім при­ваб­люють фантастичність навпіл з абсурдом і нині знову надактуальна соціальна сатира. 

 

«Хоча дія цих історій і відбувається в столиці царської Росії, їхні персонажі зовсім не здаються далекими тим, хто стежить за щоденними новинами», – стверджує режисер Piven Theatre Стефан Федо. Водночас специфічна гоголівська образність особливо личить театральним колективам, що шукають нових можливостей втілення театрального досвіду.

 

Абсурдність і «похмура краса» повісті про Акакія Акакієвича Башмачкіна надихнули лондонський екс­­периментальний театр Gecko на постановку, де в один казан потрапили трагікомедія, перформанс, німе кіно, пантоміма й пронизлива музика. Критики схарактеризували цю суміш «магічним продуктом, сповненим печалі та чорного гумору».

 

«Дивна історія майора Ковальова, плейбоя-держслужбовця, чий ніс ізник із обличчя і почав жити власним життям», стала хітом театру «Корпорація перформансу». Один із провідних ірландських колективів, відомий своїми нестандартними візуальними рішеннями, використав цю інсценізацію для випробовування найрадикальніших театральних методів.

 

 

У сезоні 2009/10 одразу два світові мистецькі центри – бостонський Majestic Theatre та нью-йоркська Metropolitan Opera – представлять свої версії опери «Ніс» на музику Дмітрія Шостаковіча. Будучи діаметрально протилежними у трактуванні одного тексту, ці постановки засвідчують існування двох полюсів сучасного побутування гоголівської спадщини.

 

Режисерку з Бостона, росіянку за походженням Юлію Пєвзнєр над усе хвилюють суспільні реалії, тому в спектаклі вона прагне максимально точно відтворити атмосферу постнаполеонівського Петербурга й декларує «відповідальність перед першоджерелом». Натомість півден-­­
ноафриканець Вільям Кентрідж із Metropolitan дрейфує від конкретики якнайдалі та якнайближче до філософських узагальнень щодо свободи особистості й насильства ієрархії.

 

«Ніс» Шостаковіча звучатиме й на сцені Маріїнського театру в межах Музичного фестивалю до 200-річччя Гоголя. У програмі імпрези – прем’єра проекту «Гоголіада». Подібно до півкуль мозку, кожна частина проекту хоча й утворює один художній óрган, та функції все ж має різні. Одноактні опери молодих авторів – «Тяжба» Свєтлани Нєстєровой, «Шпонька та його тітонька» Анастасії Бєспаловой та «Коляска» Вячєслава Круґліка – принаймні отримають повноцінні сценічні версії. Класика постане у напівконцертних шатах («Травнева ніч» Ніколая Рімского-Корсакова; «Сорочинський ярмарок» та «Одруження» Модеста Мусорґского), а «Мертві душі» Родіона Щедріна – просто в концертному варіанті.

 

 

 

Театральними варіаціями на гоголівські теми Україна рясніє і без свят.

З «підверсток» сезону – опера «Страш­­на помста» Євгена Станковича на лібрето Юрія Іллєнка. Її прем’єра в Національній опері запланована на кінець 2009-го. Композитор згадує, що у його вчителя Бориса Лятошинського колись була ідея фікс поставити саме цю повість, тому річниця стане нагодою, нехай і заднім числом, здійснити мрію.

 

Столична українська драма пре­­м’єру «Одруження» в перекладі Остапа Вишні та режисурі Валентина Козьменко-Делінде покаже
4 квітня. «Життя коротке, а Гоголь вічний», – не боїться банальностей художній керівник театру Богдан Ступка, який нещодавно зіграв роль Тараса Бульби в російській екранізації Владіміра Бортка (в Україні з 2 квітня).

 

Ще один кіношний реверанс Росії у бік ювілейного Гоголя – «Вій: Повернення» – має вийти на широкі екрани цього року. Сценаристи стрічки взяли за основу не «канонічну», а першу редакцію 1835-го з детальними описами ночі, після якої Хома Брут посивів. З огляду на трейлер дітище режисера Олєґа Стєпчєнка відрізнятиметься від екранізації 1967-го спецефектами в дусі голлівудських фільмів жахів.

 

До речі, про Голлівуд. Роберт Інглунд також розпочав роботу над «Вієм», оскільки вважає цей твір класикою хорору. Картина з’я­вить­­ся під завісу 2009-го. Нині ж відомо, що у фільмі зіграє Крістофер Лі (Саруман із «Володаря перснів»), а зйом­­ки відбуваються у старовинному італійському містечку Чівіта-ді-Баньореджо.

 

 

Певно, формула «вшанування 200-річчя Гоголя на офіційному рівні» потішила б і самого винуватця подій – Микола Васильович як ніхто інший підмічав бюрократичну запопадливість і показуху. Апофеозом апофігею в Росії, наприклад, стала презентація полотна «Узор» із подальшим аукціонним продажем полотна за 37 млн рублів. Її автор – художник-початківець Владімір Путін – по-прем’єрському благословив чиновників на продовження бенкету, давши старт місцевій «гоголіаді» за два місяці до початку вакханалії.

 

Наші функціонери теж ґав не ловлять, формуючи довжелезні реєстри з «проведення святкових заходів», чим, як завжди, імітують ілюзію бурхливої діяльності. Перелік стандартний: урочистості за участю посадових осіб, покладання вінків, випуск ювілейної монети, семінари, читацькі конференції, конкурси дитячих малюнків. Коли йдеться про реконструкції об’єктів, по­в’язаних із життям автора «Мертвих душ», старанно уникають розмов про дати.

 

Благословенний державою «Тиж­­день Гоголя в ЮНЕСКО» складається зі світової прем’єри (правильне формулювання – по­­ловина успіху) художньо-пуб­ліцистичного фільму «Гоголь. Загублений Рай» Ростислава Пла­­­хова-Модестова, виставки ілюс­трацій до творів класика одного з найкращих українських графіків Сергія Якутовича та ретроспективи дотичних до теми стрічок. Дешево і сердито. Відзвітувала й Національна академія наук: нарешті видруковано перший, другий і третій томи зібрання творів Гоголя українською мовою, а до кінця нинішнього року планується видати четвертий і п’ятий. Коли ж уся ця розкіш потрапить до книгарень? Вій його знає.

 

 

Злегковажити зручною оказією й для не заангажованих Мінкультом митців – гріх. Олег Скрипка з перевіреними на міцність етно-диско-вечорницями подався до Москви. 1 квітня, у день народження куми­­ра, тамтешній клуб «Гоголь» здригався від звуків Le Grand Or­chestrа – утвореного з музикантів оркестру Збройних сил України і фольклорних формацій музичного проекту. На «второє» – екзотика від гурту «Чоботи з Бугая», майстер-клас із народних танців, горілка, сало, чорний хліб.

 

Святий для літературоцентри­чних осіб день Центр сучасного мистецтва «ДАХ» провів на батьківщині письменника – в селі Гоголеве Шишацького району Полтавської області. Відзначили виставою й виступом етно-хаус гурту «ДахаБраха». 11 квітня в «Альта-центрі» «ДАХівське» бачення Гоголя помножиться. Тут пролунає синтетичний концерт-перформанс «Україна без сарани», композиційне ядро якого становитимуть лазерні інсталяції та виступи Amorphous Androgynous (єдине живе втілення електронного студійного проекту The Future Sound оf London), литовської фольк-співачки Аліни Орлової, «ДахиБрахи» та SunSay – команди, заснованої колишнім вокалістом 5’Nizza Андрієм Запорожцем.

 

А традиційно весняний «Го­гольFest» у «Мистецькому Арсеналі» перенесено на осінь. За попередньою інформацією, приїдуть близько 20 експериментальних театрів із різних країн, а візуальні проекти розташуються на території 5 тис. м2. До того ж нинішнього року вітчизняна складова фестивалю мандруватиме світом. «У червні ми презентуємо «Го­­гольFest» у Москві та Санкт-Петербурзі, а в жовтні імпреза помандрує до Парижа та Брюсселя», – уточнив чільник проекту Владислав Троїцький.

 

Він ніколи не приховував, що Гоголь для його fest’у – це не самоціль, а привід для запрошення вартих уваги колективів і мистецьких одиниць. Один із небагатьох українських брендів продовжує існувати незалежно від тих, хто ним користується, так само як самостійним життям дихає ніс колезького асесора Ковальова. Головне, що цим брендом можна вдало замаскувати безліч речей – від кондитерської суміші «гоголь-моголь» до панк-гурту Євгена Гудзя Gogol Bordello.