Наклад роману лауреата малої Шевченківської премії Олеся Ульяненка «Жінка його мрії» з’явився в книгарнях напередодні 2009-го й тиждень тому зник. Книжку вилучило з обігу видавництво, оскільки Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі затаврувала текст як «порнографічний». Залишимо за дужками питання ініціативності «Клубу Сімейного Дозвілля» – безкоштовна реклама ще нікому не шкодила. Так само як і оперативність його реагування на законодавчі норми, які стосуються періодики.
Автор ситуацією особливо не переймається – йому до подібної «критики» не звикати. Чого лише варта анафема від Московського патріархату за «Знак Саваофа». Новий роман до певної міри веде далі мічуринські пошуки письменника, який експериментує з прищепленням естетики жорстокості ніжним гілочкам масових жанрів. Цей твір нагадує містичний трилер, як «Злочин і кара» Достоєвского схожий на детектив. Хоча позірно містики й жахів у романі Ульяненка не бракує. Дружина переконаного «стукача» й за сумісництвом майора КДБ-СБУ поклала собі до рота оголений дріт, до темної кімнати увійшов син, увімкнув світло – і по матусі. Прийшов чоловік – дружина мертва, нащадок-гей зник безвісти – яка полегкість. Прийшла сексуальна секретарка, яка неймовірно збудила вдівця, – і почалося те, що особливо обурило експерта комісії. Персонажі множитимуться вегетативно, але не безкінечно. Бо сюжетні лінії закільцьовано, й насправді в тексті немає жодного «насправді». Всі «події» примарні, оскільки герої або перебувають у стані зміненої свідомості, або марять, або сновидять. Навіть ті, котрі вже померли.