На війні як на війні

Аustralіan Open’2009 – перший турнір серії Великого шолому, який проводився під егідою нових топ-менеджерів Асоціації те­нісистів-професіоналів (ATP). Звіс­­но, «нова мітла» одразу запропонувала низку змін. Більшість фахівців свято переконані, що команда свіжо­­­обраного американця Адама Хелфанта спрямувала свою політику так, аби будь-що потрафити елітним гравцям. Зокрема, легендарний швейцарець Роджер Федерер торік закликав ATP збільшити призовий фонд змагання у Мельбурні. І був почутий – менеджерам вдалося залучити спонсорів, щоб достойно віддячити тенісистам за приїзд на Зелений континент.

 

 

Призовий фонд Australіan Open зріс на 12,3% і зупинився на рекордній для себе позначці $15,7 млн. Переможці індивідуальних першостей Рафаель Надаль і Серена Вільямс заробили по $1,344 млн. Та щастя не тільки в грошах, і тенісисти поставили перед ATP питання руба: не лише збільшити розміри гонорарів, а й зменшити кількість змагань. Інакше кажучи, 2009-го майстри великої ракетки мандруватимуть мен­­ше, а зароблятимуть порівняно з минулими роками більше.

 

Господарі турніру подбали про всі блага для учасників турніру в Мельбурні. Над постановкою тенісної вистави працювали близько 4 тис. осіб. Продумали все, починаючи від зустрічі спортсменів в аеропорту. Один зі спонсорів – потужна автомобільна компанія – надав 200 легковиків і мікроавтобусів для перевезення пасажирів-тенісистів. Навіть менеджери компанії полишили свої справи і на два тижні перекваліфікувалися у таксистів.

 

Усіх тенісистів розселили у трьох п’ятизіркових готелях, розташованих на відстані півтора кілометра від кортів. Біля цих готелів завжди можна було побачити таксі, які безплатно доставляли гостей у будь-який куточок міста. За два тижні ці машини здійснили близько 35 тис. поїздок, а на їхніх спідометрах загальний пробіг збільшився на 30 тис. км. Певна річ, найпопулярнішим був маршрут готель – спорткомплекс Melbourne Park.

 

Це сучасний унікальний спортивний центр, у якому зведено 22 корти, три з яких закриті. Australіan Open зовсім не залежить від погодних умов – найважливіші тенісні поєдинки тут ніколи не переривають, оскільки розсувний дах дає організаторам можливість оперативно вносити корективи, мінімізуючи дискомфорт. Щоправда, цього ро­­ку, попри вчасне ввімкнення кондиціонерів, спека таки вплинула на результати деяких зустрічей. Принаймні ті, кому не пощастило, скаржилися саме на пекельні градуси, від яких навіть метелики гинуть.

 

 

«Жертв» погоди місцева публіка завжди проводжала бурхливими оп­лесками – тут узагалі найбільше підтримують слабших. Але глядачі на трибунах отримували задоволення не лише від шоу та виру емоцій. Найощадливіші відвідувачі Melbourne Park спостерігали за тенісними баталіями на площі перед входом на стадіон, де було встановлено великий екран. Втомлені чужою грою випробовували свої сили у спеціальному гральному центрі. Той, кому спорт узагалі набрид, міг розважитися на дискотеці, яку крутили біля входу до арени. А що вже казати про кав’ярні й ресторани, яких на підступах до тенісного комплексу сотні.

 

До речі, про публіку. Помітно змінилася культура вболівання. У Мельбурні фанати підтримували улюбленців по-футбольному, тобто гучно й подеколи агресивно, що раніше тенісному світу було невластиво. Найбільше австралійці побоювалися сербських груп підтримки. Торік ті примудрилися влаштувати масову бійку з аргентинськими фанами прямісінько на трибунах корту. Тому 2009-го гостей із Сербії пильнували. Як і греків. Під час поєдинку чилійця Фернандо Гонсалеса і грека Константіноса Економідіса на Відкритій першості Австралії 2008 року європейці поводилися так зухвало, що місцевій поліції довелося застосувати сльозогінний газ. Дісталося всім: і порушникам спокою, і мирним уболівальникам. А деяким гостям з Еллади, які, до слова, не раз відзначалися на футбольних стадіонах своєї країни, наразі заборонили взагалі відвідувати матчі Australіan Open.

 

Поганий приклад виявився заразним, і австралійці також змінили свій стиль поведінки на трибунах. Тепер тут мінімум не розмальованих у кольори національного прапора шанувальників, хоч би про яку країну йшлося. І горлянки дерти місцеві швидко навчилися. Дісталася частка душевного тепла тубільців і українським тенісисткам. Особливо приязно вітали Олену Бондаренко під час її затятого двобою зі Свєтланою Кузнєцовою.

 

 

Прикро, але глядачі не допомогли першій ракетці України уникнути поразки. Олена Бондаренко, як і, зрештою, її молодша сестра Катерина, в Мельбурні дісталася третього кола. Позитив – законні $51 тис. призових кожній і підвищення у рейтингу: Олена змінила 34-й рядок на 31-й, а Катерина піднялася з 59-ї сходинки на дев’ять пунктів. Це найбільший успіх з-поміж усіх 11-ти українських тенісистів, які випробували цього року корти Мельбурна.

 

Найбільшим нашим фіаско називають програш згаданих вище героїнь у першому раунді парних змагань. Такої бездарної гри від чинних чемпіонок Australіan Open ніхто не очікував. Несподіванкою стало це й для сестер: перед від’їздом вони придбали квитки назад на 30 січня, але у зв’язку з поразками у парі та в міксті хотіли змінити час відльоту. А позаяк усі квитки з Австралії розкупили заздалегідь, то українки майже тиждень вимушено насолоджувалися краєвидами Зеленого континенту.

 

Нині наша тенісна збірна має забути про січневі радість та смуток і зосередитися на виступі під синьо-жовтим прапором за принципом «Один за всіх і всі за одного». 7 лютого наші спортсменки у межах Кубка федерацій у Харкові боротимуться з ізраїльтянками. З цією командою Україна зустрічалася тричі й двічі виявлялася сильнішою. До своїх збірних подалися й світові тенісні зірки. Незабаром вони все одно зустрінуться на індивідуальних турнірах. Усі чудово розуміють, що переможці Відкритого чемпіонату виграли битву, а не війну.

 

 

Переможцем глобальної тенісної війни стане спортсмен, який на тривалий час посяде місце короля. Спадкоємець Піта Сампраса Роджер Федерер має шанс повернутися на вершину світового рейтингу. Але наразі ймовірнішим претендентом на багаторічну гегемонію є Рафаель Надаль. На австралійських кортах було особливо відчутно, що манера гри іспанця поволі наближається до стилю його швейцарського конкурента.

 

Дотепер коронним фінтом Рафаеля було закручування м’яча так, щоб той відскакував якнайдалі від землі. Натомість Федерер, який також має в активі цей елемент, віддає перевагу активному пересуванню кортом задля зменшення відстані до опонента. Часті виходи до сітки й більш атакуючий теніс ми побачили й у грі Надаля на початку сезону. 

 

Питання в іншому: чи вистачить фізичних сил і психологічного настрою у Федерера посунути свого основного суперника? Після його фінального поєдинку з Надалем з’я­вилися всі підстави для сумнівів. Під час нагородження переможця й ушанування учасника матчу Роджер плачучи прошепотів: «Чорт, це вбиває мене…». Він уже в’пяте поспіль не може виграти свій 14-й Великий шолом, тобто зрівнятися в цьому показникові з рекордсменом Сампрасом.