Мемуарна література – жанр, як то кажуть, на любителя. Більшість нинішніх читачів не надто захоплюються докладними описами щасливого або не дуже дитинства, нудними й зазвичай украй суб’єктивними характеристиками сучасників мемуариста, властивим такій літературі самозвеличенням автора й нудним моралізаторством. Так ось, усі ці риси можуть стати перевагою книжки, коли про своє бурхливе життя починає згадувати такий колоритний персонаж доби Ренесансу, як Бенвенуто Челліні.
Великий скульптор, блискучий ювелір, а також скандаліст, бабій і дуелянт не мав часу на писанину, бо мусив виконувати численні замовлення. Тож поки руки були зайняті, він диктував свої спогади підмайстрові. З цим потоком свідомості приємно ознайомитися вже тому, що, по-перше, одразу розумієш, чому Бенвенуто зазвичай був душею компанії – він чудовий оповідач. По-друге, сама по собі мова розповіді така жвава й невимушена (з формулюваннями на межі фолу), що вся література того часу, зокрема й славетний «Декамерон» Джованні Боккаччо, здається сухувато-стриманою. Окрема дяка за втіху перекладачеві Анатолю Перепаді, який любовно й колоритно передав українською всі типи лайок, якими віртуозно користувався митець, коли сварився з конкурентами, набридлими коханками і замовниками.
Утім, простота й видима скандальність його спогадів – це значною мірою ілюзія. «Життєпис» Бенвенуто Челліні можна сприймати на кількох смислових рівнях. І ці рівні залежать не від ступеня освіченості читача (мовляв, розумніший копне глибше, а з дурного досить і фабули), а радше від його настрою. Коли настрій бойовий, то приємно погортати сторінки з байками про дуельні пригоди: сварка ні з того ні з цього, бійка з переважаючими силами супротивника, а потім художник із чесною пикою плете на суді щось на кшталт старого анекдоту: «Я собі чистив апельсин, постраждалий послизнувся на шкуринці й упав на мій ніж вісім разів».
Але за інших настроїв у потоці побрехеньок вловлюєш крихти відомостей про незбагненну річ – зародження мистецького задуму. Не те щоб Челліні зміг раціонально пояснити феномен творчості (таке неможливо у принципі), але він так захопливо передав власні емоції у процесі творення – від виникнення задуму до його реалізації, що читач мимоволі починає співпереживати. Разом із майстром він радіє вдалій брошці, що прикрасила шикарний бюст замовниці, й напружено переживає процес відливки у бронзі славетної статуї Персея: чи не розірве форму, чи не лусне готова скульптура?
Цікаві й міркування Челліні на вічну тему стосунків художника й замовника, які врешті перетікають у тему свободи творчості. Здається, буцімто марнославний Бенвенуто вихваляється почестями, які мав від пап, кардиналів, королів та герцогів, і власною здатністю послати високих осіб на всі літери, коли ті переставали підтримувати його задуми. Насправді ж скульптор ще в юності вирішив для себе питання свободи творчості й особистої свободи цілком однозначно: задум первинний, а замовника на нього знайдемо. Шалений індивідуалізм Бенвенуто Челліні, здатність весело вирішувати будь-які проблеми (штрикати шпагою, викликати диявола тощо) у наш кризовий час може стати добрими ліками для осіб, схильних до рефлексій і депресій.
Де придбати: у букіністичних крамницях, на столичному ринку «Петрівка»