Моя бібліотека: «Мученія» польових досліджень

Мушу зізнатися – я повільно читаю книжки. Лише два романи укрсучліту примудрився осягнути протягом одного дня. Обидва поєднані темою сексу. Перший – знакові «польові дослідження» письменниці, яка після їхнього оприлюднення також стала знаковою. Іншим є творіння Люби Клименко «Великий секс у Малих Підгуляївцях». Попередня книга авторки – «Пор’ядна львівська пані», названа у післямові до «Підгуляївців…» «справжнім бестселером», який нібито «здійснив революційний переворот в українській свідомості», – можливо, аж так далеко не злетіла, але таки змусила мене купити другу.

 

І тут мені стало сумно. Чому? Вочевидь, роман треба було випускати з грифом «Для продажу на галицьких теренах». Бо після того, як у «Пор’ядній пані…» народжена на Херсонщині Люба «обсмоктала» непомітні простим галицьким тубільцям меандри загадкової західняцької душі, в ній заговорила совість, і письменниця вирішила для балансу показати реалії життя в степу.

 

Не лише сумно – страшно. Алкоголізм, споживацький підхід до життя, базарна філософія, де серйозно підходять до розрізнення кольорів туалетного паперу… Хотілося закричати: «Ні, неправда, село не таке!» Проте вбивчий аргумент літераторки – мова її персонажів. Такий гіперсуржик ще треба придумати, а більш правдивого за українськоросійську мішанку на українському Півдні немає нічого. «Возмутилась я, кинулась на спасєніє», «пройняло ілєктрічеським розрядом», «остогидли разні звращенія» – приклади лише з однієї сторінки.

 

Водночас ця книжечка, котра з’явилася в серії «Для дамської сумочки», є енциклопедією сороміцького фольклору. Тож братимете її до рук під час подорожі, як радять видавці, зважайте на оточення – чи не піддивляється хтось. Житейську позицію героїні роману Галі Сливки авторка прикрасила щирим українським патріотизмом. Либонь, аби тим капосним галичанам довести: не перевелися ще справжні козаки й козачки. Галя – невмирущий образ пишної селянки з макогоном у руках – певно, не потребує ліричних відступів на кшталт «для настоящої українки нема нічого луччого, ніж село, його воздух, його мєдлєнна жисть без стресів і гонінь за всяким неукраїнським».

 

Проте степова душа – загадка, й Галя, з волі авторки, проходить непростим шляхом трансформації від радянізованої колгоспниці до української традиціоналістки, яка забажала відгуляти з бригадиром Пашкою весілля за всіма канонами. Честь їй і хвала, а героям – слава! Коли б я був Любою Клименко, наступну книжку присвятив би патріотизму київських арендодателів. Вони-то знають, як «родіну любить».