Голова міжнародного журі кінофестивалю «Молодість» Арманд Ассанте витримав марафон із перегляду конкурсних робіт зі стоїцизмом Марка Аврелія та смиренністю Франциска Ассизького. Американський актор переконаний, що працювати з молодими режисерами буває цікавіше, ніж із метрами, які, виробивши власний почерк, не бажають експериментувати.
У. Т.: Панує думка, що нині є лише американське кіно, а решта кінематографів світу – або славне минуле, або сировина для Голлівуда. Що для вас означає поняття «сучасне світове кіно»?
– Голлівуд нині – не зовсім американське кіно. Це глобальний механізм із обслуговування ринків усього світу. Отже, він змушений, по-перше, скрізь наполегливо й послідовно шукати для себе кадри, подруге – уважно стежити за молоддю, де б вона себе не виявляла. Продюсери полюють на митців та ідеї, й така ситуація склалася не сьогодні. Зрілий Голлівуд сформувався як реакція на європейський кінематограф – більшість видатних стрічок 1950–1970-х років у США були зроблені під відчутним впливом післявоєнного італійського кіно. Й наразі, щоб заробляти, Голлівуд мусить думати міжнародними категоріями.
Якісний фільм не завжди потребує масштабного бюджету. Тут, на «Молодості», ми бачили чимало прикладів того, в який спосіб люди за копійки знімають вартісні стрічки. Можливо, ці картини не мають великого прокатного майбутнього (особливо тепер, у часи економічної кризи), й це прикро, але як варіант вирішення проблеми вони дуже цікаві. Голлівудські продюсери уважно спостерігають, як молодим кінематографістам вдається оптимізувати процес, бо за своєю сутністю продюсери приречені бути відкритими світові, аби працювати для світу. Що ж стосується режисерів, котрі свого часу приїхали до Голлівуда з Європи, не таємниця, що свої найкращі, найпотужніші фільми вони створили в себе вдома. Я закоханий у «Пролітаючи над гніздом зозулі» Мілоша Формана, але його стрічки «Бал пожежників» чи «Любовні походеньки білявки», які він зняв у Чехії, не гірші. Так само Пол Верхувен, перш ніж дійти до «Основного інстинкту» та «Згадати все», продемонстрував кілька цікавіших робіт у Голландії.
У. Т.: Деякі професіонали не люблять переглядати роботи початківців…
– Я маю специфічний особистий досвід. Попри те, що працюю в комерційному кінематографі, цікавлюся різними фільмами. Що стосується цьогорічної «Молодості», для мене найбільш важливою була саме студентська програма. На мою думку, саме в цій категорії найскладніше визначити переможця. До того ж, слід розрізняти тему, обдарованість і здатність втілити свої ідеї на екрані. Тут траплялися надзвичайні за задумом стрічки, але режисерам забракло не так грошей, як навичок керувати складним виробництвом. Зазвичай я справді відчуваю фрустрацію, коли дивлюся не надто досконалі з фахового погляду роботи, але конкретно цей фестиваль мене надзвичайно вразив передусім розумністю всього, що тут відбувається. Маючи за спиною багато років роботи в кіногалузі, усвідомлюю, наскільки важко перебувати в процесі зйомки. Я ніколи не працював у театрі, ніколи не знімався в незалежних режисерів, але мені відомі всі труднощі професії. За стільки років можу нарахувати буквально кілька випадків, коли до мене приходило справжнє натхнення. Тому, зустрівши таку кількість ідей і думок – хай би як вони були втілені, блискуче чи не дуже – відчуваю передусім радість. А якщо я бачу справді успішну роботу, моє серце тремтить.
[966]
Who is who
АЛЛА ДЄМІДОВА
акторка театру й кіно (Росія), член міжнародного журі
.jpg)
У радянському кінематографі всі розуміли, хто є хто в цій індустрії, а нині молодь шукає будь-які шляхи, щоб отримати право на постановку. Й до мене досить часто звертаються або режисери, або сценаристи початківці зі своїми проектами. Та якщо раніше мені здавалося, що досить одного речення, одного жесту, аби переконатися в таланті людини, то тепер я молодь не дуже розумію. Тому й змушую себе придивлятися до неї. Найбільше мене засмучують цивілізаційні розриви – зміна системи мистецьких координат і розшарування в суспільстві. Майстри, які колись, усупереч цензурі, визначали смаки аудиторії, опинилися на узбіччі. В центрі – «маса» й трохи осторонь – зовсім не вибагливий прошарок глядачів, які прагнуть розваг. У цій системі координат і в кіно, і в театрі зникають особистості – їхнє місце займають типажі. Сьогодні попит диктує примітивні підходи, й мине чимало часу, перш ніж усе заспокоїться й будуть вироблені нові критерії. За таких обставин фестиваль допомагає розібратися не лише публіці, але й нам, професіоналам, що таке добре й що таке погано.