Адвокат маргиналів

 

 

 

Райдужні прогнози критиків щодо Такеші Кітано з фільмом «Ахіллес і Черепаха» про життя невизнаного художника та Хайао Міядзакі із дивом мультиплікації – «Рибкою Поньо» – зійшли на пси у фінальний день кіноперегляду, коли члени журі оцінили фільм «Борець» Даррена Аронофскі, який і відхопив «Золотого лева». Нова робота американського режисера демонструвалася останньою, оскільки музикант Брюс Спрінґстін ледь не спізнився із саундтреком.

 

 

«Борець» реанімував імідж Аронофскі після провалу картини «Фонтан» 2006 року. Режисерське бачення екзистенціальних пошуків на тлі вічного кохання зустріли у Венеції без ентузіазму. Американець проковтнув образу й наступного разу видав цілком реальну історію про американського борця 1980-х Ренді Робінсона на прізвисько Таран. Роль професійного важковаговика спочатку мав утілювати Ніколас Кейдж. Та його замінили на Міккі Рурка, й стрічка від цього тільки виграла. Екранний персонаж Рурка виявився ідеальним «продовженням» самого актора, який свого часу заробляв на життя боксом і повернувся до спорту, коли розчарувався в Голлівуді. Залежність від наркотиків і алкоголю суттєво змінили колись привабливе обличчя, з якого не сходила лукава посмішка. А двобої лише додали завершального ефекту – колишній секс-символ перетворився на суворого чоловіка з розтрощеним носом і численними шрамами. Наразі Міккі повернувся в кінематограф, зробивши кілька пластичних операцій. Та бійцівську вдачу не можна видалити навіть хірургічним шляхом.

 

Його робота в «Борці» настільки промовиста, що голова журі, німецький режисер Вім Вендерс, розкритикував правила фестивалю, згідно з якими фільм-переможець не може претендувати на інші нагороди. На думку Вендерса, Рурк мав отримати відзнаку за найкращу чоловічу роль.

 

 

Закінчивши кінофакультет Гарвардського університету, Аронофскі привернув до себе увагу дипломною стрічкою «Чистка супермаркета», яку номінували на студентський «Оскар». Уже в дебютній повнометражці 1998 року «Пі» обдарований юнак із Брукліна зібрав команду, без якої неможливо уявити його подальші проекти. Її осердя – британський композитор Клінт Менселл і оператор Метью Лібатік. Під час зйомок новачку допомагали і його батьки, колишні шкільні вчителі Шарлотта й Абрагам Аронофскі. Батько зіграв у епізодичній ролі, а мати готувала їжу для всієї знімальної групи.

 

Зрештою фільм про талановитого математика, котрий шукає універсальний цифровий код, зібрав «урожай» із десятка фестивальних нагород. Бюджет картини не перевищував $60 тис., а в прокаті вона заробила $3,2 млн. Переконаний постмодерніст, Аронофскі використав заплутану гру з числами й символами, додав трохи кабалістики й не зупинився перед тривіальною темою – божевілля на межі з геніальністю. Головну роль у «Пі» отримав друг режисера Шон Джулетт. Він же створив цілком протилежний за суттю образ – психотерапевта – в наступній стрічці Даррена, шокувальній екранізації роману Г’юберта Селбі «Реквієм за мрією».

 

Знімаючи натуралістичні сцени з життя наркозалежних людей, режисер удосталь познущався з акторів. Він попросив Джареда Лето, який грав головного героя, протягом 30 діб утримуватися від цукру та сексу, щоби той краще зрозумів прояви «ломки». Крім того, багатостраждальний Лето мусив схуднути на 11 кг і потоваришувати зі справжніми наркоманами. А Елен Берстін, навпаки, щоденно носила костюм, що збільшував її вагу на 20 кг. Й усе для того, щоб краще ввійти в образ схибленої на схудненні та телебаченні самотньої жінки. Однак Аронофскі й себе не пошкодував – «Реквієм…» складається з 2000 монтажних склейок, попри стандарт у 600 фрагментів для фільму зі звичайним хронометражем.

 

Наступний проект – «Остання людина» – ледь не поховав амбітного альтернативника. Виробництво стрічки з бюджетом $78 млн і Бредом Піттом та Кейт Бланшетт у головних ролях почалося ще 2002-го. Втім, зйомки довелося припинити внаслідок відмови Пітта продовжувати співпрацю. Для часткової компенсації фінансових втрат команді Аронофскі довелося продати вже побудовані декорації.

 

Через два роки режисер продовжив працювати над фільмом, змінивши його назву на «Фонтан» і запросивши Г’ю Джекмана та власну дружину Рейчел Вайс. Тільки тепер йому доводилося вкладатися у зменшене вдвічі фінансування. «Фонтан» став улюбленим дітищем Аронофскі, тому він так болісно сприйняв критику журі Венеційського фестивалю. Фахівці звинувачували зацькованого постановника у несмаку, популяризації культу смерті, намаганні змішати в одній картині «грішне з праведним» – християнство, релігію майя, буддизм та інквізицію. «Люди завжди боролися зі страхом смерті й прагнули зрозуміти, чому вони існують. Звичайно, такий дебіл із Брукліна, як я, не може взагалі відповісти на ці питання. Та я і не намагався», – виправдовувався режисер. Прикметно, що його колеги не сприйняли і концепцію стрічки, і її практичне втілення. Аронофскі відмовився від використання спецефектів – він мріяв про зображення органічного космосу, тому для його імітації обрав технологію зйомки хімічних мікрореакцій. Її провів британський фотограф Пітер Паркс, який на певний час перетворився на «алхіміка», змішуючи в краплях води під мікроскопом фарбу, дріжджі, хімікати та косметичну олію для догляду за малюками.

 

Після гучного фіаско «Фонтана», щоби більше не травмувати душі критиків, режисер екранізував історію про травмоване тіло. «Борець», за словами режисера, не останній прояв його зацікавлення бійцівською тематикою. Сьогодні тріумфатор планує зняти стрічку про братів боксерів із Марком Уолбергом і Бредом Піттом у головних ролях.