Головний герой роману «Сарабанда банди Сари» Павло пише статті проподорожі, не виходячи з дому.Складні запитання ставить енцик-лопедично освіченому знайомому sms’ками. Понад усе цінує спокій і затишок. Безпосереднє спілкування воліє заміняти опосередкованим –принаймні, телефонним. Та пристрійдля комунікації не допомагає, коли одного разу журналіст у себе вдома знаходить батька своєї коханки, її брата і песика: Сара поїхала у відрядження до Мексики й перебуває«поза зоною», а своїх кревних відрядила трохи пожити в друга, поки їхню оселю ремонтують. Перед Павлом постає альтернатива: виставити «банду Сари» разом із собачкою навулицю чи додивитися це кіно до фіналу.
Звісно, він обирає останнє, і його квартира перетворюється на галасливу божевільню: підліток тренує«Сарабанду» Генделя для фортепіанного конкурсу й безугавно теревенить, його татко водить гостей і добряче їх частує, і обидва переймаються статевим життям чотирилапого. Сюжет напрочуд зручний для підтвердження аксіоми про «диявола, який криється в деталях». А разом із появою інших «чужих» реальність нашого героя стає на калейдоскопом побутових подробиць та маленьких історій, які, наче ноти Генделевого опусу, утворюють характерну мелодію. Місцями вона переобтяжена штрихами-арабесками, та, врешті, це відповідає загальній концепції – на момент хепі-енду колись тихе помешкання нагадує ковчег славнозвісного Ноя. Зате Сарі вже не доведеться знайомити нареченого з родиною, а молодому, відповідно, звикати до нових звичаїв.